Неприховані загрози

Схоже, що українська міліція все більше віддаляється від народу. Протистояння між міліціонерами й громадянами поглиблюється  з кожним днем. Не дивлячись на те, що економічні й соціальні проблеми рядового міліціонера та пересічного українця до болю подібні. Значну роль в посиленні існуючої конфронтації відіграють сьогоднішні політики. Соціальні потрясіння природно створюють загрозу для збереження посадових крісел для тих, хто має владу. Невдоволення виплескується на вулиці – люди об’єднуються з такими ж як вони, щоб закономірно запитати у політичного керівництва, коли курс, обраний останніми, принесе свої ефективні результати. Водночас, дедалі частіше в устах цілком респектабельних політиків можна почути про те, що боротьба громадян за свої невід’ємні прав призводять до „хаосу”, від якого влада себе зобов’язана захистити. Конкретизуючи свої думки, вони кажуть, що йдеться в першу чергу про наведення порядку за допомогою силових структур. Авжеж, коли правителі розглядають правоохоронців не інакше як захисників власної безпеки, то можна зробити висновки про конкретні загрози, що закономірно випливають з відчуження силових структур.

Диктатура закону
Щоб зрозуміти наскільки керівники нашої держави підштовхують міліцію до протистояння власному народу, слід проаналізувати нещодавні висловлювання офіційних осіб. В інформаційному полі з’явились слова першого віце-прем’єра Олександра Турчинова, сказані ним на закритій частині розширеної колегії Міністерства внутрішніх справ. Як зазначає "Комерсант-Україна", віце-прем’єр заявив присутнім правоохоронцям: „Ми знаходимося в умовах близької трагедії, в умовах воєнних дій. Ви перші, хто це повинен зрозуміти”. Олександр Турчинов зазначив, що "хаос", який насувається унаслідок світової економічної кризи, "неможливо зупинити без сильної влади – і стрижнем цієї влади у всіх країнах є МВС". "Першою реакцією певної частини населення на серйозні проблеми буде бажання вирішити їх незаконним чином. І ось на цьому етапі ми повинні поставити заслін", - вважає перший віце-прем’єр.
Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко підтримав його: "Ми дійсно входимо в особливий режим життя країни. У першу чергу через економіку, у другу – через вибори, що наближаються... Ми повинні діяти за законом і подолати в собі страх політичних звинувачень. Тому указ номер один – забути про політику. Плювати, що скажуть про нас завтра! Діяти за законом і нічого не боятися!" Міністр також заявив: "Наступний рік, шановні начальники (регіональних управлінь МВС), – рік громадської безпеки і війни з судами. І досить мені говорити, що судді можуть усе. Міліція теж може усе. Я знаю безліч прикладів, коли судді на зло використовують проти міліції свій статус. Крім нас, нікому поставити їх у законне стійло".
Пізніше, звісно, високо посадовці заявили, що їхні слова дещо спотворили. Однак прес-конференція Юрія Луценка у Сімферополі 20 лютого підтвердила, що певна зорієнтованість на практику „диктатури закону” в середовищі українського керівництва все ж є.
Міністр особисто консультував рядових міліціантів, готуючи їх до зіткнень з невдоволеними масами: “На мій погляд, тактика “стінка на стінку” по фізичному, силовому вичавлюванню демонстрантів є неправильною. У всьому світі до великих скупчень агресивно налаштованих демонстрантів застосовують сльозогінний газ, і лише після цього, розсіявши агресивний натовп, їх заарештовують згідно з чинним законодавством. Саме така тактика братиметься на озброєння і українською міліцією”.
Разом з тим міністр тактовно наголосив, що „для міліції має бути головним завданням захист прав людей, у тому числі право на протест, і лише по-друге - захист суспільства від агресивно налаштованих учасників безладів”. Можна зробити висновки, що керівництво країни докладе зусилля, щоб правоохоронці виконували лише другу із вище означених функцій. Адже 20 лютого міліція провела в Криму навчання, в ході якого імітувала напад “натовпу” на “правоохоронців”. Багато хто, зокрема й кримські татари, розцінили ці навчання як демонстрацію сили і своєрідну погрозу українцям, яких економічна криза все частіше виштовхує на вулицю.
В сусідній Росії влада теж не соромиться висловлювань, які багато хто розцінює як погрози власному народові. Підкреслюючи готовність перешкоджати будь-яким зачаткам „жорсткого й безжального”, здається, що влада паралельно намагається створити чітку асоціацію між поняттями „протест” і „правопорушення”. Відомо, що в Росії налагоджено випуск спеціальних автомашин для розгону масових демонстрацій.
Дивну тенденцію можна відмітити, проаналізувавши вітчизняні та зарубіжні реалії. В умовах економічної кризи, правителі витрачають ресурси на власну безпеку, замість того щоб пускати їх на, скажімо, забезпечення соціальних виплат. Зрозуміло, що така їхня поведінка не може викликати схвалення народу. Чи, можливо, у такий спосіб вони намагаються виправдати очікування мас на „сильну руку”? Адже попит на авторитарні методи управління в умовах кризи зростає.
Службові помилки
Щоб дістати уявлення про „межі законності”, про які так часто згадують керівники „силовиків”, потрібно оглянути діяльність правоохоронців за останній час. Громадська рада при МВС ще з кінця минулого року наголошувала на тому, що правоохоронці все частіше вдаються до невиправданого застосування сили. За словами Володимира Чемериса, представника Громадської ради при МВС, в Україні має місце систематичне порушення конституційного права громадян на мирні збори. „Так протягом 2008-го року українська міліція, в тому числі її спеціальний підрозділ “Беркут”, протиправно і без рішень суду застосовувала силу проти мирних зібрань громадян. У своїй більшості це були зібрання із соціальними вимогами – проти незаконних (на думку їх учасників) забудов, розподілів земельних ділянок та рейдерських захоплень, проти підвищення комунальних тарифів тощо. В усіх випадках міліція була на боці державних чиновників та представників великого капіталу. Сотні учасників протестних акцій були затримані і ув’язнені, деякі з них отримали травми (одному з журналістів зламали руку). Однією з характерних рис цих погромів було те, що представники міліції всупереч закону “Про міліцію” не попереджали учасників акцій про свої вимоги і не вислуховували їх відповіді. “Беркут” налітав несподівано, причому перепадало у першу чергу випадковим перехожим і журналістам”, – зазначає пан Чемерис.
Неабиякий резонанс викликав розгін силами „Беркуту” 9 листопада 2008 року мирної акції проти підвищення тарифів на проїзд комунальним транспортом під київською мерією. Тоді було затримано близько 12 чоловік, переважна більшість з них понесла адміністративну відповідальність. 27 листопада невідомі особи застосували силу до учасників протесту проти забудови території Жовтневої лікарні в Києві. Присутня при цьому міліція мовчки спостерігала за побиттям. Протягом цих двох місяців міліція застосовувала також силу щодо футбольних вболівальників під час матчів у різних містах України.
Коли саме, згідно українського законодавства, міліція має право застосовувати силу до демонстрантів?
Стаття 12 закону „Про міліцію”, яка має назву "Умови і межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї", говорить наступне:
"Міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених цим Законом.Застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю громадян чи працівників міліції".
Із названих вище випадків, міліціонери не представлялися і не попереджали про свої наміри. Як правило, щодо затриманих громадян, працівники міліції складали протоколи за статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (злісна непокора законним вимогам працівників міліції). Але про яку непокору вимогам взагалі можна говорити, якщо ці вимоги, законні чи незаконні, навіть не були озвучені?
Однак, нещодавній випадок засвідчив, що убезпечити себе від „опіки” міліції не можливо, навіть залишаючись у своїй оселі. У будинок родини Хаїрових увірвалися понад 10 озброєних співробітників "Беркуту" в екіпіруванні. Вони зламали двері, вікна й закидали будинок світлошумовими гранатами, одна з яких при вибуху відірвала руку літньому господарю.Крім господаря в будинку знаходилися його дружина і дорослий син, які на щастя, не постраждали. За свідченнями членів родини Хаїрових, після того, як міліціонери поклали їх на підлогу, їхній керівник у цивільному телефоном з'ясував, що співробітники спецпідрозділу помилилися адресою при операції із затримання злочинця. Меджліс кримськотатарського народу вимагає від Генпрокуратури розслідування інциденту, у результаті якого господар будинку отримав каліцтва.
Справа набула надто широкого резонансу і міністр МВС для того, щоб утриматися в кріслі, почав шукати „стрілочників”. Експерти прогнозують, “постраждають” дільничий і черговий ГУ МВС у Криму. Однак, за існуючим порядком, санкцію на використання спецпідрозділів дає особисто міністр або його заступник з громадської безпеки.
Межі відповідальності
Постає закономірне питання: чи можуть українські громадяни убезпечити себе від правопорушень з боку міліції?
„Число розігнаних і заборонених мітингів перевищило відповідні показники за весь час існування незалежної України.Щодо деяких з названих подій було проведено перевірку законності дій правоохоронців самою міліцією і прокуратурою (на вимогу громадськості). І лише щодо інциденту на вулиці Первомайського (коли в ході бійки було травмовано журналіста) внутрішнє розслідування встановило наявність порушень з боку міліціонерів – 15 з них отримали дисциплінарні стягнення, а охоронна фірма позбавлена ліцензії, – зазначає правозахисник В. Чемерис. – Кримінальних справ порушено не було. Щодо інших інцидентів міліціонери з внутрішньої безпеки МВС не побачили у діях своїх колег з громадської безпеки жодних порушень. Слідом за ними і прокурори, базуючись на матеріалах внутрішнього розслідування міліції, не побачили підстав для прокурорського реагування. Втім, така реакція, а точніше, відсутність реакції, не означає, що дії міліціонерів були законними і що вони не потребують оцінки з боку правозахисників”.
На практиці громадянам важко захистити свої права у судовому порядку. Статистика вироків проти міліціонерів – відносно незначна на фоні зафіксованих правопорушень. Справа прти міліціонерів, як правило, супроводжуються значною кількістю перешкод, першочергово пов’язаних зі службовими зв’язками силовиків. Показовою є справа Богдана Хмельницького – киянина, що став жертвою міліцейської сваволі в лютому 2008 року. Міліціонери не тільки познущались над чоловіком, а й зробили його винним по справі про викрадення авто. Справу до сих пір не закрито. Державне обвинувачення підтримує генерал-лейтенант прокуратури, заступник прокурора Київської області Володимир Бабенко. На останнє судове засідання він прийшов не сам, а з шістьма прокурорами. „Зверніть увагу: звичайне обвинувачення, звичайний суд і підсудний, а прокурорів у справі більше ніж у справі перевертнів які вбили Гонгадзе”, – заявляє Б. Хмельницький.
Вже давно побутує думка, що захищати права громадян від свавілля силовиків перешкоджає те, що рішення й зауваження Громадської ради при МВС часто просто ігноруються.
Разом із тим, правозахисники вважають, що міністр внутрішніх справ Юрій Луценко повинен нести персональну політичну відповідальність за такі злочини. Так, Вінницька правозахисна група заявляє, що "бандитський" напад "Беркута" на Хаїрових "став логічним продовженням традиції зухвалої брутальної безкарності, що плекає серед підлеглих усіх рівнів міністр внутрішніх справ". Вони приводять приклади „цивілізованих країн”, де після подібних інцидентів безпосередні виконавці злочину були б покарані, а окрім того, був би звільнений їх головний начальник – міністр внутрішніх справ. „Сьогодні Луценкові треба самому написати заяву про відставку, щоб зберегти залишки порядності”, – заявляють представники Віницької правозахисної групи.
Однак, навряд чи заміна тих чи інших осіб зможе докорінно змінити ситуацію. Народним масам залишається тільки сподіватись, щоб самі рядові міліціонери у відповідальний момент зрозуміли, що їхнє покликання – служіння народу, а не виконання наказів керівників.
Використано матеріали сайту "Хроніка самозахисту"

Источник: Хай Вей Тобі є що сказати сівтові | Прочитать на источнике