“РЕФОРМИ — ЦЕ ЕКОНОМІЧНА РЕЛІГІЯ”. 7 ЗАПИТАНЬ ДО ВОЛОДИМИРА ПРОДИВУСА, РОБОТОДАВЦЯ І МЕЦЕНАТА

8 грудня народному депутату Верховної Ради України 7 скликання, підприємцю і меценату Володимиру Продивусу виповнюється 53 роки. Журналіст Дмитро Понамарчук, який очолює Фонд вільних журналістів імені Вячеслава Чорновола, зустрівся з Володимиром Степановичем і взяв у нього інтерв'ю.

- Почнемо з дещо традиційного запитання – днями має бути звіт Уряду Яценюка щодо реформ. Як би Ви оцінили реформи в Україні?

- Насамперед, тут треба бути безстороннім і об’єктивним. Завжди даючи оцінки, треба виходити з головного критерію – щоб не нашкодити своїй країні і своєму народу.
Тому я висловлюся так: сказати, що реформи не йдуть зовсім – це буде таки неправильно. Деякі зміни дійсно відбуваються. Але ці зміни половинчасті, не рішучі.

Реформи – це хірургічний шлях. Не можна розрізати нарив, не вичистивши його остаточно. Бо від цього державний організм хворітиме ще більше.

Що б я тут порадив – реформами повинні займатися ті люди, які знають економіку, як Отче наш, і вірять у справу змін, майже як у релігію.

Точніше сказати, реформи мають стати їхньою економічною релігією.

А коли люди, які займаються реформами, самі місцями вірять, а місцями ні, в те, що роблять, то той сумнів передається всьому народові.

І замість всенародного здвигу, замість національного подвигу перетворень, ми потрапляємо в болото сумнівів і розчарувань. Що має місце в Україні зараз.

Втрачено два роки. Навіть більше. Образно кажучи, ми все ще їдемо старим поїздом. У той час, як на запасній колії вже чекає Хюндай-експрес.

- Як роботодавець, як Ви ставитеся до нових поправок у законодавстві про працю, зокрема, про Закон про заборону дискримінації, який вступив в силу цими днями? Як роботодавець і православний віруючий, як Ви до цього ставитеся?

- Цей Закон викликає в мене гіркі почуття навіть не через те, що Ви маєте на увазі. А насамперед тому, що в Україні набуло масового характеру безробіття. А це вже дискримінація не якоїсь окремої маленької частини суспільства, а мільйонів людей – кваліфікованих, досвідчених, працездатних і молодих.

Тому, я переконаний: насамперед треба зайнятися створенням нових робочих місць.
Бо коли мільйони людей, зокрема молодих, не мають праці, коли порушується їх засадниче право, право на роботу, то про яку демократію взагалі може йти мова?

Таким чином, завдання держави сьогодні – це створення робочих місць, по-перше; створення робочих місць, по-друге; і створення робочих місць, по-третє.

І це – та дорога, яка найшвидше приведе до європейського рівня життя в Україні.

- Блокада Криму, зокрема, блокада подачі електроенергії до Криму, з кута зору бізнесу, це що?

- З точки зору бізнесу, це – проблема. Якщо до цього додати, що нинішніми чиновниками був підписаний договір про постачання електроенергії з представниками Кримського федеративного округу Російської Федерації, то це проблема подвійна. Я схильний думати, що це – проблема для українського бізнесу на сьогодні.

Є така думка, і її варто дискутувати, що у питанні стратегії все, що віддаляє Україну від Росії, сприяє незалежності України. Це, принаймні, варто дискусії.

Однак я звернув би тут увагу на інше. У нас досі нема стратегії щодо Криму, який потрапив у абсолютно новий політичний контекст. Так, ми визнали Крим окупованою територією. А що далі? Як ми маємо ставитися до людей в Криму – як до тих, хто назавжди відійшов від України, чи до тих, хто за певних умов хотів би повернутися?

Чи правильно є сьогодні позбавляти електроенергії кримських дітей в лікарнях, школах, простих кримчан, які ще вчора були нашими співвітчизниками? Чи правильно стратегічно озлоблювати тих людей проти України?

Якщо повернутися до чисто економічних проблем для українського бізнесу, проблем сьогоднішніх, які можуть бути від блокади Криму, то боюсь, що наслідки ми відчуємо незадовго. І ці наслідки можуть нести загрозу для України.

