Газова криза в контексті інформаційної війни та Франція

4 березня відбувся візит прем’єр-міністра Юлії Тимошенко до Парижа. Означена подія може викликати питання його доцільності. Між тим, аби дати відповідь, необхідно взяти до уваги кілька чинників французько–українських взаємин. По-перше, скидається, що у прем’єр- міністра є розуміння того, що якщо Україна прагне вступити в Євросоюз, то успіх цього безпосереднім чином залежить від позиції потужних країн, що створили цю організацію. По-друге, потенціал білатерального французько-українського співробітництва ще недостатньо реалізований, враховуючи гіпотетичні можливості обох країн. Врешті, суттєвою є втрата Україною на міжнародній арені іміджу надійного транзитера російського газу, і саме в цій сфері Києву належить швидко виправляти ситуацію. І хоча зовнішня політика України належить до прерогатив президента держави (до речі і у Франції цією сферою державного життя керує президент), це якраз той випадок, коли всі гілки української влади повинні виявляти активність, якщо вони опікуються національними інтересами держави, до яких відноситься й успішний імідж країни у світі. Його падіння в контексті газової кризи заслуговує на окрему увагу.
Газову кризу 2008-2009 р.р. можна аналізувати в економічному, політичному, геостратегічному та багатьох інших аспектах, між тим, я хотіла б звернути увагу на чинник інформаційної війни. Зараз очевидно, що Україна програла цей бій.
Під час газової кризи позиція Росії та Газпрому були достатньо висвітленими в західній пресі, тоді як українські пояснення не знайшли в ній відбитку. Українські посольства залишилися достатньо пасивними очікуючи вказівок з центру, тоді як представництва західних країн у Києві зіткнулися з доволі специфічними складнощами під час аналізу причин газової кризи. Наприклад, зрозуміти технічні аспекти було нелегко для дипломатів, що мають переважно гуманітарну освіту. Чи була Україна здатною перекрити постачання газу до Європи, тобто „закрити кран”, питання не з легких, відповідь на яке передбачає володіння технічними нюансами транзиту газу. Росія швидко звинуватила Україну в крадіжці газу. Ця версія миттєво розповсюдилася у світі і була підтримана деякими західними політиками.
Наприклад, депутат французької Національної асамблеї Т’єррі Марьяні надрукував у впливовій французькій газеті „Фігаро” статтю з назвою „Хто справжній винуватець газової кризи в Європі?”, де було зазначено, що коли Газпром 1 січня ухвалив рішення перекрити постачання газу в Україну, то російський газ, що йшов транзитом в Європу, відразу ж почав зникати, і у Газпрому не залишилося іншого вибору як закрити крани. В цьому контексті цікавим є той факт, що депутат від партії „Союз за народний рух” Т. Марьяні є заступником голови парламентської групи дружби Франція –Україна та віце-президентом французько-російської парламентської комісії, отже виникає запитання, а чи звертався він до своїх українських колег за поясненнями, а якщо так, то чи були вони надані.
Показовим може бути погляд дипломата, що працював у минулому в регіоні країн СНД, але не обіймає подібну посаду зараз, що перешкоджало б йому вільно висловлювати свої думки. Згідно коментареві, який люб’язно погодився надати колишній аташе оборони Франції в Україні, полковник у відставці Жан-Ів Буріс, у 2009 р. Росія, на відміну від енергетичної кризи, що відбулася на три роки раніше, приділила спеціальну увагу керуванню своєю зовнішньою комунікацією. Досконала кампанія пояснень, що надавалися спільно прем’єром Путіним та віце-президентом Газпрому Олександром Медведєвим, були засобами цієї діяльності в засобах масової інформації. Останній з перших днів кризи на початку 2009 р. здійснив ділові поїздки до декількох столиць. З іншого боку, звернення до закордонних спостерігачів, запрошених на російські та українські об’єкти, створили умови псевдо-трибуналу експертів, судження яких було визнаним, незважаючи на те, було воно справедливим чи ні. З такими самими аргументами, як і раніше, але з відповідним наданням інформації Росія виграла. ЄС на рівні свого парламенту, як і Баррозу, відреагував суворо, але не пощадив ні Росію, ні Україну, тоді як у 2006 р. критикував лише Росію.
Далі, звернімо увагу на той факт, що в самий розпал газової кризи французький міністр оборони Ерве Моран підкреслив, що питання ймовірного вступу Грузії та України в НАТО треба розглядати узгоджуючи його з Росією. Показово, що нещодавно французькі високопосадовці наголошували на тому, що внутрішній чинник є основоположною перепоною на шляху України в НАТО. Отже, Москва під час газової кризи продемонструвала, що вона може змусити почути свій голос, і не лише військовими засобами ...
Взагалі, інформаційний удар по іміджу України є доволі відчутним в контексті опрацювання Угоди асоціації України з ЄС, запропонованій на саміті „Україна - ЄС” 9 вересня 2008 р. в Парижі під час французького головування в ЄС. Можна поміркувати над питанням, кому вигідно зашкодити іміджеві України, коли на численних міжнародних конференціях та симпозіумах посилюються заклики представників країн ЄС до України сконцентруватися на європейській інтеграції та не наполягати на вступі в НАТО?
Але, принаймні, очевидно, що газова криза зруйнувала імідж України як надійної країни-транзитера в той час, коли Київ було запрошено інтенсифікувати та перевести відносини з ЄС на вищий рівень шляхом укладення Угоди асоціації.
Врешті, гірко визнавати, але певний удар по іміджу Україна знов завдала собі сама. Чвари між основними керманичами держави у такий важкий момент в черговий раз привернули увагу Заходу. Саме тоді, коли українські техніки здійснили реверс української газотранспортної системи і таким чином врятували країну від холоду, політики найвищого рівня не здатні були об’єднатися, а навпаки втілили українську приказку „ де є два українця, там є три гетьмана”. Західні дипломати приділили належну увагу цьому чиннику української політики під час події, що була випробувальною для держави.
Отже, газова криза 2008-2009 р.р. показала, що Україна повинна навчитися вести інформаційні війни та захищати свої національні інтереси, якщо не хоче грати принизливу роль „козла відпущення”. І чому б не надіслати своїх фахівців повчитися в ті країни, які мають певний успіх в цій сфері? У Францію наприклад.

Источник: Хай Вей Тобі є що сказати сівтові | Прочитать на источнике