У військовому музеї на Черкащині ремонтують техніку для потреб АТО

На Звенигородщині на хуторі Шампань розташовано військовий музей, заснований братами Олегом та Русланом Бойками. Він був лише музеєм до початку антитерористичної операції. Тепер це ще й пункт ремонту військової техніки та збирання речей для наших бійців.
Заснували музей 2011 року у звичайному сільському будинку. Задля музею брати продали великий бізнес, автобусну компанію "ШампаньТранс".
— У 2011 році потрапила нам до рук валіза німецького офіцера із села Гарбузин Корсунського району. Одна бабуся все життя тримала її на горищі, казала, що вона замінована й чіпати не можна. Бабуся померла, у валізі міни не знайшли. Це був перший експонат, який і спонукав нас створити музей. Тоді наша транспортна компанія здійснювала поїздки до Білорусі. Ми бачили, наскільки там високий рівень патріотизму, і вирішили, що нам теж так потрібно, — розповідає старший брат Олег Бойко, ветеран-афганець.
До патріотичного виховання Олег ставиться серйозно і вже під час першого запитання виправляє мене: "Не АТО, а українсько-російська війна. Це вона для нас вітчизняна, а з 1939-го по 1945-й була Друга світова".
На сьогодні у музеї три зали: в першій зібрано старі предмети побуту (серед яких і пам’ятна валіза), у другій — радянське та німецьке озброєння та плакати часів Другої світової, третя зала — військова форма та камуфляжі від Російської імперії до незалежної України. Надворі перед музеєм та за ним — статуї Леніна або те, що від них залишилося, башта від танка, під якою прилаштували стільчик для всіх охочих поцілити в парашутиста, що висить на дереві навпроти. А ще — БТРи, відремонтовані, свіжопофарбовані й готові знову вирушити в бій.
— Здебільшого ремонтуємо БТР, але й інша техніка трапляється. Мій брат повіз на фронт вже 47-го УАЗа, а БТРи та все інше ми вже просто перестали рахувати. Оце повернувся до нас БТР із Черкаського полку — вже вдруге. Розтерзаний. Наїздив на фронті понад вісім з половиною тисяч кілометрів. І на підриві був. Цього разу ми вже ледве вдихнули в нього життя, — каже Олег.
Допомагати бійцям, які перебувають у зоні АТО, нелегко. Торік Олега Бойка затримала польська митниця за те, що віз бронежилети для української армії. Тоді бюрократію перемогла громадськість. А тепер найбільша проблема завзятих братів-волонтерів — нестача коштів: "Уже нема коштів на ремонт техніки. Ті, що лишалися від бізнесу, витрачено. Я вже втомився. Люди приносять якісь шматки заліза, деталі, то ми ремонтуємо. А ходити випрошувати гроші сил немає. Усе, що змогли купити, — наше, вітчизняного виробництва. Щось люди принесли, подарували — спасибі! А БТР коштує 50—60 тисяч доларів (і це не новий, а раніше використовуваний). Хто нам його подарує?"
Попри таку невтішну ситуацію, Бойки продовжують свою справу. Нині збирають гроші на броню для особливої машини, яка збиратиме поранених в зоні АТО. Розповідають:
— Робимо універсальні броньовані машини з назвою "Ангел", які забиратимуть поранених з поля бою. Це наша розробка. Таких машин навіть у НАТО нема. Але 121 тисяча потрібна тільки на броню. Уже чотири місяці збираємо ці гроші. Хочемо передати машини Львівському польовому шпиталю.
Шампанському музею навіть не потрібно рекламувати себе. На їхню скромну пропозицію шалений попит.
— Нас знають усі: і Маріуполь, і Широкине. Наш тягач вітають на усіх блокпостах. Він розмальований символікою українських Збройних сил. До нас у чергу записуються, щоб забрали техніку на ремонт. Ось тільки ми вже не маємо ресурсів. Як, наприклад, поміняти 64 хрестовини, якщо одна коштує гривень триста? — бідкається Олег Бойко.
Шампань популярна не тільки серед військових, а й серед туристів. На власні очі спостерігала, як двоє гостей з Китаю жваво розпитували засновника музею. Нерідко до Шампані заїжджають й великі автобуси з Європи. І не дивно: пан Олег із гордістю описує свої експонати:
— Усе, що на стінах: плакати, оголошення, речі, форма, прапори, зброя — оригінальне. Жодний музей в Україні та у ворожій Росії такою колекцією не похвалиться. На сьогодні у нас 126 видів робочої зброї, з якої можна стріляти холостими. Колекцію збирали по всьому світу. Повірте, на чорному ринку в колишній Югославії можна купити все.
Можливо, остання заява здасться жартом, аж поки за музеєм не побачите справжній "месершміт".

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике