Анекдот від політика, або Чому Геннадій Москаль не їсть жуйок

Дуже часто українські політики смішать рідний народ, так би мовити, знехотя – робота в них така, без гумору її сприймати складно. Чергова порція взаємних образ, бійок чи курйозів від рідних по­літиків миттєво стає анекдотом і улюбленою темою розмов у “маршрутках”. І в певний спосіб навіть предметом гордощів – ну і що, що наша політика неефективна, зате вона смішна!

Віддаючи належне почуттю гумору українських політиків, “Газета” надала їм унікальний шанс пожартувати цільово – з нагоди Дня сміху. На наше прохання політики розповідали курйозні випадки з власного життя, ділилися найцікавішими розіграшами та розповідали анекдоти.
Це було жорстоко!
Лише почувши запитання, представник “Народної самооборони” Геннадій Москаль почав реготати. “Мені вже “сміш­но”, – сказав він. “Ку­медним є все наше життя, і якби ми не сміялися, то давно б померли”, – додав ложечку дьогтю нардеп. Жертвою найцікавішого розіграшу у своєму житті пан Москаль став далекого 1973 року. Саме тоді теперішній нардеп прийшов на першу свою міліцей­ську роботу.
“У ті часи великих ВВІРів не було, – ділиться спогадами Г. Москаль, – був один інспектор, який сидів поруч зі мною. А ми ж були молодими хлопцями, з села, ніколи нічого не бачили… І от якось приходимо на роботу, а він сидить і жуйку жує. І це, нагадую, 1973-го – можете собі уявити? Це було щось неймовір­не. На столі біля нього ще кілька пластинок лежить. Ну, всі до нього: “Дай покуштувати!” А він: “Не можна, це ж усе вилучено в іноземців”. Ми просимо: “Дай хоч по штуці!” Врешті він змилувався і дав кожному по штучці. Спробували ми ті жуйки… З’ясувалося, що це він нарізав пластиліну й наклав його в порожні папірці. Після того я жуйки ніколи не їв! Смак плас­тиліну досі відчуваю. Взагалі приблизно місяць не міг нічого їсти!”
Іноді розіграші бувають приємними, підсумовує нар­деп, а часом – жорстокі. “На початку своєї служби зі мною стався жорстокий”, – додає пан Москаль. А от анекдоти нардеп любить лише про москалів. Тут одразу пригадується курйоз із ним у головній ролі: коли Геннадій Москаль, будучи заступником міністра внутріш­ніх справ, на прес-конференцію у Львові прийшов у футболці з красномовним написом “Дякую тобі, Боже, що я не москаль”. У журналіст­ських колах Львова цей випадок досі згадують як один із найкумедніших.
Як Парубій трибуну захищав
Один з останніх смішних випадків у житті нашоукраїнця Андрія Парубія стався у Верховній Раді, коли тодішня коаліція намагалася розблокувати трибуну, яку заблокували регіо­нали. “Тоді я був молодим депутатом, – розповідає пан Парубій. – Ми стали ба­р’єром, щоб не пустити регіоналів до президії. На першій лінії оборони стояли нашоукраїнці, а вже біля самих дверей – члени “Батьківщини”. Я перебував на першій лінії оборони, і коли регіонали прорвали нашу лінію, то кинувся захищати вже двері. Підбігши до дверей, почав (багато років займався спортом) одного за одним відкидати тих депутатів, які там стояли. Через певний час почув регіт позаду себе. Обертаюся, дивлюся – позаду стоять регіонали Шуфрич і Клюєв і сміються. Виявилося, що я відкидав від дверей членів “Батьківщини”, які в той час були з нами в коаліції і які зі здивуванням на мене дивилися. Цей випадок мені досі згадують і регіонали, і наші соратники – як я із напруженим зосередженим обличчям, з усією завзятіс­тю і відчайдушністю кинувся на своїх, щоб захищати президію… Це потім я з’ясував, що депутати доволі умовно штурхаються, вони тільки вдають…”.
Щодо першоквітневих ро­зіграшів, то один із найцікавіших утнула з нардепом власна дружина торік. Як розповідає пан Парубій, усе почалося з того, що їхня сім’я затопила його батька, який живе поверхом нижче. Довелося робити ремонт, який нікому не приніс багато радості. Й от незадовго до 1 квітня ремонт завершили, всі щасливі… А 1 квітня дружина зателефонувала панові Андрію і трагічним голосом повідомила, що вони знову затопили батька. “Я з жахом кинувся до машини, поїхав додому, дорогою телефоную батькові, прошу вибачення, він не розуміє, що відбувається… Лише коли я зайшов у квартиру, дружина сказала, що пожартувала. Я дуже тяжко пережив цей розіграш”, – усміхається пан Парубій.
Пожартувати з литвинівцем Олегом Зарубінським і бютівцем Андрієм Шкілем “Газеті”, на жаль, не вдалося. Пан Зарубінський ніяк не міг пригадати жодного курйозного випадку, хоча запевняв, що пожартувати дуже любить. Але не на перше квітня – за його словами, першоквітневі жарти завжди стандартні, і всі знають, що після них треба сміятися. Він натомість любить жартувати вишуканіше, а зауваження на кшталт “А у вас спина біла!” не вигукує. Андрій Шкіль теж довго згадував якісь курйози, однак зумів лише пригадати, як одного разу на Андрія друзі заклеїли йому вікна. Жарт видався зовсім не смішним – пан Шкіль разом із матір’ю дуже довго їх очищали…
“Техніка в руках мавпи – шмат брухту”
Курйози з Тарасом Чорноволом розпочалися ще задовго до початку самої розмови – набравши номер, у слухавці за­мість звичних гудків почула завзяте “Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела!” В принципі, використання цієї доволі популярної серед тінейджерів телефонної функції характерне для деяких нардепів, але Тараса Чорновола досі в цьому не викривали. Як з’ясувалося, саме з цією мелодією і пов’язаний останній смішний випадок у житті нардепа.
“Ой! Я в депресії від того, що твориться, мені жодна ідея не лізе в голову, – почав було скаржитися пан Чорновіл, але відразу ж виправився. – Ну, хіба що остання дурість, яка в мене сталася без жодного дня сміху під назвою “техніка в руках мавпи – шмат брухту”. Це про мене. От ви до мене телефонуєте й чуєте пісню “Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела!” Розповідаю: я – любитель різних дзвінків, гарних, українських. І коли щось таке чую, то обов’язково записую в телефон. Тут чую – гарна українська мелодія, набрав ті номери, що по телебаченню показують, мені прийшло повідомлення, що 7 грн. знято, але мелодії ніде не було. Я трошечки почортихався, а потім мені дзвонять і кажуть: “Слухай, а що це ти за вар’ятство там приліпив? Ніхто тебе ще не обманював, а ти вже всіх посилаєш!” Отаке-от… наробив смі­ху своїми дурними руками…”.
А от 1 квітня пан Чорновіл розіграшами не займається. Причина – невдалий жарт іще всередині 1980-х. Тоді ще зовсім не нардеп Тарас Чорновіл зайшов у 13-й тролейбус у Львові й нудним стандартним голосом загундосив: “Товариші, талони, карточки готуємо до контролю…”. “Народ біля компостерів ледве не побився – так сунули, щоб якомога швидше прокомпостувати. Коли я їх привітав із 1 квітня, жарту ніхто не оцінив. Від­повіді були приблизно такі: “А, може, по морді? А, може, по печінці?”. Доб­ре, що до першої зупинки під’їхали, я таки встиг вистрибнути, але хтось мені добре зі спини по хребті врізав. Тепер обережніше жартую”, – підсумовує сумний досвід Т. Чорновіл.

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике