Головне – емоції, це вже вкотре довів своїм концертом гурт «Очеретяний кіт».Цього разу «коти» грали у камерному складі, без барабанів. Від цього атмосфера інтимності та чуттєвості в залі була ще відчутнішою. М’яке освітлення, яскраві прожектори зникли щойно почулися перші акорди – така обстановка підкреслила почуття кожного.
Отож, глядачів у залі не надто багато, але всі місця зайняті. Концерт — у кінозалі «Ультра». Шанувальники творчості «котів», які дещо затрималися дорогою, мали сидіти на сходах. Втім, це не додавало незручностей – виключно підкреслювало «домашність» і затишок, який так вміє створити гурт.
— Таке відчуття, ніби ти на кухні, в гарному розумінні цього слову інтим, та й контакт із залом легше досягнути за допомоги камерного звучання, — каже вокаліст Роман Кріль. – У такій атмосфері легше бути собою.
Роман легко та невимушено спілкувався із залом, жартував та нагадував про оплески. Зал так само легко підтримував виконавця. Перші акорди вже знайомі слухачам – це гайдамацькі пісні, яскрава риса котячого характеру.
— Мене часто запитують, чому ми співаємо гайдамацьких пісень, — звертається до залу Роман Кріль. – А я зазвичай відповідаю – аби долучитися до історії.
І справді, джазова обробка українського фолку така невимушена у виконанні гурту, що здається – саме так і мали співати гайдамаки. Взагалі, саме так і мають звучати ці пісні.
Час на концерті ніби розкручується у зворотній бік, потім – раптово розвертається до сучасності, щойно чутні перші акорди авторських пісень «котів». Кожна нота — емоційна, додає до виру відчуттів кожного слухача ще одну невимовно важливу деталь, здається, без неї неможливо собі уявити оцю мить.
Частина концерту «очеретяних» — виступ відомого у Вінниці барда Анатолія Секретарьова. Він починає виступ із запланованого – «Єврейський хлопчик», “коти” акомпанують. Анатолій Михайлович цього вечора в ударі, але, намагаючись бути правдивим, раптом змінює свою програму. Ані він, ані «коти» не знають, яка пісня буде наступною.
— А зараз репетиція з нуля, — каже в зал Анатолій Михайлович. – Ми зіграємо пісню, вони ще не знають яку. Але все буде чисто, жодної брехні. Зараз буде суцільна магія, як на репетиціях. Ми зіграємо «Весну», о, подивіться на їхні обличчя (киває з посмішкою в бік «котів» Секретарьов).
Утім, жодними експериментами «котів» залякати не вдалося – зіграли “на ура”, під бурю овацій. Анатолій Михайлович, зокрема, виконав і вже давненько знайомі вінничанам пісні, як «Зелена ліщина», «Майор» та «Мій друг алкоголік».
Анатолій Секретарьов – людина з іншого виміру. Для Романа Кріля – він гуру, вчитель. Для когось – гуру вже Кріль. Вони вміють показати мистецтво в тому, що, здається, банальним та непомітним. Ніяких пафосних слів – все, до найменших деталей, відповідає створеним у піснях образам. І вони в жодному разі не міфічні – це приземлені, вінницькі обличчя. Може, колишніх знайомих, може – поєднаний образ цілого соціального прошарку людей. У цих піснях – цілий світ, такий свій, такий знайомий.
— Половину ролі в цьому концерті зіграв слухач, — каже Роман Кріль. – Він відчуває, він бачить. Якщо цього немає – ми в прольоті, у великому прольоті. Ми зіграли на контрасті. Тому що Секретарьов у цьому залі – контрастний, навіть незручний. Можна по різному реагувати – ми звикли до екшна, до іншого ритму. А він грає в зовсім іншому ритмі. Ми до нього не звикли. Це дещо незручно. Але ефект від цієї незручності – надзвичайно позитивний. До того ж, в Секретарьова свої, надзвичайні слухачі. Ми їх дуже цінуємо. І ми б хотіли, щоб цей момент був. Це мій вчитель, і я відчув, що було б класно, якби він зіграв з нами.
Далі концерт – вже за «котами». Вони завершують виступ запальними коломийками. Зал просить на «біс». І «коти» погоджуються – ще кілька хвилин прекрасної музики, сповненої змістом і почуттями. А потім – миттєвий переїзд у звичайне життя-буття. Апаратуру збирають, глядачі розходяться – таким був концерт гурту, весь на оголених емоціях.
Юлія ТАРАПАТА

Источник: "Місто" Вінницька щотижнева газета | Прочитать на источнике