Ядерний гачок від РФ: навіщо Україна гальмує здобуття енергетичної незалежності

Енергетична незалежність Україна – цінність, яка не викликає сумнівів. Але у сфері ядерної енергетики Україна лише зараз робить ті кроки, які мала зробити ще багато років тому. І досі наштовхується на ті ж самі аргументи про ризикованість цього курсу.

Ще донедавна ключовим продавцем ядерного палива для українських атомних станцій був російський ТВЕЛ. Більше того, тривалий час усі аргументи про шкідливість такої монополії розбивалися о зустрічні аргументи, що російське паливо дешевше, а головне – єдине, пристосоване для роботи на станціях, побудованих за часів Радянського Союзу.

Ситуація змінилася у 2014 році, коли з’явилася реальна загроза зловживання росіянами своїм становищем.

Блокування роботи українських АЕС могло б завдати смертельного удару українській економіці та інфраструктурі.

Як наслідок, у квітні 2014 року НАЕК "Енергоатом" уклав договір з компанією Westinghouse. Згідно з ним, уже станом на початок 2018 року ядерне паливо виробництва Westinghouse експлуатується на двох енергоблоках Південно-Української АЕС та на чотирьох енергоблоках Запорізької АЕС.

А минулого року президент Петро Порошенко анонсував, що з метою зменшення енергетичної залежності від РФ, уже в найближчі роки 55% ядерного палива буде купуватися у компанії Westinghouse. Як результат, наприкінці січня "Енергоатом" і Westinghouse підписали контракт про продовження договору на постачання ядерного палива в Україну до 2025 року.

"Цією угодою передбачається поставка ядерного палива для забезпечення семи з 15 українських атомних енергоблоків протягом 2021-2025 років, що означає розширення і продовження дії поточного договору на шість енергоблоків, термін дії якого закінчується в 2020 році", - йдеться у повідомленні Westinghouse.

Історія співпраці України та Westinghouse постійно супроводжується гучними звинуваченнями. Українську владу звинувачують у "небезпечному експерименті", наголошуючи, що заміна підрядника може призвести до нових Чорнобилів.

А отже, питання "атомної незалежності" варто розглядати як щодо безпечності, так і з точки зору економіки.

Новий Чорнобиль? Ні, не чули

Для країни, що пережила найбільшу техногенну катастрофу в історії людства, питання безпечності АЕС є ледь не першим. Однак, як не дивно, і відповідь на нього дати найлегше.

Чи є ризики у зміні ядерного палива? Так, будь-яка зміна несе ризики.

Однак у випадку Westinghouse ці ризики вже давно не актуальні. Річ у тім, що співпраця України та Westinghouse триває ще з 2005 року.

Тоді, відразу після Помаранчевої революції, американська компанія в рамках сприяння енергетичної незалежності України інвестувала в адаптацію свого ядерного палива для українських АЕС.

Саме тому Westinghouse досі залишається єдиним неросійським виробником ядерного палива, який може обслуговувати українські реактори дизайну ВВЕР-1000.

12 років – достатньо довгий термін для висновків. Навіть якщо треба робити висновки з такого мегаважливого питання, як ядерна безпека.

"У Держатомрегулірованія наразі немає зауважень до надійної роботи палива виробництва компанії Westinghouse", – заявив директор департаменту з питань безпеки ядерних установок вказаного відомства Борис Столярчук.

Зрештою, сам російський ТВЕЛ намагається вийти на західноєвропейський ринок, пропонуючи місцевим АЕС адаптоване для них паливо.

За російською логікою, такі експерименти є вкрай небезпечними. Однак у ТВЕЛ запевняють, що здатні виробляти паливо, адаптоване для станцій із Західної Європи. А отже, виходить, що побоювання росіян про "небезпечний ядерний експеримент" в Україні виглядає просто лукавством. Адже вони самі прагнуть повторити його в Європі.

Зірвалися з гачка?

Разом із тим, відкритим залишається питання, чи дозволить додаткова угода із Westinghouse остаточно "зірватися" з російського атомного гачка? На жаль, у цьому є вагомі сумніви.

Адже, згідно з новою угодою, яка була підписана наприкінці січня поточного року, йдеться про перехід на паливо Westinghouse лише одного додаткового реактора. Таким чином, з 15 українських атомних реакторів дизайну ВВЕР-1000 сім працюватимуть на неросійському паливі. Уточнимо – йдеться про перехід, який має відбутися лише із 2021 року.

Звичайно, що це позитивна новина – але чи достатньо цього, щоб говорити про повну енергетичну незалежність України? Адже навіть після цього переходу залишаються інші 8 реакторів, повністю залежних від російських поставок.

Що це означає на практиці? Одним із найбільших ризиків 2014 року могло стати перекриття поставок російського ядерного палива в Україну. Тоді ТВЕЛ забезпечував біля 80% ядерного палива для українських АЕС. За такого сценарію Україну міг чекати справжній колапс – відключення електроенергії у містах, зупинка промисловості…

Чи зменшилися ці ризики навіть за оптимістичного сценарію, коли складова російського палива впаде до 45%? І так, і ні.

Так, адже Україна поступово зменшує свою залежність від РФ.

Ні, адже навіть 45-відсоткова залежність не дозволяє нам говорити про енергетичну незалежність. Зокрема, сам Westinghouse у такій ситуації зможе оперативно забезпечити безперебійне постачання свого палива на всі українські АЕС лише протягом 12 місяців.

Звичайно, що навіть за найгіршого сценарію катастрофи можна буде уникнути. Починаючи з 2014 року український "Енергоатом" почав збільшувати обсяги закупівель атомного палива, створюючи резерв на випадок форс-мажору.

Навіть більше, за деякими оцінками, нинішнього запасу буде достатньо, щоб забезпечити паливом усі АЕС, що наразі купують продукцію ТВЕЛ, на термін до семи років! Цього напевно має вистачити для гарантування роботи вітчизняних АЕС навіть за умови повного розриву відносин із росіянами.

Втім, саме це й викликає питання: навіщо у такій ситуації Україні брати на себе додаткові ризики, натомість відмовляючись від посилення закупівель у американської компанії?

Тим більше, що чинний контакт із ТВЕЛ добігає кінця. А відповідно – Україна має всі можливості переглянути умови співпраці, обмеживши терміни та обсяги постачання російського палива.

Який з двох ризиків вагоміший?

Офіційне пояснення "Енергоатому" – наявність контрактних зобов’язань перед росіянами купувати паливо лише у них до кінця терміну експлуатації АЕС. Втім, такі зобов’язання Україна брала лише щодо двох реакторів: реактор №2 Хмельницької АЕС та реактор №4 Рівненської АЭС.

А отже, немає ніяких перешкод забезпечити перехід на неросійське паливо решти реакторів, знизивши частку російського палива менше ніж до 10%.

Можливо, у Києва є інші причини гальмувати остаточний розрив із росіянами?

Інше офіційне пояснення цьому кроку існує, і воно досить просте – конкуренція. Дійсно, можливість купувати паливо відразу у двох постачальників суттєво збільшує можливості "Енергоатому" в цінових переговорах.

Зокрема, навіть невелика частка українського ринку, зайнята Westinghouse, дозволила вимагати від ТВЕЛ більш вигідної ціни. Виходячи із цієї логіки, Україні вигідно зберігати конкуренцію на своєму ринку.

А поки інші компанії не готові вкладатися в адаптацію свого палива для українських АЕС, єдиним можливим конкурентом Westinghouse залишається той самий російський ТВЕЛ.

Така логіка чудово діє у мирний час. Та чи підходить вона до нинішніх відносин України та РФ?

Чи перевищує ризик збільшення залежності від американського постачальника збереження ризиків від дій росіян?

Зрештою, за чинними контактними умовами Україна щороку перераховує $400 млн на рахунки країни-агресора. Чи відповідає це інтересам України? Чи сприяє це енергетичній безпеці нашої держави?

Помилкові відповіді на ці питання можуть дорого коштувати Україні. Як мінімум – збереженням залежності від російського палива принаймні до 2025 року.

Чи, може, в уряді впевнені, що до 2025 року українсько-російський конфлікт вичерпається, і тому нам нема чого непокоїтися?

Автор: Дарина Богуш,

журналістка