Гра у допомогу – переможців немає

Чи може допомога безробітним зробити з них підприємців? Що обере безробітний – гроші, за які не треба відповідати, чи важку підприємницьку роботу, необхідність повертати кошти і відповідальність за своє майбутнє?
Нещодавне прийняття парламентом чергового закону про внесення змін до державного бюджету (проєкт закону №3692) викликало певний резонанс у ЗМІ.
Не в останню чергу, через норму про одноразову виплату допомоги по безробіттю для організації безробітним підприємницької діяльності.
Здавалося б, чудова ідея – людина отримує на руки річну суму допомоги і засновує власний бізнес. Вона більше не безробітна і навіть податки платить. Всі задоволені. Однак насправді саме ця норма є повною профанацією.
По-перше, вона міститься у законі "Про зайнятість населення", який діє з 2012 року і жодної необхідності дублювати її в окремому законі не було.
По-друге, цей законодавчий "спам" не призведе до очікуваних результатів. Цю норму люди, що втратили роботу, досі переважно використовували для фінансової підтримки на період пошуку нової роботи, а не для розвитку підприємницької діяльності.
І немає жодних підстав думати, що тепер все піде по іншому. Тобто функцію фінансової підтримки людей, які втратили роботу, ця норма якось виконує, а от розвитку підприємництва вона не сприяла навіть в докризові часи.
Майже всі ініціативи щодо виплат вразливим категоріям населення для заснування власного бізнесу або для створення робочих місць для них досі були у кращому випадку безрезультатними.
Достатньо згадати виплати на створення робочих місць для шахтарів із шахт, що закривались.
Ініціатива призвела лише до чергового корупційного скандалу, оскільки виявилось, що гроші розкрадались під фіктивні робочі місця. Здається, тоді так нікого і не покарали.
Причина численних невдач – асиметрична відповідальність сторін. Держава або фонди виплачують якісь кошти і декларують, що це робиться для розвитку підприємництва та створення нових робочих місць.
А люди, які отримують ці кошти, знаходять їм краще призначення. Бізнес чи вийде, чи ні, а сім’ю треба годувати тут і зараз.
Тож значна частина одноразових виплат допомоги по безробіттю використовувались саме на проїдання.
Люди не несли жодної відповідальності за нецільове використання отриманих коштів. Та ніде і не було передбачено такої відповідальності.
Звичайно, були і позитивні приклади, коли люди отримували кошти, започатковували бізнес і намагалися його розвивати.
Але і тут відсоток тих, хто через деякий час закрив власну справу через збитки, досить високий.
Взагалі, практика свідчить, що спроби роздавати рибу замість вудки переважно ведуть до невтішних результатів.
Прикладом ефективного використання коштів є пілотний проект "Рука допомоги", який протягом 2017-2018 років реалізовувався у трьох областях України.
У чому його відмінність від запровадженого у 2012-му і тепер продубльованого державою механізму?
По-перше, учасники проекту проходили попередній відбір та навчання. Кожний з них створив та захистив перед комісією бізнес-план.
Люди твердо знали, який саме бізнес хочуть заснувати, і мали попередні фінансові розрахунки.
По-друге, ніхто не отримував гроші на руки. Кошти допомоги спрямовувались на оплату замовленого учасниками проекту обладнання і матеріалів для ведення бізнесу.
До того ж, це поворотна допомога, а цей факт одразу відсіває ледарів та і просто неготових до ведення бізнесу. Таким чином ризики нецільового використання коштів були зведені до мінімуму.
З більш ніж 230 учасників проекту лише один продав отриманий міні-трактор, але був швидко викритий і вимушений повернути кошти.
Нарешті, всі учасники проекту отримували консультаційну та організаційну підтримку від центрів зайнятості, місцевих адміністрацій, консультантів проекту. Крім того, здійснювався постійний моніторинг стану бізнесу учасників.
За таких умов протягом трьох років роботи проекту припинили підприємницьку діяльність з різних причин лише 8% його учасників.
Всі інші, незважаючи на епідемію, продовжують працювати, сплачувати податки, створювати нові робочі місця.
Різниця між двома шляхами реалізації однієї ідеї очевидна.
До речі, сума поворотної фінансової допомоги, яку отримували учасники "Руки допомоги", приблизно дорівнює середньому річному розміру допомоги по безробіттю.
А головна різниця – у розділенні відповідальності між державою та громадянином. Допомога в рамках проекту поворотна, отже, людина несе відповідальність за її повернення.
Моніторинг з боку центру зайнятості теж додає відповідальності. А відповідальність держави – надати кошти і організувати відбір, навчання та консультування учасників програми.
Адже зовсім не кожна людина здатна бути підприємцем і має відповідний досвід.
Чому ж із двох наведених механізмів допомоги держава, незважаючи на негативний попередній досвід, знову обирає найменш ефективний та ще і пов’язаний з корупційними ризиками?
Пошук швидких і простих рішень? Відсутність у чиновників та депутатів звички працювати на результат? Гадати можна довго.
Тим більш, що начебто існує проект масштабування досвіду "Руки допомоги" на всю Україну. У кращому випадку країна отримає два паралельно діючих механізми, спрямованих на досягнення однієї мети і орієнтованих на одну аудиторію.
Питання в тому, що обере безробітний – гроші, за які не треба відповідати і які можна витратити на будь-які цілі, чи важку підприємницьку роботу, необхідність повертати кошти, хоча б у вигляді податків, і відповідальність за своє майбутнє?

Інна Шинкаренко, керуючий партнер ShiStrategies