Колонка редактора
Кажуть, в жінку каменем кидати можна тільки тоді, коли він – дорогоцінний. Та то – на "дикому" Заході, де водяться і досі не дуже розповсюджені у нашій країні створіння, які звуться джентльменами. У нас же каменем у жінку-Прем’єра не метнув ще хіба що ледачий, виправдовуючи це тим, що якщо стала "чоловіком у спідниці", то й отримувати може по-чоловічому… Гірше інше: тепер в українській політиці чоловіки почали поводитися як жінки: що далі, то верескливіші заяви, а що вже казати про легендарну жіночу примхливість у настроях і поглядах! Вчорашні політичні союзники якщо й кидають десь якір допомоги, то норовлять влучати в голову тому, хто тоне…
В українських дівчат безпартійною вважається та, що проґавила кілька вигідних шлюбних партій, а от у чоловіків українського політбомонду безпартійним себе називає зазвичай той, хто має у кишені вже кілька партквитків і дістає їх в залежності від того, з якого боку грошовий вітер віє. На вершину Олімпу пруть, сповідуючи принцип: щоб стати душею суспільства, маєш не щадити ні суспільства, ні душі. Саме ж суспільство притихло в очікуванні нових розвінчувань, зрад і ударів з-за рогу. Ще трохи такими темпами – і ситуація стане близькою до тієї, через яку колись на Русь варягів на князювання запрошували, бо серед своїх одні перебірки залишалися. Недаремно ж кажуть: бережи не тільки домашніх тварин, а й просто своїх домашніх. А у Верховній Раді фракції згуртовуються легше тоді, коли треба голосувати за збереження перетинчастокрилих кажанів, а не тоді, коли потрібно людей захистити від свавілля можновладців. Політики мають захеканий і стомлений вигляд, бо темперамент формує ентузіазм, але щаблі владної драбини – банальну одишку. Політики стомлені, зморені, але готові й далі боротися за блага (кажуть, що наші…) Сірий люд спостерігає за хеканням на владних пірамідах і пам’ятає: втручатися немає сенсу, бо циклони в політиці розвертають людей-флюгерів абсолютно не так, як обіцяли вони самі ще вчора. Кажуть, є ефіопська народна приказка: "Ліпше жити в сезон дощів, аніж в сезон вождів"…
Юність задовольняється парадоксами, зрілість – приказками, а старість – афоризмами. Я ще не стомив вас, дорогі читачі, приказками? Слова вдячності чи бурмотіння через них адресуйте великому учневі наших країв і веселої Одеси – Амінодаву Пейсаховичу Шполянському, чиєму перу ці вислови належать. І байдуже, що жив він давненько – схоже, час не надто змінює тих, хто бігає по цій землі й коптить небо. Чим і зараз не влучно звучить ще одна фраза Шполянського: "Вожді виходять з народу, але назад не повертаються"?..
Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Вожді виходять з народу, але назад не повертаються"