Від партизана до каторжанина

Легендарного командира партизанського загону з Тальнівщини після війни було засуджено... за зв’язок з націоналістами.
У 1944 році організатор і керівник підпілля і партизанського загону у селі Тальянки Тальнівського району Кузьма Гриб був удостоєний ордена Великої Вітчизняної війни першого ступеня. А 19 квітня 1947 року військовий трибунал військ МВС Київської області "за зв’язок з націоналістами під час війни" виніс Кузьмі Грибу вирок – 15 літ каторги...
Вже гримкотіло під Уманню, Христинівкою. Спішно евакуювалася техніка, худоба, в кожному селі створювалися групи паліїв хліба, щоб, як і в той далекий 1812 рік, залишити загарбникам суцільне згарище. У ці дні, виконуючи вказівки верхів, у Бабанському райкомі партії була спішно скликана нарада майбутніх керівників більшовицького підпілля (пізніше її назвали нарадою сорока п’яти). Ставилися завдання, називалися паролі для зв’язку, уточнювалися явки. Спішно виписувалися наряди на зброю, продукти, взуття, одяг. З огляду на цю поспішність, не дивно, що при окупації Бабанського району список учасників наради сорока п’яти швидко опинився в жандармів. Тому і не випадково, що на Черкащині організаторами руху опору стали не офіційно затверджені керівники (їм довелося ховатися і тікати) а справжні патріоти України "з низів".
Кузьма Гриб не був учасником наради сорока п’яти, навіть через інвалідність не був військовозобов’язаним. На його руках було трійко малолітніх дітей. Як викладач Тальянківського технікуму спільно з колективом вирушив на Схід. Та у Звенигородці їх перехопили німці. Довелося повертатися в Тальянки. В серпні місцева влада виселила його сім’ю з "казеної" технікумівської квартири. Оселився в хатинці, яка стояла при пасіці технікуму.
Кузьма Кіндратович взявся охороняти громадське добро. Полагодив розграбовані вулики. І коли на пасіку завітав районний агрокомендант, будучи вражений порядком, офіційно призначив Кузьму Кіндратовича старшим пасічником.
Відчуваючи підтримку "районного начальства", Кузьма Кіндратович майже безперешкодно взявся за створення широкої мережі підпільних груп. Почали з друкування листівок. Згодом підпільні групи об’єдналися в партизанські загони і перейшли до активних бойових дій. Зокрема, в Умані було спалено ангар з трьома літаками, склад з амуніцією на залізничній станції, цех Уманської МТС, де ремонтувалися бронемашини. Пустили під укіс кілька паровозів.
У серпні 1943 року неподалік Зеленої брами висадилася розвідгрупа Яковлєва і Дев’ятова. Через підпільників Гриб швидко зв’язався із прибульцями. Вони перебазувалися в Тальянки. Яковлєв почав формувати партизанське з’єднання. Там же в Тальянках був створений штаб, до якого увійшли Яковлєв, Ільченко, Дев’ятов та інші. Начальником штабу був затверджений Кузьма Кіндратович. Під час одного із засідань штабу Гриб поділився думкою: в довколишніх селах активно діють ОУНівські організації, то чому б їх не використати у боротьбі з гітлерівцями?
Єдиної думки не дійшли. Гриб спрямовував зусилля для об’єднання усіх, хто ненавидів окупантів і боровся з ними. Яковлєв дбав про беззастережне дотримання вимог ЦК КП(б)У щодо ворожого ставлення до націоналістичних організацій. Згодом Гриб зі своїми найближчими прихильниками був заарештований гестапо. Завдяки щасливому випадку йому вдалося втекти і перебратися за лінію фронту. Після визволення Уманщини Кузьма Гриб написав звіт про діяльність підпільників і партизанів. Партизани і підпільники одержали урядові нагороди, а Кузьму Кіндратовича призначили директором середньої школи №133 м. Києва...
У 1946 році шпальти газет заповнилися матеріалами про посилення боротьби з українськими буржуазними націоналістами. Переглядалися звіти про діяльність підпільників та партизанів. А 14 травня 1946 року до кабінету директора школи зайшли двоє кремезних молодиків і запропонували проїхати з ними для уточнення деяких даних. Там без жодних пояснень кинули в одиночну камеру внутрішньої в’язниці. Минуло кілька тижнів, доки Гриба викликали на допит. Запитували, як удалося врятуватися з лап гестапо, чому добровільно пішов працювати на пасіку, чому спілкувався з УПА... (ДАЧО п. 4619; оп. 8; срп. 124; с. 85–87). Дров у вогонь підкидав і рапорт бойового побратима Яковлєва в оперативний відділ штабу 4-го Українського фронту: "Гриб всяческими способами тайно от моих людей устраивал встречи, получал листовки ОУН, что было обнаружено Девятовым и Ильченком." (Там само, с. 200). До речі, як свідчили партизани, Гриб проводив зустрічі з представниками ОУН лише в присутності Яковлєва і Дев’ятова.
Слідство тривало рік. 19 квітня 1947 року військовий трибунал військ МВС Київського округу виніс вирок – 15 років каторги з поразкою у правах на 5 років. Покарання відбував у Мордовських таборах без права листування.
Через два роки після смерті "вождя народів" в зону прибула спеціальна слідча комісія. На підставі Указу Президії СРСР від 15 вересня 1955 року було амністовано тисячі в’язнів, серед них і Кузьму Гриба. А через рік Верховний Суд СРСР скасував вирок за відсутністю складу злочину і реабілітував незаслужено зганьбленого патріота.
Пережите, доля власна і тисяч таких же українців стала основою сюжетів численних творів Кузьми Гриба, який став письменником. За збірку повістей "Назустріч юності" Грибу у 1989 році присуджено літературну премію ім. Лесі Українки.

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике