Пригадується класична фраза: ”Всі революції придумують генії, здійснюють фанатики, а користають пройдисвіти”. Я далека від того, щоб вважати пропозиції оргкомітету Громадянської асамблеї України про скликання Конституційної Асамблеї і прийняття виключно нею нової Конституції революційними, однак пересторогу перед пройдисвітами маю. То ж хочу підсумувати певні бачення за і проти обговорення проекту Конституційної асамблеї. Маю на увазі не формальні і цілком у комуністичному дусі офіційні обговорення a la Конституція 1977р ім. Л. Брежнєва в стилі тотального «одобрямса», що до цього часу відбуваються в різних адміністраціях, місцевих радах, установах і закладах. Справжнє обговорення почнеться, коли про необхідність Конституційної асамблеї почнуть сперечатися на кухнях, у курилках, в тролейбусах та автобусах. На Дерибасівській і Хрещатику, на кримських пляжах і в карпатських горах. На це, поза всяким сумнівом, і розраховують подвижники громадського руху за Конституційну Асамблею . Однак постає цілком резонне запитання: чи треба сьогодні в умовах кризи рядовому громадянину країни, не обізнаному в тонкощах юриспруденції обговорювати пропозиції Громадянської Асамблеї України? Чи не краще віддати цю справу на відкуп фахівцям - професіоналам?
“Ми чекаємо змін!”
“Ми чекаємо змін!” – співав на велелюдних концертах лідер групи “Кіно” Віктор Цой. І цей гімн радикальної молоді вісімдесятих не втратив актуальності до цього часу. Політична система України, а особливо ті, хто її сьогодні репрезентує , не відповідає вимогам часу і до неї необхідно терміново вносити зміни.
Саме цей посил став головним змістом телевізійних і не лише виступів політиків різного калібру з пропозиціями по конституційній реформі. Це зрозуміло, оскільки незмінних систем не буває. Політична система будь-якої країни постійно розвивається та вдосконалюється. Але чи мають вони хоч малюньке право це робити? Чи не вони несуть головну відповідальність за параліч влади, за свою належність до структур котрі один з діячів ГАУ у Луцьку обізвав «імпотентними»?
Ми всі добре розуміємо, що в нашій Конституції бракує чогось дуже суттєвого. І сьогодні важко знайти порядну людину , яка б не розуміла, не відчувала, що українська політична система давно вимагає виправлень. Ми мали унікальний шанс для оголошення важливих ініціатив та представлення фундаментальних проектів. Якщо б оточення В.Ющенка змогло б на від часів Майдану представити серйозний проект реформи – їхню політичну каденцію можна було б назвати доленосною. Але бездіяльність «помаранчевих» політиків не виправдовує бездіяльності тих, хто рядився в тоги опозиції. Про необхідність політичних реформ неодноразово заявляли прихильники і В. Януковича і П. Симоненка і О. Мороза . Комуністи на словах радикально наміряються взагалі ліквідувати президентство і перетворити Україну з президентсько-парламентської республіки навіть не в парламентсько-президентську, а просто в парламентську республіку, узагалі без президента. Але і вони забули про свої гасла одразу ж як отримали посади з рук Юлії Володимирівни.
Однак, хоч і декларативно, недоладно і популістськи. Хоч під тиском різних обставин і ситуацій, так чи інакше, але знайшовся хоч один пункт, у якому всі політики єдині – щоб мати доступ до влади і надалі, потрібно щось змінювати. При цьому дуже бажано не допустити до процесу виборця.
З іншого боку це цілком природньо, що кожний громадянин по-своєму розуміє цю реформу і, на жаль, наші політики теж мають право це робити, як громадяни. В цілому так і повинно бути. Повного консенсусу можна досягнути лише на кладовищі. З іншого боку, злочинна бездіяльність українських депутатів, політиків, урядовців заслуговує на те, щоб всенародним референдумом офіційно заборонити і владним, і привладним, і опозиційним діючим політикам НАЗАВЖДИ брати участь у політичній діяльності. Усім депутатам нинішнього скликання, всім міністрам та їх заступникам, всьому генералітету, всім високопосадовим чиновникам з правоохоронних органів, керівникам судів від окружного та вище.
( Особисто для себе не можу не відзначити двох представників політикуму – депутата С. Вакарчука та екс-міністра В. Пинзеника. Пішли самі. Зрозуміли, що не «тягнуть». Поважаю тепер їх абсолютно щиро і вважаю найдостойнішими політиками. При тому, що і С. Вакарчук і В. Пинзеник у своїх кріслах нічого путнього для країни не зробили. Але мали мужність піти. А це крок достойних!)
Vox populi - Vox Dei?
А тепер найцікавіше: чи приймуть громадяни України участь в обговоренні нової Конституції? І взагалі - чи потрібно це робити?
Теоретично професійні депутати мали б краще розбиратися в особливостях конституційного законодавства, аніж рядовий громадянин, не зв’язаний з юриспруденцією і будівництвом держави. Але тільки людина, котра ворогує сама із собою, може погодитись доручити діючій Верховній Раді поправити Конституцію, а то і змінити повністю.
Бо довірити обговорення реформу конституційного ладу депутатам було б грубою помилкою, якщо хочете, злочином перед своїми дітьми. Не народ адже для парламенту, а парламент для народу! За Конституцією України, джерелом вищої влади в державі є український народ. Тому відсторонення народу від участі в розробці нової Конституції та прийняття її Конституційною Асамблеєю стане покаранням самих себе.
Хто відповість за “базар”?
Усім зрозуміло, що професійну роботу дилетанту довіряти не можна. Знай , шевче своє шевство, а в кравецтво не лізь. Бо біда коли чоботар починає керувати містом. У той же час державне будівництво - це така річ, принципи якого може визначати лише сам народ. Яку хоче мати державу - таку й будує. Тому й кажуть, що всякий народ має таку владу , якої заслуговує. То ж дивно чути обвинувачення простих людей на адресу парламенту чи Президента - що такі-сякі і жити не дають, і криза душить.
І Верховна Рада і Президент обрані нами ж і такими ж як ми громадянами. Якби ми насправді хотіли, щоб вони були іншими, - вони і були б іншими. Скаржитися можна тільки на самих себе.
Ідея Конституційної Асамблеї - це добрий шанс зробити Конституцію такою, якою вона потрібна пересічному громадянину. Відомо, що діюча Конституція стала результатом безлічі компромісів між різними політичними силами у Верховній Раді. Тож певною мірою ця Конституція - не стільки народна, стільки депутатсько-президентська. До неї не увійшло дуже багато речей, потрібних простій людині, - наприклад, можливість захищати інтереси своєї малої батьківщини, свого регіону (цим однаково незадоволені і галичани і слобожанці). Чи знати, що уряд, призначуваний парламентською більшістю відповідає за підвищення чи зниження рівня життя.
Тепер у нас з’явився шанс зробити Конституцію такою, якою її хочемо бачити ми, а не просто затвердити те, що нам запропонували. МИ маємо внести виправлення, запропонувати їх депутатам на розгляд. Не приймуть – на наступних виборах принципово голосувати за нові політичні сили
Звичайно, можна відсторонитися від обговорення, надати депутатам Верховної Ради можливість самим змінити Конституцію, внести в неї виправлення, прийняти нову.
Але тоді і нарікати буде не на кого. Окрім самих себе.
Источник: Хай Вей Тобі є що сказати сівтові | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Чому я за Конституційну Асамблею"