Ерзац-реформи: як це робиться

Упродовж двох світових воєн куце слівце “ерзац” було в Європі дуже популярним. Пересічний громадянин щоденно мав справу з неповноцінними замінниками.
Дефіцит воєнного часу породжував найнезвичайніші сурогати: від кропив’яних тканин і горохових ковбас до рисових шпондерів із дерев’яною “кісточкою”. Турботливі уряди забезпечували населення ерзац-шоколадом, ерзац-милом, ерзац-цигарками та безліччю інших сумнівних замінників...
У ХХІ столітті українська політична еліта пішла далі, взявши на озброєння універсальний сурогат – ерзац-реформи.
Саме так можна окреслити заходи, які створюють у населення ілюзію позитивних змін і глибинних перетворень тоді, як країна фактично тупцює на місці.
Ці замінники пропонують суспільству замість повноцінних системних реформ – податкової, судової, пенсійної, адміністративно-територіальної тощо.
Породжує сурогатні реформи той-таки дефіцит. Гострий дефіцит стратегічного мислення, компетентних кадрів, часу, політичної відповідальності, готовності осідлати свої амбіції заради країни та пожертвувати власним рейтингом, зважившись на непопулярні кроки. На жаль, новий українських уряд також подався битим шляхом.
Щодень більше фактів свідчить, що Юлія Володимирівна і Ко мають намір зосередитися на фабрикації сурогатів у гарних обгортках. Утім це й не дивно: не за горами президентські вибори. А ерзац-реформи в передвиборний період так само незамінні, як сахарин у часи світової війни.
Чим же пригощають нас оборотисті лідери з розмаїтих політичних таборів? Наведемо рецептуру найпопулярніших сурогатів:
“Соціальний”. Економічно безпідставні соціальні виплати – улюблений замінник реформ.
Зовні він виглядає привабливо: країна просувається вперед, жити стає все краще й веселіше! Насправді ж бюджет тріщить від неймовірних навантажень, зростає інфляція, суспільство опановують паразитарні настрої.
На початку 2005-го “соціальний” ерзац неприємно розчарував багатьох справжніх симпатиків помаранчевої революції.
Від нової влади очікували стратегічних реформ. Нехай болючих, зате потрібних країні, – загальний ентузіазм дозволяв і Ющенкові, й Тимошенко йти на непопулярні вчинки. Замість цього Президент і прем’єр запустили “атракціон небаченої щедрості”. Постфактум могло здатися, що українці стояли на Майдані за пенсійними надбавками й одноразовими виплатами до народження дитини.
Соціально-популістська епопея триває в новому 2008 році. Постфактум з’ясували, що українські громадяни на Майдані займали чергу за внесками покійного Ощадбанку СРСР...
“Репресивний”. Широко розрекламовані “наскоки” на олігархів, які привласнили народне добро, злостивих утікачів від сплати податків тощо. На початках така тактика справді збільшує надходження до держбюджету, але згодом вона починає гальмувати. Кавалерійські рейди не замінять системних реформ.
Для стабільного наповнення скарбниці мало посилити податковий тиск – слід реформувати абсурдну податкову систему, що змушує вітчизняний бізнес масово втікати в тінь. А сумнозвісна реприватизація завдає країні більше побічних збитків, аніж безпосереднього прибутку.
Попри це, багато громадян схильні сприймати хаотичну репресивну діяльність за структурні, докорінні зміни. Сильна рука, що карає ворогів трудового народу, завжди виглядає привабливо – нехай навіть у висліді сам народ і не побачить обіцяних золотих гір.
“Інвестиційний”. Дуже популярний сурогат епохи розвинутого кучмізму та засилля “донецьких” у виконавчій владі.
У цьому випадку лобістську діяльність і відмивання грошей намагаються видати за стратегічні зміни. Ідеальним майданчиком для таких вправ є вільні економічні зони та технопарки.
Окрім того, щедро спонсорують із держбюджету так звані “інноваційно-інвестиційні” проекти. Контроль на ЗМІ уможливлює ошляхетнення цих небеззискових подарунків дружньому бізнесу. Вони стають кардинальними зсувами в розвитку країни та головною надією на світле майбутнє.
Схожа практика процвітала під час першого прем’єрства пана Януковича. Наприкінці 2006-го Віктор Федорович і компанія намагались узятися за старе. Однак цього разу інноваційно-інвестиційний спектакль не тривав довго.
“Конституційний”. Знущання над стражденним Основним законом, які постають, як щось “епохальне”, здатне вивести країну на нові рубежі розвитку.
Зрозуміло, за добрими намірами “впорядкувати”, “оптимізувати” та “розмежувати функції” приховано спроби конкретних політиків монополізувати владу. Маскування банальної бійки за повноваження під стратегічну реформу виглядає дуже вже жалюгідно.
