Свавілля на вулиці Правосуддя

“27 січня 2007 року п’ять чи шість молодиків побили невинну людину, яка зараз перебуває в СІЗО. Розшукують свід­ків. Допоможіть урятувати людину”. Оголошення такого змісту могли побачити мешканці Рясного на стовпах ліній електропередач у своєму мікро­­районі. Розвісили їх батьки Миколи Русина, якого вже понад два роки утримують у СІЗО.

Трагічний вечір
Як стверджує М. Русин, цього трагічного для обох сторін конфлікту вечора близько 19.00 він вийшов із дому, маючи намір їхати до центру міста. Коли хлопець дійшов до зупинки, йому зателефонувала знайома, і, щоб зберегти конфіденційність розмови, він відій­шов на деяку відстань, у бік заводу “Електрон”. Тут на нього здійснила напад група молодиків напідпитку.
За словами М. Русина та його батька Богдана, хлопці хотіли заволодіти дорогим смартфоном, який помітили в руках парубка раніше. Проте, навіть відібравши пристрій, вони продовжували завдавати хлопцеві удари в різні частини тіла. Поваливши М. Русина на землю, молодики попрос­ту “грали ним у футбол”.
Однак Микола виявився не з боязких. У минулому боксер він захищався як міг. Коли ж в одного з нападників у руках зблиснув ніж, Микола зрозумів – можуть убити. Завдяки хорошій фізичній формі йому вдалося відібрати ніж у хулігана, тоді він почав ним відбиватися. Захищаючись, Микола несвідомо завдав смертельного удару одному з нападників – Іванові Гуркавцю і ножових поранень Володимирові Думі.
Нападники відступили, а М. Русин зміг утекти з місця події. Проте, усвідомивши, що накоїв, він злякався і у своїй порожній квартирі зробив серйозну помилку – виправ закривавлений і за­бруднений землею, по якій його тягали нападники, одяг. Щоб не завдавати хвилювання батькам, М. Русин зібрав потрібні для роботи і для можливого відрядження речі й пішов із дому, аби заночувати в товаришів. В однієї зі знайомих його й затримали правоохоронці, які відстежили хлопця за інформацією з його мобільного телефону, який знайшли на місці трагедії.
Під час затримання в М. Русина вилучили особисті речі, серед яких був і ніж. Попри те, що цей ніж призначений для обрізки кабелів і ним Микола користувався в роботі монтажника-висотника, правоохоронці вирішили, що саме він і є знаряддям убивства. Криміналістичну експертизу ножа навіть не проводили. Також не проводили екс­пертизи і смартфона М. Русина, хоча на пристрої, напевно, залишилися відбитки пальців нападників, які могли б підтвердити правдивість його показів.
Після нещасливої бійки неадекватно поводився не лише М. Русин, а й його нападники. Якби хлопці були невинуватими, то, вочевидь, одразу викликали б “швидку” і міліцію. І, можливо, тоді б І. Гуркавця вдалося врятувати. Адже у висновку експерта вказано: причиною смерті є колото-різане поранення грудної клітки, що призвело до розвитку зовнішньої та внутрішньої крововтрати й обезкровлення організму.
Однак хлопці цього не зробили. Мабуть, тому, стверджує захисник М. Русина, що не знали, як пояснити поранення свого товариша. І тоді, як І. Гуркавець стікав кров’ю, вони то тягнули його до зупинки, то відтягували назад на стежку. Швидку допомогу того вечора таки викликали – перехожі. Однак І. Гуркавця врятувати не вдалося.
Наведену версію того трагічного вечора, записану з вуст М. Русина, висунула й помічник начальника зі зв’язків із громадськістю Шевченківського райвідділу ЛМУ УМВС України у Львівській області, старший лейтенант Ліна Штойко, яка так прокоментувала подію: “Того вечора четверо молодиків віком від 21 до 23 ро­ків вийшли на вулицю напідпитку. Вони побачили людину з нестандартною за­чіскою та в незвичному одязі. Один із підпилих друзів згадав, що колись його образив схожий на цього “неформал”, за що, мовляв, слід провчити. Без жодних пояснень четвірка кинулася на “неформала” й почала бити…” (газета “Високий Замок” від 3 лютого 2007 року).
Однобокість слідства
Очевидно, що версію про самозахист М. Русина старший слідчий прокуратури Шевченківського району Львова Андрій Пшеничко не розглядав. Він порушив проти М. Русина кримінальну справу за ст. ст. 115 ч.1, 121 ч.1 КК України – умисне вбивство та завдання тяжких тілесних ушкоджень. А щодо нападників на М. Русина ніякої справи не порушено.
На спростування версії про самозахист А. Пшеничка вказує, що тілесних ушкоджень М. Русин зазнав під час затримання працівниками міліції, водночас зазначаючи, що ті діяли в межах своїх повноважень. І це попри те, що судмедексперт О. Смолоногіна, яка виявила в Миколи синці та садна на обличчі, на правій руці, садно на слизовій оболонці нижньої губи й дефекти коронок центральних різців на верхній щелепі, стверджує, що такі тілесні ушкодження могли утворитися за три-п’ять діб до огляду. Оскільки затримання М. Русина відбулося в день проведення експер­тизи, то задокументовані ті­лесні ушкодження аж ніяк не могли завдати працівники правоохоронних органів.
Такий “доказ вини підсудного” спростували й оперативні працівники Шевченківського райвідділу міліції Р. Колос та Я. Мавдрик, які заявили, що необхідності застосовувати фізичну силу не було, оскільки затри­муваний не чинив опору.
Потерпілі та свідок у показах слідству стверджують, що не тільки не були п’яні, а й напідпитку, оскільки вживали горілку символічно. Однак у повідомленні №152 (а.с. 429) лікарі чітко вказують, що при поступленні в лікарню у Володимира Думи було чути запах алкоголю з рота. А аналіз загиблого І. Гуркавця показав наявність 1.5 проміле, тобто середній ступінь алкогольного сп’яніння (т.1, а.с.11).
Дивним у цьому процесі є і відсутність матеріалів дослідчої перевірки, яка відбувалася з 27 до 29 січня 2007 року та яку, за словами свідка О. Шумика, проводили оперативні працівники обласного управління. Цю інформацію досі не затребували для приєднання до матеріа­лів кримінальної справи і не досліджували під час судового слід­ства.
Батько підсудного Богдан Русин переконаний, що в цих протоколах допиту потерпілих є чітка доказова база того, що його син завдав тілесні ушко­дження у стані необхідного захисту і без перевищення меж, а свідчення, які давали молодики в день події, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, проллють світло на реальні події, які сталися того трагічного вечора. “Вважаю, це свідоме приховування і чергове грубе порушення з боку слідства важливої і правдивої інформації, адже нападники, які не встигли на той момент домовитися між собою, як виправдовуватися, на мою думку, зізналися у скоєнні нападу”, – говорить Б. Русин.
Якість слідства поставила під сумнів і колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області, яка окремою ухвалою (від 26 серпня 2008 року) зазначила, що встановлено низку порушень вимог кри­мінально-процесуального закону, яких припустилися пра­цівники Шевченківської районної прокуратури Львова. Колегія інформувала прокурора області про бездіяльність слідчого А. Пшенички й посадових осіб прокуратури Шевченківського району Львова.
На неодноразові скарги Богдана Русина стосовно не­об’єктивності слідства від­реа­гу­вала Львів­ська обласна прокуратура. Прокурор області О. Баганець повідомив, що за неналежне виконання службових обов’язків під час здійснення нагляду за розслідуванням цієї кримінальної справи прокурора Шевченків­ського району Львова В. Луч­ківа та старшого слідчого прокуратури А. Пшеничку притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Попри реакцію прокуратури, суд у справі М. Русина й досі не завершено. Богдан Русин говорить, що він неодноразово просив розглянути справу іншим складом суду, оскільки має вагомі докази свідомих порушень голову­ючим у засіданнях суддею Василем Кавацюком.
За словами батька, суддя три­чі приховав важливі процесуальні документи. По-перше, клопотання трудового колективу про взяття підсудного на поруки; по-друге, заяву підсудного про порушення кримінальної справи щодо Володимира Думи, Василя Грицини й Андрія Гуркавця. По-третє, скаргу на ім’я Президента і прем’єр-міністра України.
Але наразі його вимогу не задоволено. Адвокат нападників подав клопотання про скерування справи М. Русина на додаткове досудове розслідування. Двічі суд першої інстан­ції задовольнив ці клопотання, і двічі Апеляційний суд Львів­ської області не погодився з такими діями, скасовуючи ухвали Шевченківського районного суду, зокрема вказуючи: “Повертаючи справу на додаткове розслідування та зазначаючи в ухвалі вказівки органу досудового слідства, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у справі даних щодо такої неправильності та неповноти, яка б не могла бути усунута в ході судового розгляду”. І після цього, втретє, вже прокурор Мота Роман Дмитрович подає клопотання про скерування справи на додаткове розслідування.
Богдан Русин вважає, що “та­кі клопотання і адвоката, і прокуратури є повторними і суперечать п. 9 постанови Верховного Суду України (від 11 лютого 2005 року №2). Це черговий доказ свідомого затягування справи”. Ще 27 липня 2007 року обвинувальний висновок М. Русину скеровано до Шевченківського районного суду, але досі кримінальної справи по суті не вирішено...
Тарас Зозулінський

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике