ВЕСЬ МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ СТОЯВ НА КОЛІНАХ І МОЛИВСЯ. За 45 хвилин все місто могла б змити водяна лавина з дамби, як і Ямпіль. Вже є дві жертви

Востаннє 42 роки тому, в далекому 67-му, така велика вода з Карпат накрила південь Вінниччини – Могилів, Ямпіль та Муровані Курилівці, коли по Дністру пливли змиті єврейські майстерні, дахи будинків та мертві корови... У ніч з 25-го на 26-те липня біда повернулась 9-метровим підвищенням рівня води у річці, щоб за лічені хвилини перетворити родючі поля, тисячі будинків та магазинів у суцільну зону катастрофи, яка у ці дні волає про допомогу. Для тисяч людей у трьох постраждалих районах області досі незрозуміло, чому їх не попередили про можливий потоп і не дали хоч кількох годин на вивезення автомобілів, худоби та домашнього майна...

Щоб хоч якось пом’якшити ситуацію на півдні Вінниччини, в понеділок до Могилева прилетіла Юлія Тимошенко, і саме їй довелось дивитись у заплакані очі людей, будинки яких вночі після чергового спуску води з Дністровської ГЕС перетворились у суцільну Венецію... До речі, її вертоліт зміг сісти лише на стадіоні прикордонного загону, а виступала прем’єрка, як під час революції, з кузова вантажівки.

– Що нам робити? Куди тепер йти, як далі жити? Хіба не можна було по радіо передати, мовляв, люди, тікайте?! – криком кричали прем’єрці в очі на трьох імпровізованих мітингах у Немії, Серебрії та Могилеві тисячі людей. – Всі говорять про допомогу, але де вона? Хіба за 40 років нічого не можна було зробити? Хто за все це заплатить?

– Люди мої рідні, я тут, я з вами! Така ж біда по всіх Карпатах, в Івано-Франківській, Львівській та Чернівецькій областях. Ми робимо все, щоб вам допомогти. Завтра збереться уряд та Верховна Рада і на ліквідацію наслідків буде виділено 1,5 мільярда гривень. Область вже отримала аванс – 5 мільйонів допомоги. Щодо персональних компенсацій, то поки що гарантую від 1 до 2,5 тисячі гривень на особу, які будуть видаватись через «собези»... Комісії все порахують, і не треба їх обманювати. Хліб та воду також дамо всім, і не слухайте тих безсовісних спекулянтів, хто каже про буханку за 25 гривень...

Такої тривожної п’ятниці із посивілим нічним небом, пронизаним блискавками і страшними колонадами грому, Вінниччина не пам’ятає. Стихії, які ми бачили лише у кіно, незвано завітали і до нас...

У самій Вінниці, районах та селах – спалені блискавками будови та дерева. Повалена столітня ялинка на Вишеньці в одну мить пошкодила 5 машин, які бізнесмен мав вранці везти продавати на авторинок. Падаючі дерева трощили не тільки автомобілі, але й стелі хат...

Великій воді у Дністрі сприяли заливні дощі у Східній Європі, західних областях України, коли там за добу випадала місячна норма дощу. Сильно постраждали від потопу населені пункти, які знаходяться у басейні Дністра: 13 у Могилів-Подільському районі, 8 – у Ямпільському, 3 – у Мурованокуриловецькому.

Зруйновано десятки кілометрів шляхів, відключено майже півсотні трансформаторних підстанцій. Збитки підраховуються, але, за найменшими оцінками, вони будуть складати кілька десятків мільйонів гривень.

За твердженням очевидців, вода у Дністрі у районі Могилева-Подільського піднялась у вісім з лишком разів. Люди рятувалися хто як міг. У водяну пастку посеред Могилева потрапив міжнародний автобус «Москва-Кишинів» з 60 пасажирами, який зі стічної ями витягли рятувальники.

Кажуть, що потопу ще посприяли аварійні скиди води каскадом Новодністровської ГЕС, під час яких 26-28 липня інтенсивність водяної лави, яка виливалась і у так розбурхану, переповнену ріку, була 3300 кубічних метрів за секунду, тобто у два рази вище нормального скиду. Але це технологічна необхідність. Якби прорвало хоча б одну дамбу каскаду, кажуть фахівці, то за якихось 40-50 хвилин Могилів-Подільський, наприклад, був би змитий 20-метровою лавиною води! Тоді б тисячних жертв не уникнути.

Мер Могилева-Подільського Михайло Саволюк, якого під час зустрічі із городянами ледь не розірвав натовп обурених людей, так прокоментував ситуацію:

– Станом на 28 липня рівень води у Дністрі при максимальній позначці 1 метр 60 сантиметрів піднявся до 9 метрів 18 сантиметрів (при критичній для міста у 8.62). Було затоплено 233 будинки, евакуйовано 2 тисячі 635 городян, в т.ч. 535 дітей. Підтоплено адмінбудинки мерії, районної влади, міського архіву, медичний коледж, швейну фабрику. Чого варто було тільки вчасно евакуювати спортивно-оздоровчий табір, який розміщений над самою річкою – у ньому знаходилось тільки одних дітей близько 180-ти!

Тільки в одному Могилеві-Подільському у зоні лиха працює 246 «МНСівців» зі спеціальною технікою і плавзасобами.

– У зоні підтоплення ще залишаються 11 тисяч громадян, – продовжує Михайло Саволюк. – За три дні «НП» не було зафіксовано жодного факту мародерства житла і порушення правопорядку. Найважче було зупинити панічні настрої серед населення і не допустити жертв. Спочатку були проблеми із забезпеченням міста хлібом, але ми налагодили доставку хліба з інших регіонів, вартість буханки хліба не перевищує 2.50. З перших днів «НП» у зоні лиха працює перший заступник губернатора Валерій Коровій.

На базі шкіл, які поза зоною затоплення, створені два евакуаційних пункти – на 500 осіб кожен. У місті терміново створено 12 пунктів оповіщення населення. Підтоплена насосна станція Могилева-Подільського насилу встигає відкачувати каналізаційні стоки, працює на межі зупинки, що може призвести до санітарно-епідеміологічної катастрофи.

Цікаво, що будинок колишнього мера Могилева Петра Бровка не затопило – він побудований на високому цоколі-гаражі, з якого попередньо були вигнані автомобілі. Зате повністю «потопли» сусіди екс-мера:

– У мене там залишились машина, телевізори, вся техніка та добро!!! – із сльозами на очах розповіла Галина із Могилева. – Юля обіцяла кілька тисяч, але ж це копійки... Город змило, кури втопились, ми дивом втекли... Чого мовчало радіо, чого мовчали рятівники? Бо по Могилеву спершу говорили, що воду спускати не будуть – гребля справиться... Але бувалі торгаші ще встигли вивезти товар з базару, а ювеліри вночі кілограмами виносили золото із своїх магазинів... Таке колись вже було, коли могильовські євреї тікали від потопу із золотом, дітьми і кришталевими вазами в руках. Про біду першою повідомила сусідська корова Нюся, яка ледь не рознесла хліва... Була десь третя година ночі, коли раптом пішла вода, вона була скрізь і ось що наробила. Хтось молився, хтось плакав і хапав по кишенях гроші з паспортами, бо рятувати щось вже було пізно. Це справжній ґвалт, і весь Могилів у траурі підраховує збитки...

За 32 кілометри від Могилева в сусідньому Ямполі така ж біда... Двадцять дев’ятого липня о шостій годині ранку, коли пишуться ці рядки, вперше за три безсонних доби страху, молитв, ганьби і колосальних матеріальних, моральних втрат смертельна загроза раптового затоплення близько восьми тисяч помешкань людей лише на Ямпільщині відступила на п’ять сантиметрів. Аж на ЦІЛИХ п’ять сантиметрів! Які так чекало, яких так прагнуло все місто, щодня і щоночі заміряючи в примітивний спосіб паличками і камінчиками рівень води Дністра в районі дамби, а він все ліз і ліз вгору, незважаючи на тверді запевнення в зворотному обласного і районного начальства.

Ямпіль весь ще не здихнув з полегшенням. Він ще цього не знає. На четверту годину ранку рівень води, яка тисне з неймовірною скаженою силою на захисну дамбу міста, становив сім метрів і сорок п’ять сантиметрів, а зараз становить – сім метрів і сорок сантиметрів. Дамба приблизно в десяти місцях вже не витримує. Вона все більше нагадує решето. І тисячі тонн води просочуються кріз неї, і на її протилежному боці, там, де місто, вже утворилися кілька невеликих озер. На її верхній заасфальтованій частині вже кілька днів не діє звична для міста його об’їзна дорога. Її блокують наряди міліції. Там їздять лиш начальники і вантажівки з глиною, якою укріпляють цю рятівну споруду.

Всього п’ять сантиметрів! Так мало... Це ще далеко не порятунок. Це надія. Великі повздовжні тріщини на дамбі розповзаються в кількох місцях. Дамба звичайна земляна, вже давно не ремонтована і зовсім не нарощувана з часу спорудження, не розрахована на таке тривале протистояння з водою. Вона вже, здається, вичерпала весь свій ресурс і тримається лиш на чесному слові тих наших славних попередників, які збудували її після страшнющого потопу тут в 1969 році.

Можливо, зовсім скоро, якщо знову не проллються зливи, вода відступить і оголить сотні гектарів спустошеної землі, садиб, вивільнить з свого полону цілий новесенький, як щойно випущена ювілейна монета, елітний мікрорайон, в якому, повіривши слову влади про надійність і безпеку, збудували найкращі свої будинки видатні начальники і «воротили» місцевого бізнесу. Але зараз, у цей радісно-тривожний час людиням, чия хата знаходиться за спиною ратівної дамби, цілком і достеменно ясно, що на цей час їх рятує саме вона – дамба.

Час для аналізу того, що сталося, ще попереду. Зараз ясно одне – Могилів-Подільський набагато більше постраждав ніж Ямпіль тому, що не має такої цілісної дамби. Її неодмінно треба після цієї біди реконструйовувати і поліпшувати. Вона показалала, що є реальним захисником міста, а не Дністровська ГЕС, на яку так надіялися і яка є зараз символом брехні і бруду для тисяч постраждалих людей нашого придністровського регіону.

Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике