Криза на хлопський розум.

«- Ні, - промуркотіла Багіра, - цього не можна. Якщо ви будете ситими, ви можете знову показитися. Недаремно ж вас називають Вільним Народом. Ви боролися за Волю, і вона ваша. Їжте її, о вовки!»
(Р. Кіплінг «Мауглі»)
            Десь наприкінці лютого народний депутат-регіонал Азаров на прес-конференції заявив журналістам, серед яких було більше жінок: «Дєвушкі, нє говорітє слово «дефолт», ви єго нє понімаєте». Думка цікава думка, якраз в стилі Миколи Яновича, котрий не любить, щоб люди щось знали та розуміли. Виявляється, якщо про дефолт не говорити, то він і не настане!
            Але ж іще на початку минулого року про економічну кризу ніхто не говорив. То праві, то ліві (не в ідеологічному значенні), то посередні (у всіх значеннях) лякали народ політичною кризою. Не самих же себе жахати! Лисиця в курятнику нічим не настрашить іншу, яка теж туди залізла.
            А лякати нас світовою кризою почали в вересні-жовтні минулого року. Так, мабуть, треба було зробити. Якщо кризи немає, то її варто придумати. Бо ми, кури, стали дуже безтурботними та вгодованими. Розкудкудакалися на подвір’ї, себто на майдані, помахали крилами перед лисицями і трохи налякали їх. Ну, так, зовсім трішечки… Та вибороли собі право порпатися кілька років і далі в своєму смітнику.
            І насправді ми восени тоді ще нічого не відчували: товари були, зарплати платили, проблем з кредитами не було, ще й нав’язували їх деякі банки, розсилаючи за адресами, виловленими в «лівих» базах даних, пакети з кредитними картами, навіть людям, які не мали офіційної кредитоспроможної зарплати.
            В той час ще ніхто не кидався купляти сірники, сіль та мило. А вони, як відомо, страшно делікатні товари: дуже бояться нестабільності. Не було у людей ніякого передчуття. Що цікаво, навіть з базару, куди я ходжу не тільки за продуктами, але й за новинами два-три рази на тиждень, не надходило жодних тривожних повідомлень. Там ціни не зростали більше, ніж залежало від сезону чи від конкуренції з супермаркетами.
            І раптом, як сніг на голову – восени долар почав зростати, а разом з тим і ціна на зелену петрушку. Це як пояснювала колись одна бабуся: «барель подорожчав». Щоправда, якраз тоді барель нафти на світовому ринку став ледь не вдвічі дешевшим. Росія, звичайно, ціну нафти для нас не зменшила, але ж і не підвищила.
            А нові високі ціни на газ з наступного року ще тільки вилами по воді писали, бо всі ж знали, що Україна з Росією про це не домовлялися. Традиція ж така є у нас: перед Новим роком один одному попсують нерви, погавкаються, а потім, як заведено, «31 грудня всі підуть в баню…». Там і вирішиться питання.
            З чого ж тоді виникла криза для України? Невже вона так була зав’язана на світовій економіці, що на ній відбилися світові ризики?
            У нас є великі компанії, котрі працюють на експорт. Вони і раніше втрачали свої гроші через квотування закупівлі наших товарів в інших країнах, через високе експортне мито, через обвинувачення в демпінгу. Але ж виживали якось раніше - і непогано.     Імпорт же продуктових товарів в Україну тоді був не дуже великим, адже досить добре працювали наші підприємства.
            Від долара залежала, може, тільки торгівля електропобутовими приладами та автомобілями, які купляли за кордоном. Все було більш-менш надійно, принаймні якось збалансовано, якщо не звертати уваги на постійні проблеми з неповерненням ПДВ, на стійке свербіння у хитрих лисів збільшити податки для чужого курятника і вибити пільги для свого, на їхню зажерливість і бажання придушити всіх маленьких хижаків, які харчуються об’їдками на базарі. Багато ще можна сказати, але якось система працювала.
            Чому ж люди перестали повертати позики не тільки за автомобілі та квартири, але й за звичайні телевізори? Споживчих кредитів було багато, на цьому зростав добробут людей, та всі працювали і сплачували кредити. Якщо подивитися статистику, то проблемних виплат тоді було, може, не більше 5%, що вкладається в прогнозовані ризики банків. Звідкіля ж тоді з’явилися теперішні дані про 40% несплачених кредитів?
            Взагалі, яке відношення має до України криза іпотечної системи кредитування в США?. Там було страхування кредитів і так зване «перестрахування». Тобто банки страхують свої кредити в страхових компаніях. Це закладається в суму виплат по кредиту.
            А вже ці страхові компанії закладають кредитні страхові поліси в так звані перестраховочні фірми, тобто страхують свої власні ризики. А ті знову їх перезакладають. І так декілька разів по ланцюжку, який в певний момент обривається. І тоді настає ланцюгова реакція – хтось один не сплатив кредит – відіб’ється це на всіх. Бо хоча в Америці працюють на невеликих відсотках – 3-6, втрати там значні.
            Але всі українські банки закладають в свої кредити 20-22 відсотків, навіть більше. Тобто для них все враховано, вони ніколи не залишаться без прибутку. Та ще й коли настала так звана криза, деяким з них (придворним) з держбюджету дали великі кошти на «рефінансування», щоб банки залишилися жити. А що люди, які зберігали в них гроші, не змогли одержати свої депозити та втратили на грі фінансових спекулянтів від Нацбанку, то зараз неважливо. Криза, буцімто, світова, всі втрачають, навіть Біл Гейтс і Ахметов, бідолашні, збідніли на декілька мільярдів доларів.
            Зараз під шумок кризи підприємці стали зупиняти виробництво, звільняти робітників або відправляти їх в неоплачувані відпустки. Такий варіант можна було передбачити, бо наші підприємці воліють заробити в каламутній воді відразу 300%, ніж працювати стабільно день у день. І для них не важливо, що після кризи доведеться відновлювати виробництво з більшими затратами. Така вже психологія: «нацарював сто рублів та втік».
            Політики і їхні попихачі нас зараз пробують переконати в тому, що ця криза має навіть позитивні моменти. Нібито вона дає можливість позбутися неефективних працівників та запровадити нові прогресивні технології. Для прикладу, власник одного ЗМІ, коли підвів своїх працівників під скорочення, сказав, що візьме їх назад, якщо вони оформляться як приватні підприємці і будуть у нього працювати за договором. Тобто йому не доведеться за них платити 37% від фонду зарплати, він звільняє себе від виплат їм за соціальним пакетом, та може в будь-який момент вигнати такого працівника будь за що.
            Тобто менша кількість курей на смітнику буде порпатися в ньому вдвічі ефективніше і знайде більше бісеру в купі гною. Але ж і виснажиться вдвічі більше, і навіть не матиме часу води попити та заспівати, і так цих пернатих легше буде лисам ловити.
            А щодо епіграфу – то це ж про вовків, про Вільний Народ, а не про курей. А українські кури не сказяться навіть голодні.

Источник: Хай Вей Тобі є що сказати сівтові | Прочитать на источнике