«За ким тужить Чорнобильський дзвін? Він тужить за кожним із нас, щоб ми не приспали свою совість і свої уроки Чорнобиля, не стали для прийдешніх поколінь чиєюсь безглуздою вигадкою. Кожного року, коли час наближується до 26-го квітня та 14-го грудня, службовці, політики починають розмови про Чорнобиль. Але, як не болісно мені це казати, цю тему піднімають лише два рази на рік. Для багатьох поняття «Чорнобильська трагедія» – це як згорівший аркуш паперу чи сірник. Ні жалю, ні пам’яті.
Пройшло 23 роки від того трагічного дня. Вже родилось нове покоління, яке має свої родини, дітей. Тож слушно було б для них, та і для всіх, згадати хроніку і катастрофічну ситуацію, що сталися в ті дні, і що чекало б світ, якби ліквідатори не поклали на атомний алтарь своє життя та кров. І хоча про це вже багато було сказано, я все одно буду згадувати та згадувати. Після першого вибуху в реакторі пожежним вдалося ціною життя ліквідувати пожежу на реакторному блоці і покрівлі машинного залу. З вогнем боролися при недопустимих рівнях радіації, евакуюючи з даху своїх напівживих друзів. Не зважаючи на людські втрати, пожежні не залишили поле смертельного бою.
Прилади дозиметричного контролю, які використовували на станції щодня, були неспроможні фіксувати рівень радіації. Як стало відомо згодом, рівні радіації біля зруйнованого блоку сягали 100, 200, 1000, 5000 рентген на годину. Але випробування на цьому не закінчилось.
Друга ситуація. Відкачка води з підреакторного приміщення. Вода туди попала з зруйнованою вибухом системи охолодження реактора. В реактор було скинуто в якості заглушки біля 2000 тон піску, 900 тон доломіти, 2400 тон свинцю, 40 тон карбіду. Якби при цій вазі реактор провалився у воду, то був би термоядерний вибух. Цю роботу проводили в зоні з великою радіацією біля 150 рентген. Участь у відкачці приймали участь Житомирські пожежні. Тоді подія 26 квітня – вибух 4–го реактора здавався б дитячою забавкою.
І третя катастрофічна ситуація. Пожежу в кабельних тунелях між 4-м і 3-м енергоблоками в ніч з 22 на 23 травня гасили біля 300 пожежних, у тому числі і пожежники Житомирщини, при світлі електричних ліхтарів і радіації від 250 до 500 рентген.
Якби пожежу не загасили, то вогонь по кабельним тунелям розповсюдився по всі енергоблоки і навіть не можливо уявити, які б були наслідки. Багато з тих, хто гасив цю пожежу вже немає в живих. Із 289 пожежних Житомирщини, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії 65 пішли в небуття. 90 % з них не досягли 50 років, 77 стали інвалідами. Інші серйозно хворіють.
Надто дорогою ціною ми заплатили заради спасіння людства. Це була жорстока смертельна війна без правил, траншей і окопів. З незримим ворогом, який не має ні обличчя, ні смаку, ні тіні, який стріляв і стріляє невидимими кулями.
Тож, чому за все те, що ми зробили, до нас таке зневажливе відношення. Чому з нас зробили жебраків. Чи може хтось думає, що за той четвертак на рік, який нам виділяють на лікування ми можемо поправити здоров’я? Це приниження. Краще їх не давати.
Ми вже нічого не просимо, тому що все марно. За 23 роки ми навчились хоч як-небудь самі себе підтримувати, лікувати і хоронити – без надії на державу.
Ми вже давно почуваємо себе зайвими на власній землі. Деякі діячі хочуть викреслити Чорнобиль з життя. Викинуту цю трагічну сторінку з історії України, а з нею і людську пам'ять.
Так думати є підстави. В верхніх ешелонах влади виношується ідея скасувати і не відмічати день трагедії 26 квітня, мотивуючи тим, що є 14 грудня - День вшанування ліквідатора. А як бути з тими, хто пішов у небуття?!
Ми співчуваємо місцевим органам влади – в нинішній ситуації вони не можуть в повному обсязі вирішити нагальні чорнобильські проблеми. Не всі їх бажання збігаються з можливостями. Закони приймаються у верхах і там же знищуються. Як практично знищений закон про статус чорнобильців.
На щастя є інші приклади. Я хочу від усіх ліквідаторів, вдів висловити велику подяку тим керівникам, простим громадянам, підприємцям, які не дивлячись на фінансові негаразди, найшли можливість надати чорнобильцям благодійну допомогу. Також хочу звернутися до всіх інших - пам’ятайте, кому ви повинні бути вдячними за своє існування на землі, за можливість милуватись сонцем і радіти життю!»
З біллю в серці, голова благодійного фонду «Пожежні Чорнобиля» Борис Чумак, прес-служба ГУ МНС України в Житомирській області
Все коментарии
Источник: Житомир.info | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Крик души. Спогади ліквідатора аварії на ЧАЄС Бориса Чумака з Житомира"