«Нам тяжко усвідомлювати, що держава нас обманює, а люди віддають нам останнє»

Про це говорив у Черкасах командир дивізіону 43-ї артилерійської бригади Анатолій Стуженко, що приїхав по допомогу нашим військовим, зібрану «Автомайданом-Черкаси» - завдяки тисячам небайдужих черкащан.
- Сьогодні нам передають продукти, дві холодильні установки, які забезпечив один із черкаських підприємців, та інструменти, які забезпечив «Автомайдан» - для обслуговування нашої техніки. У Смілі із лісопилки забираємо дошки для спорудження бліндажів, бо палатки – це найперший орієнтир для мінометного вогню ворога, - пояснює Анатолій Стуженко. – Двадцять кубів деревини для бліндажів і нар з’явилися завдяки благодійному фонду «З вірою в себе», яким керує волонтер «Автомайдану» Альона Вербицька. Її фонд, спільно із черкаським «Водоканалом», забезпечив наших бійців 5 тоннами очищеної артезіанської води. Цю воду ми дуже бережемо - бо у АТО, у так званих «районах очікування», доводиться по 5-7 діб виживати на тих припасах, що були із собою – доставки не буде, аби не виказати район перебування. Тому солодку продукцію ми одразу роздаємо людям, а консервацію і все те, що одразу не псується, зберігаємо на майбутнє.
Забираємо дві сітки, які сплели черкаські «павучки» із «Нашого батальйону» - це найбільші сітки, які вони плели, бо призначені для маскування артилерійської техніки. І вони сплели для нас уже 7 таких сіток.
Від початку створення нашої бригади ми отримували допомогу лише ту, що зібрав для нас «Автомайдан-Черкаси» - інших волонтерів у нас просто немає. Є люди, що приїздять навчати лікуванню поранень, а матеріальну підтримку – від початку ми потребували її дуже багато, бо не мали практично нічого – надавав лише черкаський «Автомайдан». Ось ця форма, що на мені – подарована волонтерами. Бо та форма, яку нам видали, синтетична. Вона не «дихає» - у спеку у ній просто як у бані. А при займанні не перешкоджає, а сприяє горінню – наші танкісти, що потрапляли у ній під обстріли, отримували дуже складні опіки, що тяжко лікуються. Я дивився на ту форму, яку носять наші генерали – вона зовсім інакша, якісна.
Моя зарплата, від якої я просто відмовився – 4500. Це зарплата командира дивізіону, бойового командира на фронті – тоді, як воєнком у військомматі отримує 6000. Солдат отримує 2100 гривень. Удома він заробляв 3-5 тисяч і, у випадку чого, завжди мав можливість підробітку, аби прогодувати родину. Тут він не може собі дозволити купити навіть цигарок. Більше того, його турбота – забезпечити не лише свою родину удома, але й себе - тим, що повинна дати йому держава. Це та ж елементарна білизна. Щомісяця солдат має отримувати 2 (!) пари шкарпеток. Ми не бачили їх уже 4 місяці. Із самої зими хлопці ходили у зимових шапках – поки «Автомайдан» не передав нам армійські кепки. І одяг, і білизна – усе те, що має давати держава, забезпечується через волонтерів.
Були випадки, коли солдат серед ночі прибігає у розпачі: «Телефонує дружина, плаче, бо удома немає навіть на хліб!». Якщо людина до потрапляння сюди стояла на обліку у центрі зайнятості, підприємство зберігає за нею хоч якусь «мінімалку». Офіцерам платять ще пенсію. У солдат, які до того стояли на обліку у центрі зайнятості, є лише «гола» зарплата – 2100. І, коли у тебе удома двоє дітей – прогодувати їх за ці гроші просто нереально. Чому люди хочуть у АТО? Бо там їм обіцяють удвічі більше – і це хоч якась можливість забезпечити свою родину, яка лишилась удома. Така політика держави: аби твоя родина могла жити – іди до АТО. А ми всі хочемо миру. У всіх нас є діти, батьки, родини. Ми виконаємо своє завдання – захистити нашу землю, але все інше повинна забезпечити держава.
