Хто більше спаплюжить владу, той більший патріот? або Ще раз про восьмиберезневе «Народне віче»

У вітчизняному політикумі в останній час закріпилася стійка тенденція до огульного критиканства влади з боку тих, які не при владі, але дуже хотіли б владою стати. При такому підході «маленькому українцеві» навіюється думка, що чим більше бруду та чи інша політична сила виллє на владу, тим більш патріотичною є ця сила. За прикладом далеко ходити не треба: скасування Верховною Радою її ж Постанови про проведення позачергових виборів до Тернопільської обласної ради 15 березня 2009 року спровокувало цілий шквал критики на адресу пропрем’єрського блоку. Аби не бути голослівними, зацитуємо звернення з так званого «Народного віча», зібраного в Тернополі 8 березня активістами ВО «Свобода» та партією «Єдиний Центр»: «Україна на порозі руїни та втрати державності! Останньою краплею нашого терпіння стало незаконне позбавлення громади Тернопільщини права на волевиявлення. Верховна Рада, ігноруючи Конституцію та законодавство, заборонила перевибори нечинної обласної ради з політичних мотивів…».
Навряд чи варто комусь роз’яснювати, що під «Верховною Радою» мається на увазі конкретно одна політична сила – Блок Юлії Тимошенко. І справа тут зовсім не в «політичних мотивах», як у цьому нас намагаються переконати свободівці, єцники та іже з ними. Причина проста: в час світової фінансової кризи брати «кредит» – справа невдячна, бо повертати його дуже складно. От і «прокололася» «Свобода» зі своїми фінансами, які насправді-то зовсім і не «свої». Але про все за порядком.
Прелюдія до істини
Якщо пригадуєте, порівняно недавно в Києві відбувалися перевибори міського голови і ради столиці. Для тернополян ця подія начебто незначна і до нас вона немає ніякого стосунку. Але ні! Є одна дуже важлива деталь, яку зафіксували політологи під час київської передвиборчої кампанії. Йдеться про згадане нами Всеукраїнське об’єднання «Свобода». Так от, саме ця «Свобода» через свого лідера Олега Тягнибока щодуху критикувала БЮТ і Прем’єра Тимошенко. Зауважте, не критикувала більше НІКОГО, навіть Черновецького з його «космічною соціальною програмою», а виключно Тимошенко. Політологи зацікавилися цим фактом і ось що виявилося: зараз «Свобода» має стабільне фінансування, яке, за найпоширенішою версією, забезпечує співвласник групи «Приват» і близький друг «любого друга» Президента Віктора Балоги Ігор Коломойський, який не так давно був обраний … (УВАГА!) главою єврейської громади України. Коломойський розраховує на те, що Тягнибок забиратиме голоси у Юлії Тимошенко. Це вигідно і самому Коломойському (а напружені відносини між групою «Приват» і Прем’єром не є секретом), і тим більше Президентові Ющенку з його Секретаріатом. То які ж тоді патріоти ховаються за брендом ВО «Свобода»? І чи не є цей патріотизм останнім прихистком негідників, як писав колись Ніцше?
 
Хто такий Олег Тягнибок
Ми не будемо вдаватися до детальних біографічних даних цієї людини. Тому зупинимося на деяких моментах.
Батько Олега Тягнибока Ярослав народився на Львівщині у 1940 році. У комуністичній партії не значився, принаймні ми не знайшли достовірної інформації з цього приводу. Однак зробив солідну спортивну кар’єру – став лікарем збірної СРСР з боксу. Потрапив на універсіаду в Італію. (Зрозуміло, що перед кожним виїздом за кордон перебував «на обробці» в КДБ).
Тогочасна холодна війна чи не найвищої точки досягала у спорті. У цій сфері крутилися шалені гроші. Загниваючий СРСР продавав усе. А тому можна було купити посаду, золото, долари, вступ у будь-який вуз і т.д. На цьому ґрунті соціальна заможність сім’ї Тягнибоків (а сім’я таки була заможною, бо мама Олега Ярославовича після смерті батька стала завідуючою аптеки) не виглядає випадковим явищем.
Смерть Ярослава Тягнибока має дві версії: самогубство або вбивство. Однак це справа сина прояснити, що і як. Оскільки ж з його боку особливий ентузіазм не проглядається, тобто Олег Тягнибок нікуди не апелює і ніде не афішує цей факт, то, вочевидь, можна припустити, що Ярослав Тягнибок застрелився. Причина такого вчинку – незрозуміла.
Як не менш незрозумілим залишається і такий момент з біографії Олега Тягнибока: після закінчення школи він вступив до Львівського державного медичного інституту. Однак вже після другого курсу пішов в армію. Чому саме після другого курсу? На одному з сайтів ми знайшли ймовірну відповідь на це питання: Олег Тягнибок потрапив у вуз за хабар. У КДБ дізналися про це і покликали до війська «на обробку». Там він зламався, підписавши «документ» про співпрацю з органами. Далі – відпустили з армії з чітким завданням: створити Студентське братство медінституту (для ефективнішого контролю за діями національно зорієнтованої молоді Львова), з чим пан Олег успішно справляється. Потім було лідерство у Студентському братстві Львова, а відтак і політична кар’єра почалася: у 25 років його обирають депутатом Львівської обласної ради, а ще через чотири роки – народним депутатом України. Воістину агентурна біографія!
Тепер детальніше зупинимося саме на політичній кар’єрі лідера «Свободи». І тут, виявляється, не все так просто.
У 2001 році створили Соціал-націоналістичну партію України. Її ідейним батьком був Ярослав Андрушків. Олег Тягнибок прийшов у партію значно пізніше. Але вже у 2004 році став її головою. Тоді ж він притьмом змінив назву партії на ВО «Свобода». Поступово «поз’їдав» усіх засновників і став «царем і богом». Що цікаво, статут нової партії змінювався уже сім разів, кожного разу урізуючи права членів і збільшуючи права голови. Самі партійці про це мовчать не тому, що бояться Тягнибока, а тому, що бояться тих структур, які його зробили головою «Свободи». (З цього приводу цікава деталь: у період минулої передвиборчої кампанії до парламенту лідери новоствореного блоку «Рух – Українська правиця» під час спільної прес-конференції у Львові пояснили, чому в їхньому блоці немає ще однієї правої сили – Всеукраїнського об’єднання «Свобода». «Це виразні провокатори, які виконують спецагентне завдання. Особисто я з ними за один стіл не сяду», заявив заступник голови УРП «Собор» Микола Яковина. «Це регіональна та зовні керована сила. І я готовий про це говорити їм у вічі», – наголосив він).
Але все це – історія. Тепер же перейдемо до сучасності.
«Широка страна моя родная…»
Ступінь «всеукраїнськості» та «свободності» партії ВО «Свобода» викликає щонайменше іронію, особливо якщо ми зважимо на деякі моменти. Про що йдеться? Передовсім про задеклароване цією політструктурою у своїх списках на позачергових виборах до Тернопільської обласної ради «широке географічне представництво»: №6 у списку – Олексій Кайда – депутат Львівської обласної ради, №15 – Анатолій Вітів – голова Волинської обласної організації ВО «Свобода», №21 – Едуард Леонов – голова Кримської організації партії. Виникає цілком слушне запитання: невже «Свободі» бракнуло гвардії з-поміж самих тернополян, що вони аж до Криму поперлися?
А де ж ті ледь не 90% підтримки серед жителів Тернопільщини, про які так пафосно заявляли свободівці? Невже серед тих 90% так і не знайшлося трьох чоловік, готових стати в лави «Свободи» на виборах до облради?
У час кризи фінанси не співають романси
Ще раз повторимося: скидається на те, що сьогодні «свободівську партійну лавочку» хтось навмисне фінансує, рекламує та просуває на «політичному базарі». Лідер цього угруповання Олег Тягнибок колись вже «прославився» закликами бити «жидів» та «москалів», за що його навіть виключили із колишньої фракції «Наша Україна», коли нею керував тоді ще народний депутат Віктор Ющенко. Зараз цей молодик почувається впевнено та меле усілякі дурниці про те, що його партію фінансують, мовляв, патріотично налаштовані представники дрібного та середнього бізнесу... Ага, так ми й повірили! Уява вже малює величні картини того, як базарні перекупники, що за три копійки удавляться, а за «сотку баксів» ладні маму рідну продати, не кажучи вже про неньку Україну, раптом вишикувалися та стрункими лавами посунули вносити грошики у партійну касу Тягнибока. Особливо якщо зважити на те, які скажені гроші треба для того, аби прикрасити фізіономією цього «видатного» діяча силу-силенну бігбордів по всьому Києву чи Тернополю, а також обкладинки глянцевих гламурно-проститутських журнальчиків, у яких менше ніж за декілька десятків тисяч «вічнозелених доляриків» ніхто й чхнути не захоче! Вкотре повторимося: існує непідтверджена, але доволі схожа на правду інформація, що цих псевдонаціонально-збентежених молодиків фінансує великий олігархічний капітал, часто доволі, м’яко кажучи, космополітичний. І робиться це зовсім не з причин палкої любові до України, а задля дестабілізації і без того напруженої соціально-політичної ситуації в країні.
Зрештою, аби ми не були багатослівними, розповідаючи про Коломойського з його «Приватом», ще кілька простих прикладів: до лав «Свободи» потрапила навіть людина донецьких – екс-директор компанії стільникового зв’язку Рената Ахметова DCC, радник тоді ще прем’єр-міністра Януковича Леонід Нетудихата.
Черговий олігарх, але вже львівський, теж зацікавився Тягнибоком – Петро Димінський, почесний президент ФК «Карпати», народний депутат України 4-го скликання (фракція Партії Регіонів). Весь минулий рік уболівальники «Карпат» мали можливість бачити в ложі для віп-гостей «солодку парочку»: Димінського і Тягнибока. Навіть ходили чутки, що Петро Петрович має намір приєднатися до «Свободи». Та й сам він у пресі заявляв, що єдиною людиною, яку б підтримав на виборах у мери Львова, є Олег Тягнибок.
Тому нам щиро жаль лідера «Свободи», який, вочевидь, на тернопільські вибори взяв у панів олігархів «кредит», а тепер піниться зі злості, адже грошики-то «пішли на вітер», а повертати ж їх якось треба. А чому б для цього в черговий раз не скористатися патріотичними почуттями зневірених тернополян і зібрати слізно-пафосне «віче», за «народним зверненням» якого ховається щось на кшталт: «Тернополяни! Пропустіть ще одного до корита! Ви вже стільки паразитів вибрали в усі структури влади – допоможіть проскочити черговому. Адже він стільки грошей вклав на ці вибори! А за гроші треба буде відповідати перед тими, хто їх давав. Якщо він тернополянам локшину на вуха не повісить, то в інших містах йому взагалі нічого «не світить». Зжальтеся над безкорисливим хлопчиком. Ну, що вам шкода чи що?»
Але до теми «віча» ми ще повернемося, бо на часі ще одна немаловажна деталь, про яку здебільшого замовчують – релігія.
Якому Богу служите, добродію Тягнибок?
Ця тема, вочевидь, не дуже зацікавить багатьох, але не зупинитися на ній не маємо права. І ось чому. Християнська релігія, не залежно від конфесійних інституцій, які її представляють, завжди була рятівним колом для українського народу. Причому не тільки і не стільки в найкращі часи його розвою. Саме християнству завдячуємо збереженню наших історичних традицій і звичаїв, нашої етнічної ідентичності і самосвідомості. До прикладів вдаватися не будемо, бо вищесказане – істина очевидна.
А тепер ВО «Свобода»… Ця партійка, вустами своїх партійців (зауважте, не централізовано, як цілісна партійна структура, а саме через свої «локальні ресурси» – хитро, підступно, завуальовано) дискредитує християнство як світоглядно-культуральну основу української нації, пропагуючи антихристиянські «істини» так званої «національної релігії», простіше кажучи – поганства (язичництва). Про що йдеться? Йдеться про приховане поширення свободівцями на місцях (у нас перед очима передовсім приклад тернопільських свободівців) ідей повернення «до віри батьківської» – до Перуна, Сварога, Ярила та інших міфічних постатей давнього світогляду слов’ян. Того світогляду, який століттями тримав українство в міцних лещатах безкультур’я, безправ’я, відкидаючи його на периферію політичної і культурної історії світу. Простіше кажучи – роблячи з українців нецивілізованих дикунів часів епохи раннього заліза. Мотив такого «повернення» простий: християнство, мовляв, це чергова спроба жидівської змови з метою захоплення світу, а поганство – це наша панацея від жидівського рабства. Звідси – і тотальний антисемітизм, до якого вдаються всі свободівці, починаючи з пана Тягнибока.
Альтернативним методом боротьби з християнством у «Свободі», окрім осточортілого всім поганства, є метод трансформації християнства в «українське християнство», в якому Ісус Христос – блакитноокий українець у вишиванці, а Діва Марія – корінна галичанка з арійським генотипом. Подібні погляди члени ВО «Свобода» поширюють, пропагуючи псевдонаукові сенсації лжепрофесорів Каганця і Канигіна.
А тепер увага: дід Олега Тягнибока – Іриней-Артемій Цегельський – відомий галицький церковний і громадський діяч, греко-католицький священик, який 1946 року на псевдособорі у Львові відмовився перейти під крило Московського православ’я, за що його на сім років вислали до Сибіру. Виникає цілком закономірне запитання: то отак ви шануєте віру дідів ваших, пане Олеже?
Нє, ну це просто повний ЄЦ!
Минулого року Міністерство юстиції зафіксувало створення ще однієї бюрократично-адміністративної структури під назвою Політична партія «Єдиний Центр». Ця структура сформована в найгірших традиціях посткомуністичного періоду України. Вона є продовжувачем справи таких провладних бюрократичних проектів, якими були «Громада» Павла Лазаренка, СДПУ(о) Віктора Медведчука, Народно-демократична партія Валерія Пустовойтенка, Партія промисловців і підприємців Анатолія Кінаха. Апофеозом подібної комуно-бюрократичної діяльності, як відомо, був блок Леоніда Кучми «За Єдину Україну», що в народі дістав назву «За Єду». «Єдиний Центр» – того ж поля ягода. Який може бути результат від його діяльності? Апріорі, такий самий, як і в попередників, – нульовий.
ЄЦ не має чітко визначеної ідеології. А якщо бути точним – взагалі немає ніякої ідеології. Що таке «єдиноцентризм» – не знають навіть самі єдиноцентристи. Настільки розмитої політичної платформи і програми, яку затвердили на установчому з’їзді цієї партійки минулого року, напевно, не мала жодна провладна українська партія.
Окрім того, у ЄЦ закладено протиріччя між Президентом, «під якого» нібито створили цю партію, та самими єцниками, які ввійшли в цей проект. Адже в програмі партії не сказано, що вона підтримує вступ України до НАТО чи приєднання до Плану дій щодо членства в цій організації. «Єдиний Центр» не має чіткої позиції й стосовно визнання Голодомору актом геноциду українського народу, ОУН-УПА – воюючою стороною у Другій Світовій війні. А Віктор Андрійович, як відомо, послідовно виступав за підтримку даних кроків. Тому розмитість позиції «нової пропрезидентської партії» (а як бути зі старими несунами з НСНУ?) щодо зазначених питань не може позитивно позначитись як на рейтингу Віктора Андрійовича, так і на рейтингу ЄЦ.
Окрема тема для розмови – це кадровий потенціал партії. А тут, як мовиться, справжня клоунада: на авансцену вийшов головний канцелярист Президента Віктор Балога, який де-юре головою нової партії зробив свого земляка та бізнес-партнера Ігоря Кріля, а де-факто сам є «царем і богом» єцників.
Що ж до партійних кадрів на місцях, то, говорячи про ЄЦ на Тернопільщині, можна сказати лише одне: клоунада в квадраті, а то й у кубі. Юрій Чижмарь, Сергій Тарашевський, Віктор Щепановський… Хіба може хтось зрівнятися з таким «потенціалом»?
Довічувалися…
Факт залишається фактом: тернополяни проігнорували «народне віче» Тягнибока-Чижмаря.
По-перше, на Театральному майдані 8 березня зібралося близько тисячі людей, більшість із яких мають таке відношення до Тернопілля, як Юрій Гагарін до монгольської космонавтики. В основному, понад 300 чоловік, це були люди приїжджі з сусідніх (Львівської, Рівненської та Івано-Франківської) областей, які в час економічної кризи просто вирішили заробити десятку гривень. І їх можна зрозуміти.
Крім того, на майдан «добровільно-примусово» прийшла добра сотня працівників ТОВ «Ровекс», яке очолює один з головних тернопільських єцників товариш Тарашевський.
Доплюсуйте сюди ще 120-150 кандидатів в депутати до Тернопільської обласної ради від обох партій.
Були, звичайно, і пересічні тернополяни, які в цей час проходили мимо «слізного дійства», затримуючись на кілька хвилин.
Словом, сяко-тако назбиралося «народне віче».
А далі було «звернення до народу», ще кілька пафосних промов… І під акомпанемент справжнього снігопаду відійшов у небуття черговий «писк моди» новоспечених політичних банкрутів.

Источник: Хай Вей Тобі є що сказати сівтові | Прочитать на источнике