Скульптор свого тіла

Культурист із Чигиринщини Андрій Вейпан знає всі секрети формування гармонійного тіла, адже сам тренує м’язи… з 10 років.
Зранку у спортзалі майже немає відвідувачів. Це дає можливість Андрію спокійно знімати з усіх тренажерів та збирати на одному необхідну для тренування ніг кількість дисків. 40 кг, 120 кг… 510 кг! У вуха б’є ритмічна важка музика – хрипло співає рок-гурт "Рамштайн".
Дивитися на Андрія Вейпана, що сидить із піднятими догори ногами, тримаючи на них трохи більше як півтонни, страшнувато. Здається, що така вага роздавить людину. Та спортсмен згинає ноги, а тоді, підбадьорюючи себе криком, виштовхує вагу вгору. І так – десять разів…
З такою ж самовіддачею він прокачує кожну групу м’язів вже багато років. Відданість справі дає результати. 33-річний Андрій Вейпан – переможець та призер багатьох всеукраїнських змагань з культуризму. Нині він працює викладачем одного черкаського фітнес-клубу. Вранці тренується сам, увечері – тренує інших.
Головне в культуризмі, запевняє чоловік, це гармонія. Тренуючись, або тренуючи хлопців і дівчат, Андрій будує тіло, немов скульптор фігуру. "У цій частині тіла треба наростити м’язи, а тут жир скинути. І коли я вже починаю на комусь бачити результати своєї роботи, мені дуже приємно", – зізнається Андрій Вейпан.
Любов до спорту малому Андрію прищепили батьки. У рідному селі Тіньки Чигиринського району тато садив 10-річного сина на велосипед, і вони вдвох їхали до Дніпра бігати берегом. Вдома у малого була перекладина, до якої він, щоправда, не діставав, тож підсаджувала мама. Тоді ж, будучи незадоволеним своїм худим тілом, Андрій почав займатися невеликими гантельками. З часом вони стали залегкі. Тоді хлопець почав робити гантелі з металу, що потрапляв під руку: брав деталі від мотоцикла, гусеничні коліщатка від трактора... Тоді майбутньому культуристу спортзали з великою кількістю тренажерів і не снилися.
– Мої однокласники на фізиці задачки розв’язували, а я мудрував, як зробити ось таку лавочку, щоб штангою займатися. Придумував конструкцію, – пригадує Андрій. – І придивився я до кутника на залізній парті. Вкрали ми дві парти з однокласником і зробили лавочку, яка досі в селі діє.
Тренувався тоді Андрій разом зі своїм другом Олександром Романенком у старій хаті-пустці без світла, при свічках. Займалися цілий рік, хоч хата і не опалювалася. Тож при 20-градусному морозі доводилося одягати на себе багато одягу і рукавиці, щоб залізо до рук не примерзало.
Любов до спорту привела Андрія навчатися до Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького на факультет фізичного виховання. Пізніше, працюючи в Тіньках у рибному господарстві, він їздив у Черкаси у спортзал. Тренувався, набирався досвіду у старших спортсменів.
– Дуже хотів чогось досягти, – пояснює Андрій. – І от у 2004 році мій одногрупник запросив мене працювати в цей спортзал. Пізніше запропонував поїхати на змагання.
Андрій, жартуючи, згадує, як йому допомагали підбирати музику для виступу. Знадобилась допомога учителя танців, щоб хлопець навчився вслухатися в ритм музики, рухатися під неї.
Окрема тема – харчування культуриста. Андрій каже, що у період, вільний від змагань, можна їсти все. І що більше, то краще. А у період підготовки до змагань треба переходити на білкові продукти. "Треба вигнати з організму жир, забити його м’ясом", – спортивним сленгом пояснює культурист. Тож доводиться їсти морепродукти, яєчні білки, курятину та індичатину, знежирений сир, пити білкові коктейлі.
Зараз наш спортсмен планує їхати на чемпіонат України, якщо знайде спонсорів і... хоче зняти фільм про цей "залізний" вид спорту.
– Не лише я, а й хлопці, що займаються в мене, звернули увагу, що тренування допомагають їм переборювати життєві негаразди. Залізо загартовує людину, змушує її бути такою ж твердою, – пояснює Андрій.

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике