«Не гонялся ты бы, поп за дешевизной» або наскільки реальними є фантазії протоієрея Сидора та «іже с ним присмикающихся»?

Все швидше й швидше ми наближаємось до святкування чергової річниці з дня заснування Карпатської України. І чим ближче підходимо до цієї дати, тим більше з’являється публікацій про так звану «русинську проблему». Саме тому ми й вирішили розібратись, хто такі русини: окремий етнос чи сотня – дві сепаратистів на чолі з «духовним пастором» Сидором?
Зрозуміти причини та передумови формування русинського руху можна лише у разі розгляду його історії у комплексі з історією України.
Проблема псевдоменшин, існування яких просто неможливо обґрунтувати ні з історичної, ні з лінгвістичної точки зору, - не нова. Але спробивиділяти, відділяти з єдиного народу інші народи, визнавати їхню самостійність - це вже ділянка роботи фанатиків, які без фінансової підтримки ( в тому числі-зовні) були б звичайними політичними імпотентами.
Але спершу хочеться згадати про деякі найгучніші справи «русинів», гортаючи пресу та Інтернет-видання.
Отже, 25-27 вересня 2005 року в Ужгороді відбулася міжнародна науково-практична конференція «Карпатська Русь – духовність і культура», організована Міжнародним Карпатським Інститутом, Міжнародною Кирило-Мефодієвською Слов’янською Академією й Асоціацією русинських організацій «Сойм Подкарпатских Русинов». Головним актором і режисером цих подій був не хто інший як славетний «батюшка» Дмитро Сидір. В результаті конференції зроблено міфічне рішення: «допомогти Україні здійснити «прорив» у Європу через русинів Закарпаття». Як саме має проходити такий процес, читаємо далі: «Учасники конференції засудили акти насильства над православним сербським народом і вимагають звільнення з-під варти президента Югославії Слободана Мілошевіча». Жаль, що «отченько-батюшка» не вимагає від Бога воскресіння Гітлера чи Муссоліні, - було б веселіше!
«В березні 2007 року Закарпатська обласна рада визнала існування національності «русини». Православні русини, що проживають в Закарпатті, з моменту проголошення незалежності України добиваються створення власної автономії і визнання їх національності в масштабах всієї України». При виконанні цієї «місії» вони фактично перебрали на себе парламентські функції, порушивши Конституцію України. Слід зазначити, що русини як національність була визнана лише на території Закарпатської області, тим часом як представники цього етносу проживають і на території інших країн, наприклад Словаччини й Угорщини.
Що ж, це вже цікаво! Залишилось ще визнати національності бойків, лемків, гуцулів, кубанських козаків, галичан, наддніпрянців, сіверян, поліщуків, слобожанців… А через деякий час відшукаємо скіфів, сарматів і кіммерійців і поселимо їх туди, де нині живуть Наполеони, Гітлери і Сталіни…
«Шкільна рада недільних русинських шкіл звинувачує Димитрія Сидора, голову Сойму підкарпатських русинів, у брехні. Заяву відповідного змісту рада поширила у закарпатських ЗМІ. Обурення шкільної ради викликало інтерв’ю Д.Сидора експерту Фонду стратегічної культури (Москва) Е. Попову , опублікованому на сайті "Одна Родина", в якому Д. Сидор заявив: "У нас діє 40 русинських класів - фінансуємо ми їх самі, жодної допомоги від Москви, як я вже сказав, ми не отримуємо". Шкільна рада спростувала твердження Д.Сидора щодо його причетності до фінансування русинських шкіл. Про це повідомив кореспондент ZAXID.NET в Ужгороді». Батюшка порушує заповідь Божу, яка у найбільш викривленому вигляді звучатиме як «не бреши»…
  Отже, стверджувати, що русинської проблеми не існує, - така ж провокація, як і активне «державотворення» раба божого Сидора.
Lenta.ruповідомляє, що «Лідери русинського національного руху звернулися до Росії з проханням визнати незалежність їхньої самопроголошеноїдержавивідУкраїни.Про це в інтерв’ю "Російській газеті" заявив глава "русинського уряду", ПетроГецко.У які конкретно органи державної влади РФ було направлено звернення, він не уточнив. Реакція російської влади на це прохання поки невідома.Правоохоронні органи України завели на лідерів руху, зокрема на керівника "Сойма Підкарпатської Русі" (народного парламенту) Дімітрія Сідора, кримінальні справи про посягання на територіальну цілісність України. Обласне управління СБУ (Служби безпеки України) підготувало матеріали для розпуску рядурусинських організацій, що діють на заході країни.Ряд українських політиків заявили, що за виступами русин стоїть Росія, прагнуча таким чином дестабілізувати обстановку на Україні. Інші пов’язали те, що відбувається з діяльністю глави президентського секретаріату Віктора Балоги, який, як вважається, має вплив на русинський рух. За цією версією, Балога використовує загрозу сепаратизму для впливу на Віктора Ющенка».
Проте тут постає питання: як розглянути русинську проблему в контексті історії України? Хто ж такі «русини»?
Навіть шкільного курсу історії достатньо, щоб сказати: русинами називали себе мешканці Русі, як в Середньовіччі називалася Центральна Україна. Саме тому більш абсурдного сепаратизму, ніж русинський, вигадати майже неможливо…
У X – XII століттях Русь існувала в межах нинішніх Київської, Житомирської, Чернігівської, частини Полтавської, Черкаської, Сумської та Вінницької областей. Саме жителів цієї території називали русинами, а інколи-русами. Думаю, документальних підтверджень цьому наводити не потрібно, адже їх справді вдосталь ( «Руська Правда», наприклад). І все-таки: "а ще не буде хто мстити, то 40 гривень за голову, а ще буде русин, то 40 гривень за нього", "якщо хто уб’є, християнина русин чи християнин русина, нехай умре там, де вчинить убивство» (911 рік), «якщо ударить мечем, чи списом, чи яким іншим знаряддям русин гречина чи гречин русина,— хай за цей злочин заплатить він п’ять літрів срібла за законом руським" ( 945 рік).
Говорячи про Закарпаття, варто згадати, що у першій половині І тисячоліття слов’яни ( білі хорвати) перейшли через Карпати і заселили території нинішньої Закарпатської області.
У 907 році білі хорвати, будучи союзниками київського князя Олега, взяли участь у поході на Константинополь. У 983 вони були приєднані Володимиром Великим доКиївської держави.
Проте ще в першій половині ХІ століття розпочалося захоплення Закарпаття угорцями. Всього лише кілька десятків років воно було міцно пов’язане з Києвом. Пізніше (в ХІІІ столітті) декілька десятиліть Мукачеве з округою входили до Галицько-Волинського князівства, князі якого титулувалися "князями всієї Русі".
Навіть Іван Франко писав "я єсмь русин". Чи «пастирь овец блуждающих» Сидір нині працює над науковим доведенням його зв’язку з сепаратистами?
Тисячоліття жахливої асиміляції Закарпаття не зруйнували ні їхнє усвідомлення зв’язку з «братами-українцями», ні успадковану від Києва самоназву «русини». Це довела і боротьба за Карпатську Україну 1938-39 років, яка також відбувалася під українськими національними гаслами.
У жовтні 1938 чехословацький парламент ухвалив рішення, за яким надав автономію Закарпаттю.Прем’єр-міністром Карпатської України було обрано Августина Волошина.
Саме тому закарпатські русини – частина українського народу, яка на превеликий жаль, чи, може, на щастя, зберегла велику кількість рис Київської Русі.
А де логіка у відокремленні від держави, центром якої є той же Київ, від якого русини й отримали свою назву, пронісши і зберігши її крізь більш ніж тисячу років?!
Головним критерієм розрізнення «русинів» є «русинська» мова. Але що це за мова при існуючій мовній строкатості, багатоманітності Закарпаття, де кожне село, місто і тим паче - район мають свій особливий діалект?!
Як стає зрозуміло з ключових історичних подій життя Закарпаття, відділити їх від загальноукраїнської історії просто неможливо. За такою логікою і дуліби, і тиверці, і поляни, і ще хто завгодно, прибравши милозвучну древню назву, могли б проголосити свої «держави»… Свої аргументи про древність і архаїчність могли б висловити лемки, гуцули, полтавчани, київляни… Одним словом – кожна територія, яка колись належала певним князям руським.
Хто дав цим «русинам» право протиставляти себе всім іншим жителям України? А щодо головного критерію русинства – мови – кожен з тих, хто назветься пращуром українців, може підтвердити особливість, відділеність своєї мови на основі численних діалектів.
Ми можемо дякувати нашому закарпатському населенню, яке розуміє всю безглуздість і абсурдність ситуації, бо вплив «русинів» і «руснаків» на політику держави коливається у межах статистичної похибки, десь коло нуля. Великою перемогою здорового глузду слід вважати і поразку «батюшки» на минулих виборах мера Ужгорода. Нехай простить мені Господь за такі слова, але передвиборче гасло цього «кандидата», - «Збудували собор, збудуємо й місто» викликають просто сміх. І це – невтручання церкви у політику? А що буде, коли почнеться зворотній процес і лідери політичних партій приходитимуть до церкви, щоб прочитати агітаційні «проповіді» типу «Святе провидіння доручило нашій партії…»?!
Хочеться звернутися до всіх жителів України і, особливо, Закарпаття: та держава, у якій ми живемо, зовсім не відповідає нашим прагненням і потребам. Та це вже інше питання, наша відповідальність, наш вибір. Це-моральна відповідальність жлобів і фарисеїв, які «владарюють» у країні. Проте розділяючи і руйнуючи нинішню «неправильну» Україну, ми повинні розуміти, що тяжче вже буде її об’єднувати і будувати нову, «правильну».
Закарпаття у разі його незалежності на свої кошти проживе місяців три. «А що далі», - спитаєте ви. А далі плавно перейдемо до воістину праведного життя, яке приготує нам батюшка Сидір, будемо тримати піст 366 днів в році…
Так і хочеться сказати протоієрею Сидору та «іже с ним присмикающимся»: сповідайте грішних, моліться Всевишньому, відправляйте молебні пінія, акафістики й панахиди. Співайте, що заманеться: і колядки, і «Вірую», і «Упокой, Господи…». А от до політики не лізьте, там ох-які гріхи сотворяються… З вашою «праведною» поміччю…

Источник: Хай Вей Тобі є що сказати сівтові | Прочитать на источнике