Яку воду п'ють українці

Одним з основних факторів, що впливає на рівень здоров’я людей, є вода, яку вони споживають. Ще у ХІХ ст. відомий хімік Луї Пастер зазначав, що 80% хвороб людина випиває з водою.
В Україні питне водопостачання на 75% побудовано на поверхневих водах. Й основна проблема полягає в тому, що з кожним роком завдяки людській діяльності вони все більше й більше забруднюються, а очисні споруди не модернізувалися вже кілька десятиліть. Особливо напружена ситуація навесні під час повеней, коли якість води в річках значно погіршується.
Чи отримують українці питну воду належної якості зі своїх водогонів, як вона готується на водогінних станціях, чи є безпечними методи очищення води для здоров’я людей, у яких регіонах України найкраща і найгірша ситуація з питною водою, яку воду краще споживати, які зараз діють державні стандарти на питну воду, чи можна ще в Україні пити сиру воду без шкоди для здоров’я – про все це Новинар розпитав головного спеціаліста з водних проблем МОЗ України В’ячеслава Прокопова, який завідує лабораторією гігієни водопостачання та охорони водоймищ Інституту гігієни та медичної екології імені О. М. Марзеєва.
Чи українське водопостачання принципово відрізняється від водопостачання в інших країнах?
Не лише у нас в Україні, а й у світі сьогодні поширені три види водопостачання –централізоване, децентралізоване й альтернативне водопостачання, що розвивається у нас, принаймні, останніми роками.
Централізоване водопостачання – це водогони. Його джерело – поверхневі водоймища і підземні води. Ось, наприклад, Київ використовує три види вод: дніпровську, деснянську, – це поверхневі водоймища. І невелика частина – приблизно відсотків 20-30 в загальному об'ємі води, якої в столиці на добу подають 1,5 млн. куб. м, – артезіанські води.
Перш ніж потрапити до населення, річкова вода очищується на водогінних станціях. Технологічні схеми очисних споруд – що у нас, що за кордоном – принципово однакові. Але в нас вони, побудовані десь 50 років тому, фактично не змінюються, незважаючи на те, що початкова річкова якість води, яка береться для очищення, істотно погіршала в порівнянні з тою, що була 50 років тому. У зв'язку в цим виникають проблеми.
Річкові водогінні очисні споруди були розраховані тільки на визначення органолептичних властивостей води – смаку, запаху, кольоровості, каламутності. А оскільки у той час мінеральна складова початкової води відповідала вимогам ГОСТу на питну воду, то фактично очисні споруди не були розраховані на поліпшення мінеральної складової.
Які зараз виникають проблеми з водогонами, що використовують воду з річок?
Я не казатиму про відому проблему вторинного забруднення очищеної води у водогінних мережах, а ось на водопровідній станції, коли вода очищується, є такі проблеми.
Перше – використання хлору, який всі критикують, але фактично у всьому світі від нього не відмовляються. Він вводиться на початковій і на завершальній стадії водопідготовки. Більша доза дається на початковому етапі, а на завершальному етапі вона зовсім маленька – десь 1 мг на літр, що дозволяє досягти по ГОСТу залишкового хлору на рівні 0,3-0,5 мг на літр.
А на початковому етапі, залежно від початкової якості води, ця доза може складати і 2, і 3, і 5, і 6, і 7 мг на літр. І ось тут утворюються небезпечні канцерогенні хлорорганічні речовини.
Ми десь приблизно 7-8 років тому за підтримки МОЗ України ініціювали проведення моніторингу якості хлорованої питної води на вміст канцерогенних хлорорганічних речовин. Моніторинг переважно проводиться по хлороформу.
Так от уявіть собі – на деяких водогонах хлорована вода перевищувала національний гігієнічний норматив в 3-5 і більше разів. За норми 60 мікрограм на літр в деяких централізованих системах водопостачання вона була 300 мікрограм.
Моніторинг підтвердив, що ця проблема є. Мінімізувати утворення хлорорганічних речовин можна шляхом заміни хлору іншими хлорреагентами.
У Києві хлор-газ замінили на хлор-аміачну воду, яка не має здатності утворювати канцерогенну хлорорганіку. При застосуванні хлор-газу у київській воді концентрація хлороформу була 240-280 мікрограм на літр, тобто перевищувала норматив у 4-5 разів. Зараз небезпеки її забруднення хлорорганічними речовинами немає. Концентрація хлороформу в київській воді не перевищує 23-25 мікрограм в літрі за нормативу 60.
Друге. Використовується фізико-хімічна підготовка. Не можна просто так відфільтрувати або відстояти воду – вона не очиститься. Вводяться коагулянти. У нас переважно використовуються алюмовмісні. У паводковий період доза коагулянтів збільшується, і якщо вона неправильно підібрана, то залишкова концентрація алюмінію в питній воді перевищуватиме гранично допустиму концентрацію.
І, нарешті, основна проблема – це епідемічна безпека води для річкових водогонів.
Рекомендації, які давалися щодо забезпечення епідемічної безпеки води, були розраховані переважно на бактеріальну складову. Але не вірусну. Тому по Україні всюди з’являється вірусний гепатит А, тобто забезпечуючи епідемічну безпеку води стосовно бактерій кишкової групи ці дози не завжди її забезпечують щодо вірусного забруднення.
Водогони, що використовують воду з підземних джерел, цих проблем не мають?
Ця вода чистіша – там не застосовується фізико-хімічне очищення води. Але в багатьох регіонах у нас немає артезіанської води, яка б відповідала вимогам ГОСТу на питну воду. Підземні води в цілому знову ж таки забруднені через природні особливості ґрунтів – за рівнем сульфатів, нітратів, жорсткості, заліза, марганцю і т.д.
А практично на таких водогонах спеціальних методів водопідготовки ми не маємо. Тому нам і МОЗ доводиться постійно дозволяти використовувати населенню воду з альтернативних джерел. І люди п’ють цю воду, але з повідомленням, що це така-то вода, потрібно робити те-то, краще використовувати домашні водоочисники і т.д.
Добре, що наші гігієнічні нормативи мають хороший запас міцності. Токсикологічні показники мають десятиразовий запас міцності.
Які зараз існують в Україні нормативи на питну воду?
На централізовані системи водопостачання в Україні фактично діють два документи – ГОСТ на питну воду колишнього Радянського Союзу 1982 року, а також Державні санітарні правила і норми (ДСанПіН) 1996 року.
Але новий ДСанПіН не введений повною мірою в дію, оскільки водогінна очисна споруда не здатна довести якість питної води до його вимог. Тому у нас якби діють паралельно і ГОСТ Радянського Союзу, і ДСанПіН.
Органи контролю постійно нарощують показники, за якими перевіряється вода, але вони ще повністю не вийшли на ДСанПіН. І МОЗ та Міністерство з питань ЖКГ домовилися між собою, що якщо вода не відповідає вимогам ДСанПіНу, але повністю відповідає ГОСТу, штрафні санкції не застосовують.
Чотири роки тому ми вперше розробили і державний гігієнічний норматив на фасовану воду. Але він до цього часу ще не затверджений МОЗ. Хтось не зацікавлений у цій справі. Тому що якщо ми затвердимо цей документ, відсотків 50-70 виробників фасованої води з ринку підуть. Вони не здатні будуть довести якість цієї води до вимог цього ДСанПіНу. Це зможе зробити «Куяльник», «Миргород», «Оболонь», «Кока-кола». Дрібні виробники не зможуть такого зробити.
ДСанПіНи на воду централізованого водопостачання і на фасовану воду повинні стати прообразом двох відповідний національних ГОСТів, розробка яких передбачається загальнодержавною програмою «Питна вода в Україні на 2006-2020 р.р.» і які мали бути подані на затвердження до 2009 року.
Та вода, яку ми отримуємо з кранів, є безпечною для здоров’я?
Вода, яку ми п’ємо, фактично вписується в показники ГОСТу 1982 року. Він контролює 28 показників. А ось в ДСанПіНі вже 56 показників. Він наближений до європейських стандартів.
Але я не згоден з тими, хто каже, що ми п’ємо технічну воду. Це неправильна постановка питання. Так, це вода негарантованої якості, тому що вона досліджується тільки на 28 показників. А за іншими показниками не досліджується. Тому казати про те, що це вода ідеальна, яка відповідає сучасним вимогам, було б неправильно.
В Україні показники якості води поверхневих джерел водопостачання з року в рік погіршуються, технологія водопідготовки не змінюється, і вона не здатна сьогодні довести показники якості питної води до вимог сучасного стандарту, враховуючи зростаюче початкове забруднення води.
Якою є ситуація з якістю питної води в різних регіонах України?
В середньому по Україні відсоток нестандартних проб водогінної води за фізико-хімічними показниками складає 10-12%. Приблизно вдвічі менше – за мікробіологічними показниками. І це не патогенна мікрофлора, а умовно патогенна, якась її певна кількість не відповідає ГОСТу.
У деяких регіонах – південь України, Донбас, Криворіжжя – відсоток нестандартних проб за фізико-хімічними показниками доходить до 50%. І дещо більший відсоток за мікробіологічними показниками.
А найкращою є вода київського водогону.
Як, на вашу думку, тоді краще пити воду? Очищувати фільтром з водогону чи купувати в пляшках?
За кордоном не п’ють водогінну воду, і ми її не питимемо, там розвинене альтернативне водопостачання. Що туди входить? Бюветна вода, доочищена водогінна вода в місці її споживання, тобто очищувач розміщений на крані, доочищена вода на будівлі – установки колективного призначення – і фасована вода. Ось це різновиди альтернативної води.
Бюветна вода – там є свої проблеми, – але це артезіанська вода, яка ідеально захищена від забруднення, має постійний фізико-хімічний і мікробіологічний склад, не обробляється. Там є синьо-зелені водорості і т.д., але в принципі це ідеальна вода.
З приводу чистої води у себе в крані. Якщо ви купуєте фільтр, який сертифікований в Україні, а сертифікація передбачає перевірку його ефективності на нашій воді, із зазначенням його ресурсу, є гігієнічний висновок МОЗ, є інструкція, якої ви дотримуєтеся, тоді це добре.
Звичайно, краще фільтри колективного призначення – на будівлі, на мережах централізованого водопостачання. Вони дозволяють покращувати якість води по багатьом показникам. Є служби сервісу, які їх обслуговують.
Фасована вода – це вода покращеної якості з природних джерел чи доочищена водогінна. Але ж якби не було в Україні фальсифікату. Вважають, що десь 30-40 і навіть до 50% у нас фальсифікату цієї води.
Чи можна де-небудь в Україні ще пити сиру воду?
У нас у сільській місцевості розвинуте класичне нецентралізоване водопостачання – колодязі. Воно використовується населенням без водопідготовки, і тут є великі проблеми. Найбільша – нітратне забруднення. А методів для видалення нітратів в умовах децентралізованого водопостачання практично немає. Наприклад, Полтава. Якщо норматив по нітратах 45 мг на літр, то там ми зустрічаємо і 500 мг на літр. Це пов’язано, перш за все, з ненормованим використанням на своїх ділянках органічних добрив.
Таку воду, звичайно, пити не бажано.
Ще є джерельна вода. Ось до мене зараз звернулися по висновок стосовно води з джерела, що б’є в лісі за 400 м від озера Зубринець в селі Любомирка Олександрівського району Кіровоградської області. Я написав, що якщо ваші потужності дозволяють, можете цю воду фасувати і нам її везти. Це ідеальна вода.
Валентина Червоножка, Новинар
Все коментарии

Источник: Житомир.info | Прочитать на источнике