Перемагає Тягнибок? Чому?

Очікувані та в той же час несподівані результати тернопільських обласних виборів зробили актуальним питання про перспективи право-національного табору. Останні 17 років в Україні відчувався прихований вплив націоналістичних ідей, які все ж програвали крайнощам лібералізму. Чому так сталося? Як буде зараз, коли економічна криза відкриває двері усім тоталітарним течіям? Хто переможе у цій небезпечній сутичці?Доба української політкоректностіНавесні 1990 року у київських газетах з'явилася невеличка інформація офіційного характеру, на яку мало хто б і звернув увагу, якби не її зміст. Правоохоронні органи столиці тоді ще Радянської України попереджали, що чутки про можливі погроми мешканців не-українського походження є провокацією та не мають нічого спільного із дійсністю.Активісти Народного Руху тоді ж звинуватили радянські спецслужби у свідомому провокуванні міжнаціональних конфліктів у Києві та інших містах України. Потім до роботи приступила нова Верховна Рада, і націонал-демократичні сили почали потроху замислюватися про здобуття влади. Для того щоб стати легітимними в очах світової спільноти, націонал-демократам було вкрай необхідно діяти в межах закону та «політкоректності». Також рухівці розуміли, що радикальні гасла можуть відштовхнути від них мешканців сходу та півдня країни. Тому, починаючи з 1990 року націонал-демократичний рух проводив дуже гнучку політику, яка пропагувала тезу про «політичну націю».Дійсно, така гнучка політика принесла свою користь, бо Україна залишилася єдиною з пост-радянських республік, яка змогла уникнути міжетнічних конфліктів. Про Білорусь чи Казахстан не кажемо , бо у них диктатура, а у нас завжди робили, що хотіли…Так і виходило, що партії які висували національні, патріотичні гасла одразу починали пояснювати, що вони однією рукою за національне визволення українців, а другою – за рівність усіх національностей. Таке от пост-радянське «два в одному».Пропаганда радикального націоналізму штучно стримувалася на державному рівні. Втім, це не заважало пересічним мешканцям Росії думати, що при владі в Україні патологічні бандерівці, які ще гірші за естонських ветеранів СС. Незадовго до своєї загибелі В'ячеслав Чорновіл сказав, що «влада будує не-українську Україну», але ці слова мало хто помітив. Еволюції у демократичному таборі не сталося. Він все більше турбувався про власні інтереси, віддаючи патріотичну риторику на відкуп радикалам.Згодом із розвитком держави пішло у минуле розмежування за лінією «комуністи-демократи», яке змінилося на «євроатлантисти – про-російські». Виявилося, що симпатії до євроатлантичної спільноти можуть не бути пов'язані із захистом українських цінностей. Іноді це було просто бажання втекти від Росії, але не в самодостатню Україну, а в Україну як периферію глобалізованого світу. Але в суспільстві, і особливо в Галичині, завжди існував запит на націоналістичну політику.Довший час цей запит реалізовувався голосуванням за Народний Рух, «Нашу Україну», БЮТ. Так-от і виходило, що думали, як Тягнибок, але голосували за Ющенка та Тимошенко. Останній раз це мало місце у 2007 році. Прихований вплив націоналістичних сил не міг вічно залишатися в тіні. Своє вагоме слово сказала економічна криза. Як це починалосяНе можна сказати, що націоналістичні сили не приймали участі у парламентських кампаніях. Але екс-комуністичний та псевдо-демократичний істеблішмент весь час намагався зробити їх маргіналами. Також самі націоналісти довший час програвали лібералам, бо були надто категоричні, що не завжди подобалося людям.У 1998 році в Україні вперше відбувалися вибори за змішаною системою. Серед партійних списків, які брали участь у перегонах були помірковані націоналісти з «Національного фронту» (КУН, УРП, УКРП) та відома всім УНА. Перші отримали 2,7 відсотків голосів, другі – лише 0,3. У 2006 році всеукраїнське об’єднання «Свобода» зробило спробу пройти до ВР, але їх результат виявився схожим із результатами УНА восьмирічної давнини – 0,3%. Однак, «свободівці» досягли невеличкого успіху на місцевих виборах у Галичині, що чомусь залишилося непоміченим у столиці. Так, там були свої справи. Помірковані патріоти з «Українського народного блоку Костенка-Плюща» тоді зібрали лише 1,8 відсотків голосів.Дострокові вибори 2007 року принесли невеличке зростання національного показнику «Свободи» – 0,7%. Мабуть, політтехнологи мегаблоків не помітили цього явища, не змогли дати йому належну оцінку. Так, зростання на 0,4% могло бути випадковістю, але воно віддзеркалило тенденцію, яка посилилася у останній рік.Наша відповідь глобалізаціїНе дивно, що зараз Тягнибок отримав таку шалену підтримку на Тернопільщині. Виборці заходу країни розчаровані діями «помаранчевих», які не виконали своїх обіцянок та надто часто змінювали власну точку зору щодо питань розвитку країни.Але, проблема не лише в цьому. «Свободівці», на відміну від інших політичних сил кажуть те, що хочуть почути люди. Прості речі, сказані у потрібній час та у потрібному місці, мають ефект атомної бомби.Так, саме консерватор Тягнибок каже про важливість пропаганди спорту та фізкультури серед молоді. Замість цього ліберали пропонують безмежну свободу, яка дарує гламурний коктейль у вигляді алкоголю, паління, наркотиків, нічних клубів, дорогих, але недоступних речей. Хто серед українських політиків каже про згубність поширення закладів гральних автоматів, які витісняють …харчові крамниці чи аптеки? Знов-таки крім Тягнибока – ніхто.Хто критикує індустрію шоу-бізнесу з її набридлим культом видатних посередностей? Ліберали, навпаки, широко використовують гламурних зірок у власних виборчих кампаніях. Так і виходить, що суспільство, яке ще двадцять років тому хотіло свободи, зараз вже починає мріяти про збереження старих, можливо навіть архаїчних цінностей. У цій ситуації міцні хлопці зі «Свободи» виглядають краще, ніж замислені ліберали. Останні розвалили спортивні школи, зруйнували промисловість, подарували народу дешевий алкоголь та не проти перетворення Києва у таку собі «Голандію» наркоманів, гомосексуалістів та повій.Звісно,остання фраза є перебільшенням, але вона демонструє тенденцію, на якій спекулюють «свободівці». Втеча від Росії ще не є панацеєю, бо бути жебраками у американізованому світі лібералів – теж не вихід.Інша річ – це наслідки перемоги Тягнибока. І перший з них - реакція кримських російських націоналістів на тернопільську перемогу ВО «Свобода». Чи не вийде, що радикалізація галичан стане зеленим світлом для відповідних течій на сході країни? І якщо Ющенко та Янукович у 2004-05 роках змогли домовитися та відвернути загрозу громадянської війни, то чи домовляться, умовно кажучи, Олег Тягнибок та Сергій Цеков?
Все коментарии

Источник: Житомир.info | Прочитать на источнике