- Ми говорили про блокаду Криму. Тепер зайдемо з іншого боку. Продовольче ембарго Росії – який воно може мати вплив на економіку України?

- Втрата ринку збуту – це, безперечно, виклик для економіки, але мудрі люди повинні знайти і позитивну сторону в цьому.

З кожного випробування треба вміти вийти сильнішим. Тому нам необхідно використати цю ситуацію з продовольчим ембарго – для полегшення життя громадян України.

Надлишок продовольчих продуктів всередині країни треба конвертувати в зниження цін на продукти харчування для населення.

Зниження цін підняло би довіру до держави.
І люди сказали б – не було щастя, так нещастя помогло. Це, звичайно, тактичний хід.

Стосовно стратегії, то я переконаний – ми мусимо розширювати, а не втрачати ринки збуту. І над цим треба міцно думати, в тому числі й в стосунку до перезавантаження відносин України з її колишніми стратегічними партнерами. І це питання великої складності і надзвичайної ваги.
Думаю, що час для його гострої постановки наступить прийдешньої весни. Однак спочатку Україні і українцям треба пережити складну зиму.

- В українському суспільстві все ще є сильна віра в те, що Захід допоможе нам подолати економічні труднощі. Сьогодні в Україну прибув віце-президент США Байден - на це теж великі надії. Ви готові зміцнювати таку віру серед людей?

- Віра – це теж економічний фактор. І в даному випадку теж людям треба говорити правду. Ніхто нам помагати не буде на шкоду собі. Якщо ми беремо допомогу від когось, то повинні чітко усвідомлювати – за цією допомогою стоїть чийсь інтерес. Це – сувора правда. Тому в цьому житті треба надіятись лише на самих себе. І треба приводити до влади людей сильних, які зуміли в житті самі стати на ноги.

Так, це непростий шлях. На ньому можна спіткнутися. Навіть отримати травму, образно кажучи. Але лише люди, які змогли самі себе зробити, можуть зробити зміни в країні і навчити інших долати труднощі.

Народ – це як людина. Народ теж повинен сам себе зробити. І починати треба з найменшого – з повернення до вітчизняного продукту. Ми ж вміли колись робити багато речей самі. Імпорту було мінімум. Може, якість була не найкраща. Але вітчизняне виробництво давало робочі місця. А це – головне. Дати людям роботу у власній країні – нема завдання більш значимого.
Це – альфа і омега повернення до економічного розвитку.

- Зараз в усіх на вустах російсько-турецький конфлікт. Ця історія зі збитим літаком військово-повітряних сил Російської Федерації – це окрема подія чи окрема ланка єдиного ланцюга подій…?

- Я вже хотів був Вам сказати, що ми домовилися говорити про економіку. Але маєте рацію – економіка і безпека – тісно пов’язані між собою. І тут варто підкреслити, що світова система безпеки входить у рівень розбалансованості.

Кожен гравець на кожному з цих рівнів сподівається, що він обійде іншого, виграє щось для себе за рахунок іншого і перехопить ініціативу. Це мені нагадує комп’ютерну гру. Але світ – це не екран комп’ютера.

Світ не можна виключити. Його можна зруйнувати. Тому тим, хто має надії на гучну перемогу, можна нагадати про першу і другу світову війни. Багато експертів вже проводять ці паралелі. Говорять про те, що всі війни починаються з патріотичного підйому, героїчних пісень і вигуків «Слава», а закінчуються тотальною розрухою, мільйонами смертей і такими змінами, які не снилися навіть у нічних кошмарах.

Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назовуться…

- У чому, на Вашу думку, основна проблема нинішньої влади?

- Мені здається, що це – проблема не влади, а всієї держави.

Річ у тім, що розвиток громадянського суспільства, відбувається дуже швидкими темпами. І державна машина за ним не встигає. У результаті змістилося лідерство. Це не влада веде суспільство. А суспільство веде владу, яка замість того, щоб планувати, ініціювати ті чи інші процеси, змушена реагувати на вже доконані факти.

Мені здається, що тут потрібно більше рішучості і більше оперативності. Швидко приймати рішення, працювати на випередження. Це – те, чого не вміла влада минула, і що її, зрештою, і згубило.

Це – те, що не завжди вдається і нинішній владі. Світ змінився. Так швидко, так кардинально, що американське прислів’я «дає двічі, хто дає швидко», набуло ще більшої актуальності. Влада не може залишатися архаїчною при такому модерному громадянському суспільстві.

Источник: DailyUA | Прочитать на источнике