Провінційний шантаж

Задавнена проблема Україн­ського дому в Перемишлі цими днями отримала нове несподіване дихання. Річ у тім, що до Львова прибула повноважна делегація міської ради Перемишля на чолі з мером Мареком Жонсою, щоб провести переговори зі своїми львівськими колегами на тему підготовки наших міст до Євро-2012 і передачі Українського дому українській громаді цього поль­­­­ського міста.
У Львові на перемовини погодилися. Чималу групу переговірників очолив секретар Львів­ської міської ради Володимир Квурт – повідомляє “Гал-info”. Перемиська делегація заявила, що вона з радістю віддасть зазначений будинок українській громаді, але в обмін на передачу польській громаді Львова будинку під створення польського культурного центру. Львівські депутати вислухали своїх колег і погодилися провести другий раунд переговорів, цього разу – в Перемишлі. Власне, питання Українського дому є, так би мовити, “з бородою”, тож не зайвим буде нагадати його коротку передісторію.
Будинок у центрі Перемишля збудовано 1904 року за кошти української громади міста. Від самого початку дім використовували для її потреб. Однак із приходом комуністичного режиму в Польщі будівлю націоналізували, а 2004 року Польська держава передала її мерії Перемишля.
Навіть за комуністичних часів українська громада намагалася повернути собі будинок, принаймні на умовах оренди. 1956 року українцям таки вдалось орендувати частину приміщень для потреб своєї громади, однак подальші спроби викупити будівлю були безуспіш­ними. Тим часом стан споруди з року в рік погіршувався і зараз вона перебуває в аварійному стані – міська влада Перемишля так і не спромоглася виділити кошти на ремонт своєї ж власності.
Новий поворот у справі про повернення будинку міг би статися в лютому минулого року. Тоді обласні ради Львівської, Івано-Франківської та Терно­пільської областей ухвалили рішення про виділення з обласних бюджетів суми, еквівалентної 500000 американських доларів, для придбання будівлі. Половину цих коштів мала ви­ділити Львівщина.
Хоча обласні ради затвердили рішення, однак до його виконання так і не дійшло – справа вийшла на міжурядовий рівень, і “у верхах” домовилися про безоплатну передачу будинку. Втім, як розповів “Газеті” голова Львівської облради Мирослав Сеник, за потреби облрада готова повернутися до цього питання та розглянути питання про виділення коштів на ремонт споруди.
Попри досягнуте рішення про безоплатну передачу будівлі українській громаді Перемишля, з’явилася нова проблема: дім у міській власності, тож польський уряд не може передати його прос­то так. Та польські урядовці зна­­йшли вихід із цієї ситуації – вирішили обміняти його на державну власність. І запропону­вали для цього колишній будинок військового гарнізону в Перемишлі.
Як розповів “Газеті” голова об’єднання українців Закерзоння Володимир Середа, до цього моменту перемиська мерія не виявляла якогось свого інтересу до цієї справи. Інших претендентів на будівлю Українського дому не було, й варіант, що його запропонував уряд, був рівноцінним. Зрештою, це їхня внутрішня справа – що на що міняти. Але у справу втрутилася політика та перспектива майбутніх місцевих виборів у Польщі. Тож місцева влада, як вважає Володимир Середа, вирішила заробити очки перед виборцями та запропонувала своїм львівським побратимам (нагадаю, Львів і Перемишль є містами-побратимами) провести переговори про підготовку до Євро-2012 і передачу Українського дому. І вже на цих переговорах висунули умову про передачу польській громаді міста будинку під Польський культурний центр.
Один з учасників перемовин, депутат Львівської міської ради Сергій Смірнов у коментарі “Газеті” визнав, що розмова нагадувала радше політичний шантаж. Тим паче, напередодні поляки не мали узгодженої позиції щодо нерухомості у Львові. Річ у тім, що раніше йшлося про вільну ділянку під нове будівництво, потім з якихось причин польську громаду це не влаштувало, тоді почали шукати будівлю, проте до якогось визначеного варіанта так і не дійшло. Врешті-решт перемиські депутати вподобали собі будинок на вулиці Личаківській, який колись належав польському товариству “Сокіл”. Причому поляки навіть не змогли назвати точного номера цього дому, відомого львів’янам як Будинок школяра.
Попри неоднозначність проведення таких перемовин, Сергій Смірнов не бачить нічого негативного в їх факті: “Немає сенсу відмовлятися від будь-яких переговорів, було цікаво почути думку поляків”. До того ж, у такому обміні нерухомістю немає нічого поганого для Львова, ос­кільки нерухомість у Перемишлі є значно дешевшою. У кожному разі необхідно вимагати, щоб Український дім таки передали українській громаді міста.
Іншої думки з приводу цих переговорів Володимир Середа. Передусім йому незрозу­мілий статус перемовин, адже Львівську міськраду ніхто на них не уповноважував. До того ж, після того, як в Українському домі побував Віктор Ющенко, справа вийшла на міжурядовий рівень, і втручатися в цей процес немає жодного сенсу. Понад те – тепер польський уряд матиме нагоду “вмити руки” від вирішення цих проб­лем. І вже зовсім не зрозуміло, чому у Львові погодилися розглядати ці пропозиції перемиської влади.
На цьому перелік запитань не вичерпується. Адже Перемишль не належить до польських міст, які претендують на проведення ігор чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Що більше, за польськими мірками це доволі заштатне, провінційне місто, один із повітових центрів, яких у Польщі сотні. Тож не зовсім зрозуміло, як можна паритетно обговорювати питання обміну нерухомістю у двох містах, узгоджувати політику з підготовки до єврочемпіонату, а також лобіювати розбудову пунктів перетину кордону Малховіце-Нижанковичі. Даруйте, але який це має стосунок до Перемишля, розташованого за вісім кілометрів від Медики, і де ви бачили людину, яка їхатиме до Перемишля через Нижанковичі?

Олександр Сирцов

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике