Відкупитися від Майдану: заганяючи рибу поменше, акули домовляються із рибалками

За півтора року що вже минули з подій Революції Гідності та втечі з України Януковича та Ко пролунало багато гучних арештів. Висували звинувачення, затримували, судили і…відпускали.

Час лине все швидше і швидше, війна на Сході актуальністю своєї проблеми давно вже побила розслідування розстрілу Майдану та багаторічного розкрадання держбюджету «сім’єю». Тож і генпрокуратура, вірогідно, не поспішає арештовувати тих, хто винен і у обваленні економіки, так і у передумовах АТО.

Ще у березні 2014 року Європейський Союз пішов нашій країні на зустріч і авансом наклав санкції на 18 членів «сім’ї» Януковича. Але українські силовики не поспішали легалізувати цей список, ледь не дотягнувшись до зриву санкцій – Генпрокуратура досі не оголосила деяких членів «сім’ї» у міжнародний розшук. На думку експертів, така бездіяльність ГПУ може розв’язати руки соратникам екс-президента – вони не тільки матимуть право спробувати скасувати санкції ЄС через європейські суди, але й таким чином унеможливлять повернення повернути вкрадених кошти до державного бюджету. Якщо ж санкції будуть зняті в судовому порядку, колишні чиновники зможуть вимагати від України компенсації за завдані збитки, а Євросоюз може зажадати від України сплатити штраф за «надання інформації, яка не була правдивою.

Ще взимку екс-генпрокурор Віталій Ярема у листі до головного дипломата ЕС знімав будь-яку вину із Сергія Клюєва напередодні перегляду санкцій проти найближчого оточення Віктора Януковича. Тож «раптове» зникнення Клюєва сьогодні вже майже нікого не дивує, навіть що й генеральний прокурор вже інша людина. До речі, термін подовження санкцій проти Клюєва закінчується менш ніж за 2 місяці, а ГПУ досить в’яло реагує на такі стислі терміни що в них залишилися – прямих доказів його вини в них нема й досі.
Тож у санкціонних списках ЄС через байдужість українських силових структур може стати ще на одного злодія менше. Тим більше що Євросоюз у березні поточного року вже зняв санкції з екс-замголови Адміністрації Президента Андрія Портнова, екс-голов СБУ Олександра Калинина та Ігоря Якименка, які вважаються одними із головних підозрюваних у розстрілі Майдану, та сина колишнього прем’єра України Олексія Азарова, чиї корупційні дії ГПУ також за рік не змогла чи не захотіла довести.

Кілька днів тому у Німеччині попросив статусу біженця колишній голова правління Укрсоцбанку Борис Тімонькин. На початку цього літа видання майоріли заголовками – у Європі заарештовано головного банкіра «сім’ї». У звинуваченні йому висунуто і незаконне заволодіння майном Брокбізнесбанку, Укргазбінку та Аграрного фонду на 4.7 млрд гривень, і легалізацію злочинних доходів, і ще багато іншого. Та чи є Тімонькин насправді «коренем лиха» у махінаціях банди Януковича, чи просто опинився, як то кажуть, не у тому місці і у не той час?

12 років поспіль Борис Тімонькін головував у Укрсоцбанку (пізніше UniCreditBank), а у липні 2013 прийняв пропозицію стати керівником фінансового сектору групи компаній СЕПЕК, активи якої належали Сергію Курченко. Звісно ж що у той час ні Тимонькин, ні сам Курченко й подумати не могли, чим за якихось півроку обернеться їх популярність та «стабільність».
Та мотиви зміни роботи Борис Тімонькін пояснював так – після покупки італійцями Укрсоцбанку та перетворення його на UniCreditBank, його повноваження у якості голови правління було значно урізано. І справа навіть не у грошах, а італійці, доречі, були зовсім не жадібними. Тімонькіну просто стало нудно займати номінальну посаду, а амбіції та бажання самореалізації підштовхнули до прийняття пропозиції Курченко.

Більше того, Тімонькін був найнятий молодим олігархом не для створення злочинних схем, з цим Курченко відмінно справлявся й сам. Банкір повинен був за прикладом ахметівської SCM побудувати СЕПЕКу чисту та цівільну кредитну історію. Тож Борис Тімонькін приступив до роботи над організацією позик для Курченко – отримував кредити від російського ВТБ Банку на покупку нафтопродуктів в Російській Федерації для подальшого продажу в Україні, контролював придбання Українського медіа-холдінгу та ін. Але от навряд чи він отримував хоч частину неофіційних доходів Курченко.

Але затримують Бориса Тімонькіна саме як «головного банкіра сім’ї», начебто ніхто не знає хто їм був насправді. Виглядає це фарсом Генеральної прокуратури, яка хоче малою кров’ю відкупитися від Майдану, лінчуючи посередників, домовившись із кінцевим бенефіціарієм. А поки гучно судять героїв другого плану, головні ж «винуватці свята» впевнено почувають себе на волі.

Ще один «гарячий» арешт – екс-регіонал Ігор Марков, про екстрадицію якого тепер просять Італію. Новина не сходить з перших шпальт, можливо, ще трохи, і в ГПУ буде ще один привід аби пишатися власною роботою. Та ось голова «Комітет порятунку України», членом якого є Марков, Микола Азаров досі впевнено себе почуває на свободі. Разом із ще одним членом псевдо комітету Олегом Царьовим, який очолював так званий парламент Новоросії. І знову виникає враження, що заганяючи рибу поменше, акули домовляються із рибалками.

Важелі ж із обох питань – як із відповідальності «стрілочників» так із свободи справжніх злочинців - у руках генпрокурора, у якого достатнього повноважень, щоб прозоро розслідувати обидві справи. Але правосуддя у нашій країні все більше і більше набуває форми вибіркового – судять лише тих, хто потрібен самим суддям, або опинився у хиткому становищі, як от Тімонькін, який втратив більшість заробленого капіталу у збанкрутілому Дельта-банку. А без грошей, вірогідно, і домовитися у генпрокуратурі вже не вдається, як то було ранiше.

Источник: власти | Прочитать на источнике