Школярі “гублять” знання дорогою

Яворівщина – один із районів, де є чимало невеликих сіл, що не мають власної школи. Щоб потрапити до місця навчання, дітям, які тут проживають, щодня доводиться долати велику відстань.
Щоб вирішити проблему сіль­ських учнів, 16 січня 2003 ро­­ку Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №31 “Про затвердження Програми “Шкі­ль­­ний автобус”. Згідно з цим документом, у 2003-2010 нав­чальних роках передбачено щороку виділяти з бюджету кошти на фінансування органі­зації регулярного безоплатного перевезення учнів до місць навчання й додому. У загальній частині Програми зазначено, що це – складова реалізації прав громадян на здобуття загальної середньої освіти. Фундаментом тут є стаття 14 Закону України “Про освіту”, ст. 21 ЗУ “Про загальну середню освіту” та ст. 21 ЗУ “Про місцеве самовряду­ван­ня в Україні”. Ними передбачено забезпечення в сільській місцевості регулярного безоплатного підвезення до місць навчання та проживання учнів і педагогічних працівників. Що ж відбувається насправді?
Правду кажучи, в соціальному пейзажі українського села мені більше уявляється педагог на старенькому ровері, який їде проводити перший урок, аніж величезний жовтий автобус із американського фільму “Форрест Гамп”, про який, напевно, мріє не один школяр у кілька­кілометровій дорозі до знань. Можливо, це стереотип.
Начальник відділу освіти Яворівської РДА Григорій Бабій повідомив “Газету”, що наразі шляхами Яворівщини їздять чотири шкільні автобуси. До кінця цього року заплановано забезпечити перевезення близько 1850 учнів. Менш ніж третина з них їздитиме шкільними автобусами. Решта добиратиметься до місць нав­чання й додому рейсовими, графік руху яких підлаштовано під розклад занять школярів.
Також, за словами пана Бабія, районний відділ освіти вже провів тендер на придбання двох автобусів за кошти бюджету району. Купити ще по одному обіцяють область і Мі­ністерство освіти і науки України. Всього – чотири.
Щоправда, Григорій Бабій уважає недоцільним використання шкільних автобусів. На його думку, краще користуватися послугами транспортних компаній. Ця схема позбавляє районні відділи освіти проблеми вирішення таких питань, як місце збе­рігання автотранспорту, технічне обслуговування, ремонт та оплата роботи водіїв. Натомість залишає в бюджетах лише один пункт – оренда транспортних засобів для перевезення учнів.
Така сама картина зі шкіль­ними перевезеннями в області. Більш ніж половина школярів Львівщини мають змогу добиратися до місць навчання шкі­льними автобусами. Усіх інших перевозять транспортні компанії (“маршрутки”), згід­но з відповідними угодами, що їх укладають районні адміні­страції. Про це в коментарі “Газеті” повідомив Павло Хобзей, начальник Головного управлін­ня освіти і науки Львівської облдержадміністрації. За його словами, довозять практично всіх дітей, які цього потребують. Загалом із понад 21 тисячі учнів більш ніж 11 тисяч возять шкільні автобуси.
Утім, на відміну від Григорія Бабія, пан Хобзей уважає, що потрібно розширювати автопарк шкільного транспорту, адже буває, що “маршрутки” просто не зупиняються або не “вписуються” у графік, згідно з розкладом занять. Зрештою, шкільний автобус і громадський транспорт передбачають різні умови дорожнього руху.
У бюджеті області закладено 4 млн. гривень на придбання додаткових автобусів. 93 вже перевозять дітей. Іще 12 має на­дійти від Міністерства освіти і науки. Кошти на купів­лю шкільного транспорту ви­ділив також Світовий банк.
У державних адміністраціях запевняють, що всі діти мають змогу їздити до місць навчання й додому. Це зрозуміло. В будь-якому разі добираються, бо треба.
Шкільний автобус для уч­нів – не менш важливий чинник у здобутті освіти, ніж, скажімо, книжки. Виснажлива подорож у загальному транспорті навряд іде на користь і здоров’ю дітей, і глибині учнівських знань.
Іван Потапенко

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике