Запалити жовте світло українського світлофора для іноземних винаходів

Колишній президент Леонід Кучма невтомно й безперервно стверджував, що наша економіка повинна бути іннова­ційною, а держава в науково-технічному сенсі неухильно сповзала у прірву. Зникали цілі галузі промисловості. На всесвітньо відомих гігантах індуст­рії відкривали філіали в’єтнам­ських макаронних фабрик. Експорт орієнтувався на сировину, напівфабрикати та виробництво шкідливих продуктів. Через низьку конкурентоспроможність машинобудування скорочувався внутр­ішній ринок металу. Ми взагалі забули, що були нафто- і газовидобувною країною... Кваліфіковані інженери-конструктори торгують на ринках.
Як бути? З чого почати омріяне відродження? Мій спів­розмовник – директор інноваційного підприємства “Енергопоступ”, кандидат технічних наук Олег Кекот – має свій, доволі нетривіальний погляд на проблему.
– Пане Олеже, в нашій вступ­ній бесіді ви порушили питання запозичення закордонних винаходів. Чи не зда­ється вам, що такий підхід може бути дефект­ним у моральному і правовому аспектах?
– Дозволю собі невеликий пролог. Незадовго після Другої світової війни американці були ошелешені, коли побачили під час військового параду над Красною площею ескадру своїх літаючих фортець. А все просто: під час військових дій проти Японії американці здійснювали вимушені посадки на радянській території, і СРСР їм тих літаків не віддавав. Їх передали радянським авіакон­структорам. Це інформація з відомого телефільму “Зорі на крилах”.
– Чи можна на віру сприймати цю телевізійну інформацію?
– Я й сам міг би мати сумніви, якби не був очевидцем і навіть учасником аналогічних ситуацій. Працюючи в молдавській філії одного з московських НДІ, був свідком того, як тодішній перший секретар Молдавської РСР Бодюл, перебуваючи за кор­доном, закупив три тютюносушильні машини. Одну з них одразу ж розібрали до найдрібніших вузлів і деталей і “порозкидали” по всіх заводах і НДІ Молдови для копіювання.
– Але ж СРСР був закритим суспільством...
– Я очікував такого за­уваження. Ви не перший, із ким ділюся своїми міркуваннями. Навіть відомий львів­ський професор, величина номер один у галузі електромеханіки в колишньому Союзі, людина не з останніх інтелектуалів, перепитав: “Ти що ж, пропонуєш опуститися до “сов­кового” рівня і перед лицем входження України в за­хідне співтовариство радиш займатися таким ганебним процесом, як злодійкувате копіювання західної техніки?”
– Але й Захід теж не святий, не цурається копіювання?
– Без усякого сумніву. І ми до таких фактів повернемося. Питання не у святості чи її відсутності, а у звичайній пра­вовій коректності.Уся проблема в тім, що більшість людей, навіть глибоко досвідчених у питаннях техніки, плутає два поняття: поняття патентного права, або права промислової власності й поняття авторського права. Якщо авторське право в умовах міждержавної угоди про захист авторських прав автоматично поширюється на всі твори і на всіх авторів на території відповідних держав, то суттєва відміна патентного права полягає в тому, що захист є вибірковим для окремих винаходів і окремих патентів. Чому так? Та тому, що для кожного окремого патента визначають країни патенту­вання, і за це в кожній країні треба платити чималі кошти. Для прикладу, патентування одного винаходу в Україні та підтримання його протягом двадцяти років обходиться іноземній фірмі від шести з половиною до десяти тисяч євро.
– І такі витрати в кожній країні, де винахід патентують?
– Так. У багатьох державах ще вищі. Фірми намагаються не витрачати зайвих грошей. Наприк­лад, якщо фірма виробляє устаткування для добування нафти та газу, то навіщо їй захищати свої винаходи в тій країні, яка не володіє достатнім науково-технічним рівнем для виробництва такого обладнання і не є володарем розвіданих покладів нафти і газу?
– Утім повернімося до теми запозичення патентів...
– Запозичення патентів не є питанням приниження власної гідності, як дехто вважає, і здебільшого не є питанням порушення права. Всі країни під час створення нової техніки орієнтуються на доцільність. Для цього вивчають, що зроблено у світі й, головне, наскільки воно є захищеним. А щоб не бути голослівним, продемонструю видрук із веб-сайту мексиканського інституту промислової власності з опублікованою там міжнародною патентною заявкою.
– Припускаю, що маєте до неї якийсь стосунок...
– Так. Це заявка на принци­пово новий електробур для буріння свердловин за моїм авторством, співвласниками якої є мої компаньйони по підприєм­ству “Електробур”. Але не це головне. Її опубліковано, звер­ніть увагу, під красномовною рубрикою: “Технологія, придатна для вільного використання”. Ще одна, сказав би, кумедна подробиця цієї публікації: зображення світлофора з за­свіченим жовтим ліхтарем. І для повної ясності словесне пояснення Foco amarillo (жовте світло). Пояснюю. Якби ця заявка не витримала експер­тизи і її не визнали винаходом, то, вочевидь, світло було б зеленим: використовуйте скільки завгодно і де завгодно. Якби однією з держав патентування була Мексика, то світло було б червоним. Це означало б, що її використання без купівлі від­повідної ліцензії карається законом. А оскільки ця заявка захищена патентами в обмеженій кількості країн (конкретно, в Україні та Росії), то подано сигнал “Обережно!”: вільне використання на території Мексики з відсутністю експортних перспектив у країни патентування.
– Пане Олеже, як застосувати всі ваші міркування в умовах українських реалій?
– Звернуся до близької мені й надзвичайно актуальної для України теми нафто- і газовидобування. Переді мною газетна стаття радника голови правління НАК “Нафтогаз України” Івана Діяка, в якій він розглядає питання добування газу на глибоководній частині українського морського шельфу і з певним жалем зауважує, що уряд зупинив діяльність компанії “Vanco Прикерченська Лтд”. Як фахівець цілком солідарний із головою Кабінету Міністрів. Не тільки філія “Прикерченська Лтд”, а й уся Vanco в її світовому вимірі є фірмою з нульовими техніч­ними можливостями. Якщо говорити про найближчі цілі, то, вочевидь, слід мати справу з компаніями, які володіють потужним технічним і кадровим потенціалом, як, наприклад, британсько-голландська компанія Royal Dutch Shell. Але в перспективі Україна мала б поставити собі за мету освоїти виробництво всього комплексу устаткування для видобування нафти та газу в морі. Навіщо Україні ділитися своїми газом і нафтою?
Майбутнє галузі уявляю так. Україна через свою компанію НАК “Нафтогаз” закуповує устаткування для видобування з глибокого морського дна з умовою навчання свого персо­налу. А люди, які вміють видобувати на глибинах до 80 метрів, нині в Україні є. Надалі на основі НАК “Нафтогазу” утворюють доволі потужне координуюче конструкторське бю­ро, яке залучає до освоєння виробницт­ва необхідного устаткування провідні українські заводи, насамперед Миколаївський суднобудівний завод “Океан” і Новокраматорський машинобудівний завод. Таким чином, Україна створює власне видобувне устаткування.
– А якщо серед копійованих технічних рішень є тех­нічні рішення, запатентовані в Україні?
– Імовірність такого факту нині дуже низька. 2008 року в Україні подано менш ніж три тисячі патентних заявок із-за кордону за всіма патентними класами. Для наочності скажу, що це менше, ніж одержує патентів на рік фірма “Філіпс”. У США щороку патентують близь­ко ста тисяч винаходів. Річна кількість винаходів у світі сягає півмільйона.
– Чи ми приречені постійно йти у фарватері чужих науково-технічних рішень?
– Аж ніяк ні! Ситуація склалася так, що мусимо з цього починати. Знову повер­нуся до радянського досвіду. Пригадуєте про американські літаючі фортеці? Так от, через якийсь час авіаконструктор Сухой ризикнув створити принципово нову машину (всупереч наказу Ста­ліна копіювати американський штурмовик учорашнього дня “Сейбр”) і підняв радянське військове авіабудування на світові вершини. В усьому цьому є ще один плюс...
– Який саме?
– Як уже згадував, патенту­вання одного закордонного винаходу в Україні приносить державі до десяти тисяч євро прибутку. Творчо засвоюючи західні технічні досягнення, ми змушуємо світ поважати нас, створюємо “ріку” валютних надходжень в Україну за рахунок патентування в нашій державі винаходів. Частину цих грошей доцільно було б використовувати для патентування українських винаходів за кордоном.
Розмовляв Василь Худицький

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике