Продаж землі – це доволі серйозна проблема. Здавна земельне питання було рясно зрошене не лише селянським потом, а й кров’ю, тісно переплетене з грошима та народною волею. Видається, ще мить, і в нашій державі запровадять ринок земель сільськогосподарського призначення. На заваді лише якийсь мораторій. Але насправді це стратегічне та доленосне питання вимагає не лише рішучості, а й виваженості.
Для розуміння ситуації ознайомимося з результатами нашого невеличкого вибіркового опитування на звичайному районному ринку.
Раїса, домогосподарка, торгує на ринку молокопродуктами:
“Мабуть, уже час дозволити продавати ту землю. Багато старших людей просто обтяжені землею, бережуть її, як останню надію, але й вони вже не бачать іншого шляху, як продати пустуючі наділи. Мій заробіток теж із землі, але який він гіркий і солений, хоча молочко, сир і сметана солоденькі. Без землі селяни не виживуть, але й безглуздо не використовувати землю ”.
Йосип Семенович, заслужений агроном України, колись успішний керівник сільськогосподарського підприємства:
“Земля – це наш останній бастіон, остання надія і багатство нації. Тому не можна продавати останню надію та стратегічний запас не лише сучасної, а й майбутньої України. Що б там не було, але земля має належати українцям, можливо – всім громадянам України. Якщо вона потрапить до рук “вибраних” – матимемо глибокий соціальний конфлікт. Ефективність сільськогосподарського виробництва – це важливе питання, але незалежність, збереження національного багатства – це на порядок важливіше питання. І ще, всі стверджували, що земля має належати тим, хто на ній працює. Якщо ж селянин піде в найми – це буде великий крок у минуле”.
Лариса, домогосподарка, регулярно торгує власною сільськогосподарською продукцією:
“Схоже, варто дозволити продавати землю, але в межах жителів села, щоб не прийшов “інвестор” і не скупив її разом із нашою долею і майбутнім”.
Володимир Васильович, пенсіонер, агроном із великим стажем:
“Питання – для чого продавати? Кому продавати? Хто буде покупцем? Чого ми очікуємо від нового власника? В навколишніх селах працюють так звані інвестори, навіть із закордонним капіталом. Сучасні технології, техніка, організація праці – від них у мене справжнє захоплення. Але щось тривожить мозок. Не відчувається, що вони прийшли всерйоз і надовго”.
Леонід, фермер:
“Була б моя воля, то дозволив би купівлю-продаж землі. Хоча сам нічого не куплю, бо немає вільних коштів. Схоже, ніхто з колег-фермерів землі теж не купить – усе впирається в гроші та перспективу. Але люди з цією землею, як собака на сіні – і для себе користі не мають, і земелька деградує”.
Ярослав Олексійович, авторитетний садівник і городник, колишній агроном радгоспу:
“Із землею треба щось робити, особливо тією, що в особливому статусі дослідних господарств і навчгоспів. Бур’яни і пустка – це не по-сучасному. Але продаж землі слід організувати так, щоб дотримуватися певних правил, які, до речі, відомі в Європі. А ще краще – довгострокова оренда. Але на все треба чіткі й неоднозначні привила і закони, не такі, як наш сумнозвісний Земельний кодекс”.
Роман, директор ринку, депутат міської ради:
“Як депутат міської ради працюю в земельній комісії і маю змогу відчути нечіткість і нефаховість нашого земельного законодавства. Влада, можливо, хоче порядку у використанні землі. Але спробуй це зробити, якщо визначено, що багато хто “має право”, але не визначено законом, як це “право” розкласти на всіх. Тому встигають спритніші, і це теж реалії ринку. Чи купував би землю для сільськогосподарського виробництва? Усе залежить від ціни й умов. Знає ж наша земля господарів, та ще й яких, державний устрій змінювався, фронти проходили, а вони в кожухах залишалися. Останнє слово має бути за селянами та наукою.
Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Ринок землі: запитаймо в селян?"