Закінчивши Вінницький педагогічний університет, Олеся почала викладати українську мову та літературу в одній із шкіл міста Вінниці. Розумна, красива, креативна 22-річна дівчина сподобалась усім – як вчительському персоналу, так і дітям, всі були задоволені її роботою та творчим підходом до дітей.

Та лише до серця одного одинадцятикласника, Максима, вона не змогла підібрати потрібний ключик. За словами вчителів, хлопець змінювався у гірший бік просто на очах! З ним нічого не могли вдіяти ні батьки, ні працівники школи з їх досвідом та високою професійністю.

Олеся спробувала розібратися в цьому, адже хтось все-таки повинен це зробити. Коли після уроків вона залишила його для розмови, хлопець при першій спробі поговорити з ним про його поведінку та успіхи, як здалося юній вчительці, нагрубив їй, встав, грюкнув дверима і пішов. Олеся ще довго сиділа в класі й думала, в чому справа. І дійшла висновку, що така поведінка зумовлена непорозуміннями в особистому житті Максима. З цього дня дівчина вирішила допомогти учневі у його проблемі, вона хотіла, щоб той був з нею відвертий, пояснив свою ситуацію, і разом вони якось виплуталися б з неї. Та хлопець закрився в собі і нічого не розповідав ні друзям, ні вчительці.

Влітку, коли випускники склали останній іспит і відсвяткували свій випуск, Олеся наступного дня у своїй сумці знайшла лист, в якому було лише декілька слів: «Олесю Іванівно, справа не в мені, а у вас, тому що я...» – далі дівчина не могла читати, вся завуальована картина відкрилася їй. Так, справа лише у ній самій, адже в неї закохався учень. Як вона могла не помітити цього? Ці всі грюкання дверима, це юнацьке хамство, прямий погляд в очі... Так, це все залишиться у минулому, а зараз вона піде до нього і довершить справу до кінця. Але як тільки-но Олеся почала збиратися, у двері класу несміливо постукали. Це був Максим із величезним букетом троянд. Він зайшов, сором’язливо поклав їх на стіл, пробурмотів якесь привітання чи прощання (Олеся зрозуміти цього не змогла, бо думала, чи вона спить і потрапила в казку, чи це відбувається насправді) й швидко вийшов. Дівчина стояла з широко відкритими очима, не промовляючи ні слова, а потім зібралася із силами і побігла наздоганяти його...

...Разом вони вже три роки, виховують синочка Максимка. Сам Максим навчається на заочному відділенні в НТУ й працює, а Олеся – взірець люблячої матері й дружини. Їх сім’я – цілком щаслива й дружна, адже оберіг її – це кохання та взаєморозуміння.

«Адже кожна людина повинна побудувати у своєму серці «храм любові», знайти місцину для цієї значної споруди. А якщо збудували, то конче необхідно цей «храм» зберегти, а це – набагато складніше, ніж побудувати.

Источник: Молодіжна газета Вінничини | Прочитать на источнике