Зазвичай сурогат готують настільки невміло, що сприймати його серйозно відмовляються найнаївніші з громадян. Як уже оспівував історичну роль політреформи Сан Санич Мороз, на виборах 2007-го це йому не допомогло. Поза тим, ми не застраховані від нових спроб перекраяти Конституцію під виглядом доленосного для України рішення.
“Програмний”. Рецептура цього ерзацу доволі проста. Спільноті з великою помпою подають план дій, буквально сповнений амбіційними завданнями.
У людей виникає враження, що країна перебуває на порозі великих звершень, і вожді знають достеменно, що робити. Забезпечивши потрібний піар-ефект, програма спокійно залишається на папері.
Гадаю, мало хто пам’ятає доволі гучний план реформ “Україна-2010”. Зі свіжішого – президентська програма “10 кроків...” і прем’єрська “Назустріч людям” без надлишку цифр, але з розділами “Віра”. “Життя”. “Гармонія” і таке інше.
На жаль, минулого року нам не встигли презентувати план реформ від заокеанської консалтингової компанії “Мак-Кінсі”, за невиконання якої мав узятися Кабмін Януковича. Зате нині маємо новий хіт сезону – “програму “Український прорив”. Що ж, на папері вона виглядає навіть зовсім непогано!
“Керівний”. Створення спеціальних комісій, національних агенцій, комітетів або міністерств, покликаних курувати той чи інший стратегічний напрям.
Зазвичай при цьому дублюються функції вже наявних структур. Зате у громадян формується ілюзія: якщо пріоритетну галузь огорнули такою турботою, то вона обов’язково квітнутиме!
Яскравим прикладом може бути посада віце-прем’єра з європейської інтеграції. Олег Рибачук, який обіймав її 2005-го, претендував на окреме міністерство. Але Україну до ЄС так і не наблизив. Нині віце-прем’єрську посаду, якої не потребували три роки, успішно відродили.
Наразі незрозуміло, якими будуть повноваження Григорія Немирі та як він координуватиме свою діяльність із відомством Огризка. Та, вочевидь, нас очікує євроінтеграційний прорив – адже цією справою знову завідує спеціальна людина!
“Національно-історичний”. Ще один популярний замінник системних реформ. Небажання і неспроможність утілювати їх компенсують апеляціями до вдячних тем історії, мови etc. Для цього не треба ні стратегічного мислення, ні талантів керівника, ні кваліфікованих кадрів, ні ретельної праці – достатньо одного розчерку пера.
Схожі акції з розряду так званих “медіавірусів” миттєво захоплюють громадську увагу та спроможні створити в багатьох ілюзію доленосних перетворень, відкинувши на другий план широкий масив невирішених проблем.
Яка податкова реформа, які незалежні суди, які енергоощадні технології?! Романові Шухевичу присвоїли звання Героя України – ось насправді епохальна подія...
Як бачимо, асортимент ерзаців, пропонованих населенню України замість реальних реформ, доволі розмаїтий. Однак легше від цього не стає. За бажання темну бурду можна приготувати з будь-чого – із жолудів, цикорію, каштанів, ячменю тощо, – та продукт, однак, буде далеким від справжньої кави.
Наскільки ефективними є ерзац-реформи? З погляду державних інтересів про ефективність говорити не доводиться. Як і будь-який сурогатний продукт, у малих дозах вони не дають ні користі, ні шкоди. Коли ж ними зловживають, то можуть спровокувати різке економічне падіння, гіперінфляцію, правовий хаос, розкол у суспільстві й інші неприємні речі.
Отже, ерзац-реформи не обіцяють добра країні. А владним колам? Часто схожа тактика виявляється ефективною і дає політичним лідерам бажані бонуси. Успіх сурогатних реформ як піар-інструменту спонукає вітчизняну еліту продовжувати в цьому стилі.
Засилля ерзаців – певною мірою і наша вина, провина українських громадян. Це ми ладні жадібно хапатися за ілюзію змін. Це нам дуже хочеться вірити симпатичному політикові або просто вірити у краще. Поки гарно оформлені сурогати знаходитимуть попит населення, справжніх реформ українцям не запропонують.
Усе залежить від нас – від того, чи українська спільнота й надалі підіграватиме політикум, чи перетвориться на самостійного гравця. Згадую давній анекдот про потяг, який зійшов із рейок, і радянських вождів. Лєонід Ільїч Брєжнєв запропонував таке полагодження проблеми: зробити вигляд, що поїзд рухається. Завісити штори, дружно розгойдувати вагон і періодично оголошувати зупинки...
Сучасні українські лідери також не проти імітувати інтенсивний рух уперед. Та чи варто розгойдувати вагон разом із ними?
Михайло Дубинянський
Передрук з інтернет-видання “Українська правда”

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике