Реформа правоохоронної системи: громадський контроль чи корупційний консенсус?

Останнім часом тільки ледачий та я ще не написали про кризу в правоохоронній системі, про загострення криміногенної ситуації та про падіння рівня професійності правоохоронців.

На мій погляд, одна проблема нерозривно пов’язана з іншою та тягне за собою жахливі наслідки. Ми із заздрісною регулярністю посміхаємось з недолугих дій наших «младополіцейських», але не всі розуміють, що це сміх крізь майбутні сльози. І сльози ці - нажаль будуть не сльозами радості.

Хто пам’ятає 90 – ті роки, зрозуміють мій намір звернути увагу на цю актуальну тему, тому що вони не можуть забути розгул злочинності по наших містах, районах, вулицях. Це були роки моєї молодості - одночасно і прекрасні, і жахливі. Саме в той період закладався характер, сприйняття будь-яких подій було гостре, погляд на речі – максималістичний. У цей час життя подарувало нам безцінний досвід, розуміння дружби, честі та гідності.

Минуло 20 років і спіраль життя, нажаль, повертає нас на початкову позицію, напевне з причин не засвоєння пройденого матеріалу, як у шкільній «роботі над помилками». Але весь жах ситуації в тому, що в 90-ті роки боротьба із злочинністю була запеклою та згодом закінчилась відносною перемогою правового суспільства.

Велась ця боротьба досить професійними кадровими спеціалістами, які роками здобували необхідні навички, формували агентурну мережу, кожний на своєму місці знав, що потрібно робити. Приходили молоді – і їм було у кого вчитись.

Зараз ситуація кардинально протилежна. Протягом тривалого часу правоохоронну систему потроху руйнували. Приклали до цього руку наші високопосадовці, які замість розбудовувати правоохоронну систему на фундаменті реальних повноважень, професіоналізму і гідних умов праці зробили все для перетворення силовиків у «мєнтів».

Згодом процес набув просто глобальних катастрофічних масштабів та поки що світло в кінці тунелю відсутнє. Після реформування та перейменування міліції в поліцію, ті, хто набував протягом останніх 20 років практичного досвіду який є і позитивний, і негативний, вже мали право піти на пенсію, і скористалися цією можливістю. Нестабільність прийняття рішень в державі призводить до того, що 40-річні пенсіонери, які знають як зупинити розгул злочинності, отримують пенсії та просто спостерігають за недолугими потугами молодих поліцейських, підготовлених «нашвидкуруч».

Сьогодні суспільство переконане, що всі менти – продажні корупціонери. Я не буду сперечатись. Всі вони були частиною системи та робили те, що вимагав від них час. Але при цьому серед них (і лише серед них, бо інші відсутні) велика кількість професіоналів саме в частині боротьби із злочинністю.

I вони налаштовані працювати вірою та правдою, якщо держава створить гідні умови для їх роботи. Саме вони мають знання та практичний досвід стабілізації ситуації в світі глобального розгулу злочинності. Саме вони - молоді пенсіонери, які віддали життя службі, були змушені прийняти рішення про звільнення, бо для цього керівництво створило всі умови. Саме так пішли з посад професіонали з великої літери: Бівалькевич Б.В., Брухаль Р.С., Гавинський О.П., Зарубенко В.А., Наюк В.В., Святина І.А., Сорока О.В., Циба О.М., Цюприк І.В. - і цей перелік можна подовжити сотнями, якщо не тисячами прізвищ. Багато кого з них я знаю особисто. За їх плечима стаж роботи понад 20 років. Їм вже є чому навчити молодих недосвідчених, але це не потрібно керівникам держави.

Будь-який керівник розуміє, що професіонал, який поважає себе та вже має право на отримання пенсії, ніколи не допустить проходження атестації тим складом, який було затверджено.

Цікаво, хто формував списки складів комісій та яким чином обирались ці люди, чи проходили вони конкурс та перевірку? Силовий блок виконавчої влади не може бути атестований «громадськістю», яку було представлено як комісію. Не виключено, що в цю комісію могли увійти саме ті «громадські діячi», які насправді є злочинцями та відносно яких були відкриті кримінальні провадження.

Але вражає навіть не це, а той факт, що професійність для діючих керманичів – вторинна вимога, головне ідейна належність, тому і атестацію проводили не за професійною ознакою.

Громадськість не може оцінювати рівень слідчого, або оперативного працівника, не розуміючи основних азів цієї професії. От і маємо те, що маємо…

Сьогодні суспільство стоїть на порозі прийняття важливого рішення: або нас накриє хвиля анархії, або буде виправлено помилки, допущені при реформуванні правоохоронної системи. Поки що політичної волі на виправлення помилок не спостерігається.

Далі буде……….