“Він-Бенд” —універсальний оркестр і родзинка джазового фестивалю

Юрій Харченко — художній керівник оркестру „Він-Бенд”. Він займається музикою вже понад 30 років. Грає на трубі. Таким великим дітищем опікується вперше. Каже, що найголовнішим випробовуванням для юного оркестру (він реорганізований 1 березня 2008 року) — стане джазовий фестиваль. А може, не тільки випробовуванням, але й трампліном для першого оркестру Вінниці, який займатиметься концертною діяльністю і в інших містах України. Юрій Іванович розповів газеті „Місто”, як іде підготовка до фестивалю.
— Юрію Івановичу, чи виступав вже „Він-Бенд” у Вінниці?
— Ми брали участь у міських заходах. Перший наш виступ у оновленому складі відбувся 9 травня, на площі поблизу Літнього театру, ми тоді зробили дві програми. Одна — більше джазова, а друга — пісні Великої Вітчизняної війни у виконанні підростаючого покоління. Співали діти, а в кінці вже й ветерани приєдналися. Взагалі, на мою думку, „Він-Бенд” — універсальний оркестр, скажімо так. Таким він задумувався — щоб це був універсальний оркестр, який матиме змогу не тільки обслуговувати міські урочистості. Разом з тим, щоб він все-таки переріс у концертну одиницю, тобто розвивався, оновлювався. Перші кроки вже зроблені: після реорганізації за допомоги начальника управління культури міської ради Ірини Френкель і міського голови Володимира Гройсмана для оркестру були знайдені досить значні кошти на апаратуру, інструмент, які ми б самостійно не могли заробити.
— Що для „Він-Бенду участь у джазовому фестивалі?
— Я вважаю, що джазовий фестиваль для нас буде випробуванням. Це буде надзвичайна подія. І це пов’язано і з тим також, що фестиваль транслюватимуть по телебаченню на кілька областей. Відповідальність надзвичайна. Там будуть грати не марші, не вальси, а зовсім інший напрямок музики.
— То що ж таке джаз?
— Що таке джаз? (сміється) Це імпровізаційна музика, яка твориться на ваших очах. Без цього джаз не є джазом. „Біг-бенд” має свої особливості. 30 чоловік не можуть імпровізувати одночасно, грати кожен щось своє. Але все одно, без моментів імпровізації, в яких солісти можуть себе виразити, — просто неможливо. В маленьких бендах інколи буває важко когось навчити грати по нотах. У “Він-Бенді”, в оркестрі, грають професіонали. Вони мають спеціалізовану освіту. Є лауреати джазових конкурсів. Наприклад, барабанщик Олександр Хорєв, клавішник Дмитро Пауткін, трубач Роман Кульматицький. А Володимир Стратійчук отримав вищу освіту саме на джазовому факультеті в Києві.
— Тобто джазові навчають в університетах?
— Ні, джазу навчає життя. А от диплом — можна отримати в університетах.
— То „Він-Бенд” — джазовий чи міський оркестр?
— „Він-Бенд” розподіляється на два відділення. Одне — „Біг-бенд” — відділення, яке займається виключно джазом. І „Він-Бенд” — як оркестр. У тому складі є і труби, і валторни, і флейти, і кларнет. На жаль, „дерева” трошки малувато. Але виходимо з того, що маємо. Останнім складом ми граємо на урочистостях, в паркові. А „Біг-бенд” планується як концертна одиниця. У „Біг-бенді” грає п’ять саксофонів, п’ять труб, чотири тромбони, ударник (на жаль, поки що один), бас-гітара, гітара, двоє клавіш, вокаліст і художній керівник. Усього 21 особа. Це стандартний склад бенду.
— Яку програму ви готуєте на джазовий фестиваль?
— Програма підбирається під ефірні рамки. Готуємо програму на годину, не більше. Звісно, репертуар у нас значно ширший. Але є можливість вибрати найкраще і різноманітне. Щоб не було в одному стилі, аби глядач не засумував. Ми ще вагаємося, які композиції обрати. Хоча вже з режисером фестивалю один раз прослуховували нашу програму. Як кажуть — з боку видніше. Інколи, буває, нам подобається, а в ефірі — не звучить.
— А який він — джазмен?
— Уніфікованих рис джазменів немає. Це має бути музикант і особистість. А вже свою дорогу в джазі він знайде. Для того, щоб втілити свої думки й ідеї в імпровізації — треба бути особистістю обов’язково. Оце єдина уніфікована риса. А ще, для всіх музикантів, терпіння — годинами грати якісь вправи для того, щоб тренувати витривалість свого виконавського апарату. Це є норма. Якщо ти не маєш цих рис — ти взагалі не музикант.
— Як Ви, як художній керівник, оцінюєте роботу „Він-Бенду”?
— Мені важко відповісти. Я слухаю „Він-Бенд”, як професіонал — слухаю недоліки. Але в мене є радість від того, що щось-таки вдалося із задуманого. І тоді — виникає задоволення. Але як і в багатьох, хто прискіпливо ставиться до свого фаху, це буває дуже рідко. Головне, щоб цей оркестр переріс рамки провінційного, міського оркестру. Оркестри ж є в багатьох містах, але вони не виходять за межі свого міста.
— Ви збираєтесь записати диск композицій оркестру, тиражувати його?
— Є сподівання, надія, в перспективі записати диск. Подивимось, чи дійдемо до того. На мою думку, треба ще трішечки і своєї, авторської музики. А як торкнувся пісень Великої Вітчизняної — на наш склад нічого не написано. Все треба переробляти. Оце єдине, що взяли з бібліотеки — „День Звитяги”. Були в нас складності і з дітьми. Спробували в одній тональності — а дитячий голос цього не витягує. Переписуй на 30 інструментів знову — в іншу тональність. Дісталося нам трохи.
— Яку подію цього року можете назвати знаковою для „Він-Бенду”?
— Безсумнівно, це джазовий фестиваль. Для нас це може бути поштовхом. А може бути і трампліном. Фестиваль продемонструє наш потенціал. Ми маємо сподівання, що наша діяльність когось зацікавить з іноземних гостей. Тоді виникне можливість почати концертну діяльність.
Юлія ТАРАПАТА

Источник: "Місто" Вінницька щотижнева газета | Прочитать на источнике