Отримавши шенгенську візу в Фінляндському посольстві у Києві, вінничанин Антон понад дві доби потягом, подолавши більше 2,5 тисячі кілометрів, дістався до заполярного Мурманська.
Потім ще проїхав 200 км до кордону з Норвегією, де знаходиться північний форпост Російської Федерації місто Нікель. Там живе його рідня.
Потім з родичами автомобілями на Різдво подорожували по країнах Скандинавського півострова.
Найперше, що вразило молодого чоловіка, тільки він перетнув кордон Норвегії, це митниця і дороги.
– Ти навіть не розумієш, що на митниці знаходишся. Власне, і самого нашого (совкового - авт.) класичного поняття такого там не існує. Все просто, зі смаком. Ніяких воріт, парканів, колючого дроту. Грає музика, всі до тебе посміхаються, бажають веселих свят.
Там, у далекій північній Росії, доріг хороших немає, – продовжує мій співбесідник. - У Нікелі, де проживає понад 13 тисяч населення, життя у людей не дуже просте, хоча зарплати високі. Нікель справляв гнітюче враження, був похмурим, незатишним, безлюдним. Можливо, через те, що був пік полярної ночі, яка триває півроку.
Снігу було стільки, що важка військова техніка ледь попрочищала дороги, поробивши у них тунелі. Під колесами і ногами місиво. А за якихось кілька десятків кілометрів у норвезькому Кіркінесі, що знаходиться на одній широті з Нікелем, і де клімат не менш суворий та дмуть дуже сильні вітри, асфальт на дорогах сухий і посипаний не сіллю, як у нас, а гранітною крихтою. Всюди світло. Тут мешкає близько 7 тисяч норвежців, проте є свій аеропорт, автомобільний салон, шикарний супермаркет на самому березі Баренцевого моря. У ньому сила-силенна всіляких продуктів дуже високої якості, яких у нас не побачиш, щоправда, ціни вищі за наші. Наприклад, батон коштує 1,60 євро. Ковбаси справжні, рідні кажуть, як колись у Союзі були. А яке там смачнюще молоко!
Люди доброзичливі, привітні, скромно одягнені. Всі у звичайних пуховиках, ніяких дублянок чи дорогих шуб на жінках.
Взуття на низьких підборах, практичне.
Будиночки без огорож, затишні, двоповерхові, дерев’яні. Просто неба стоять сани, дорогі снігоходи, лижі, ніхто нічого не трощить, не краде.
За весь час нашого туру я не побачив поліцейських. Окрім звичайних автомобілів “швидкої допомоги”, у повітрі літають й гелікоптери з червоними хрестами. На новорічно-різдвяні свята там все вбране у гірлянди, але вони тільки білі і жовті і не мерехтять, не дратують.
В одному фінському містечку, де ми фрахтували готель, у самому лісі стоїть невеличкий супермаркет. У ньому сидить жіночка-касирка, і ніяких охоронців чи зайвого штату. Люди там чесні й виховані. Поруч з людьми живуть олені, до яких фіни ставляться з великою любов’ю, охороняють їх, підгодовують. Якщо, не дай Бог, олень потрапить під автомобіль і буде поранений, водій негайно повинен викликати спеціальну ветеринарну службу і почати надавати постраждалій тварині першу допомогу.
Замість поліцейських там на перехрестях, складних ділянках доріг встановлені відеокамери спостереження, про які сповіщають спеціальні знаки. Тут водії дисципліновані, бо штрафи великі. Навіть «нові рускі», які на крутих авто можуть, наприклад, по Пітеру гасати за сотню, приїхавши у Фінляндію, відразу самодисциплінуються, поводяться законослухняно. Бо як тільки, наприклад, водія, злісного порушника-росіянина, зафіксує камера, він на митниці «круто» штрафується і позбавляється на кілька років в’їзду до Фінляндії, та ще й про нього у ФСБ і на роботі знатимуть.
Ще одне дуже цікаве спостереження з подорожі виніс Антон: у тих невеликих туристичних містечках, де він побував, у супермаркетах не продаються цигарки і міцні алкогольні напої – тільки слабоалкогольне пиво, яке коштує від 2,5 євро за 0,33 літра (там немає літрових, дволітрових бутлів, там не споюють націю, як у нас, там не побачиш молодих людей, взагалі кого-небудь з пляшкою у руці на вулиці чи деінде).
Зовсім немає зовнішньої реклами цих товарів і взагалі немає такої вакханалії з бігбордами, як у нас.
І ніхто людей світовою кризою не лякає. Не лаються між собою президенти і прем’єри. Не врізають зарплат, не скорочують працівників, банки не підвищують кредитних ставок, а навпаки, все робиться, щоб люди менше відчули дискомфорту з цим тимчасовим, як там вважають, явищем.
– Рівень життя у них високий, європейський, до якого нам дуже і дуже далеко, – сумно каже Антон. – Там навіть автомати-біотуалети на вулицях розміщені – кинув монетку і заходь у тепло. Повсюдно урни, ніхто тобі папірця не кине.
Є автомати АЗС, заплатив автомату - і заправляйся, скільки у бак ввійде. Щоправда, ціна на бензин висока - 1,20-1,40 євро за літр.
Побував наш герой і в фінському селі Рованіємі, де мешкає Йоллопукі - в англомовних країнах Санта Клаус.
Офіс Санти працює постійно – пошта від дітлахів до нього надходить з усього світу. Сфотографуватися з Йоллопукі коштує чимало, цілих 25 євро, а черга бажаючих стоїть мало не як до Мавзолею Леніна у Москві колись.
– Красиві, дивні і цікаві ці північні країни Євросоюзу! – вигукує Антон. - Де можна побачити оленів на вулицях, як корів в Індії, гелікоптери-карети «швидкої» у повітрі, великий пам’ятник велосипеду і просто топтатися по полярному колу, яке намальоване у вас під ногами?! А їхня полярна ніч у містах і містечках зовсім відрізняється від російської.
Були ми у магазинчику фінського Торніо, перейшли вулицю й опинилися... у шведському місті Хапаранда! І то дізналися про це випадково – побачивши блакитний знак Євросоюзу і напис кількома мовами «Швеція».
А ще каже Антон, що там всюди лежить білий, як сіль, сніг, а фіни їздять на риболовлю, полювання і по гриби до Росії, бо у них на це дуже дорогі дозволи потрібні, а, може, просто шкодують нищити свою природу, хочуть її цнотливою нащадкам залишити. Не те що ми, слов’яни.
Источник: Молодіжна газета Вінничини | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
ФІНЛЯНДІЯ - ЄДИНА РЕСПУБЛІКА, ЯКА ЗРЕКЛАСЬ СРСР. Як живуть у колишньому "шматку царської імперії"
"