Як не як, а певна гордість за те, що я українець, пробирала, коли проїжджав повз афіші фільму «Тарас Бульба», з яких таким рідним українським козацьким поглядом дивиться Богдан Ступка. Бажанню якнайшвидше переглянути стрічку, яка, думав, понесе нашу славну минувшину у широкі маси, не було меж. Переглянув. Тепер немає меж обуренню. Ні, не тому, що росіяни, мало того, що цинічно поцупили собі нашу історію, за нашої ж мовчазної згоди і, при цьому роблять собі на її славних сторінках піар. Вони молодці – втратили совість та не розум і не бажання жити у сильній державі. Не тому, що Ступка й інші українські актори погодились брати участь в антиукраїнських збіговиськах, на які перетворилась прем´єра фільму в Росії та деяких містах України. Їм теж потрібно за щось жити, а від нашої держави милості дочекаються хіба що зарубіжні політичні кілери.
Нестерпна злість взяла на... Почнемо згори: Президента, Прем´єра, Голову Верховної Ради, лідерів усіх без винятку політичних партій. Це наша країна повинна була зняти фільм такої якості, тим паче, що жодного стосунку до подій, про які в ньому йдеться, народ, що нині називається росіянами не мав. Більш, ніж впевнений, за гроші, витрачені нещодавно на так звані акції протесту опозиції (у Вінниці кожен з кількох тисяч студентів, які прийшли на мітинг отримав 20 гривень, скільки організатори – залишається здогадуватись) вистачило б не на один блокбастер. Не кажучи вже про ті кошти, які безперестанку спрямовуються на політичні війни. Потім подумалось: «А хіба вони з космосу прилетіли, полонили наш народ і почали над ним експериментувати, привласнюючи левову частку національного багатства країни, а що залишилось – викидати на безглузді політичні проекти, замість того, аби лікувати нашу задавнену історичну амнезію. Це ж ми їх обрали, ми їх терпимо і, судячи з усього, ще довго будемо терпіти, це ми одних палко любимо, інших люто ненавидимо, знаючи при цьому, що і одним і другим ми разом з нашою Україною до того самого місця, яким усі вже давно думаємо.
Не знаю, чи знайшов Володимир Яворівський відповідь на своє запитання: «Що ж ми за народ такий?», але, як мовиться, експериментально доведено – лох – це на все життя. Не хочеться вірити, що це так.
Источник: Хай Вей Тобі є що сказати сівтові | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "«Що ж ми за народ такий?...». Знову про «Тараса Бульбу»"