Нам дуже тяжко, бо ми розуміємо, що держава нас обманює. Кепки, які пошив для нас «Автомайдан» - на ті гроші, що їм допомогли зібрати діти, обійшлися кожна у 39 гривень. Держава купує їх по 100-110 гривень. Хто «відмиває» ці кошти?
У нас дуже багато питань до держави. Чому нас призвали, але не забезпечили, у чому і чим воювати? Нам просто кажуть: «Зробіть!» Чим і як – нікого не цікавить. Я не знаю, чи доводять це Президенту - що нам ні в чому і нічим воювати?.. Знаєте, хто забезпечує для артилерії обладнання, яким має забезпечити держава? Чернігівський пенсіонер, полковник Іван Лісовий, йому вже давно за 60. Це надзвичайна людина – легенда української артилерії, користується беззаперечним авторитетом як серед бійців так і серед командування, артилеристи лагідно і з повагою називають його Дєдом. Завдяки йому, в стрій повернулось багато досвідчених офіцерів, які мають величезний досвід, але вже давно на пенсії. На «Рено», подарованому черкаським «Автомайданом», він «мотається» по всій Україні (пробіг - 27000 км за місяць) – відшуковує техніку, запчастини, про які вже всі забули, але які позалишались десь на складах. За рік війни він зробив для артилерії більше, ніж всі генерали за 23 роки, разом взяті. Ми хочемо робити подання до Президента – аби йому присвоїли звання генерала запасу. Іншої такої людини, яка б закинула своє особисте життя, днями і ночами, на величезному ентузіазмі, «підіймала» нашу армію, в Україні просто немає. До речі, його син та онук – теж офіцери-артилеристи, захищають Батьківщину на передовій.
…Від початку у нас було всього одна артилерійська установка – це сьогодні ми нарешті укомплектовані технікою. Втричі збільшити швидкість наведення систем нам дозволили два планшети від «Автомайдану», на які поставлено спеціальне програмне забезпечення. Що швидше та точніше артилерія реагує – то більше життів наших солдат буде збережено. Винахідник цих програм, до яких російській армії дуже далеко, наразі працює у Києві за 5 тисяч гривень. Як думаєте, надовго він затримається у системі оборони?.. Завдяки трьом портативним метеостанціям, які передав нам «Автомайдан», ми добиваємось надзвичайної влучності стрільби: коробочка розміром із мобільний телефон допомагає врахувати всі метеорологічні показники та розрахувати відповідні поправки, які суттєво впливають на траєкторію польоту снаряду. Усі метеостанції, які нам передав «Автомайдан», надійшли із США. Останні дві особисто привіз американець Джон Дік. Американці можуть – і хочуть передавати нам більше допомоги, але розмитнення обходиться дорожче, ніж коштує саме обладнання.
- Завдяки тонні зданої макулатури, яку назбирала школа №20, ми якраз і придбали два планшети, а за кошти від зданої макулатури, зібраної колегіумом «Берегиня», було закуплено запчастини для військових автомобілів і машини «Швидкої допомоги», – розповідає голова ГО «Автомайдан-Черкаси» Сергій Яковенко. - Школа №14 зібрала кошти, на які було пошито 207 армійських кепок. Так само, за зібрані кошти, ми виготовили шеврони для усієї бригади. Дитсадки №29, 37, 72, 81 збирали солодощі для військових. Найбільше солодощів було зібрано школою №20 – востаннє ми відвезли нашим хлопцям цілий багажник солодких подарунків, які діти позагортали у листівочки із побажаннями солдатам. Коли один із артилеристів зателефонував до школи із подякою, плакала вся учительська. Величезну подяку виражаємо небайдужим відвідувачам магазину «Делікат», які поповнюють корзини продуктами, а скриньку у вигляді артилерійської гільзи – коштами: усе це щотижня відправляється до 43-ї бригади.
- Це те, що найбільше потрібно нашим хлопцям – підтримка і увага, - констатує командир дивізіону 43-ї артилерійської бригади Анатолій Стуженко. – У нас усі палатки обвішано дитячими малюнками із побажаннями перемогти і повернутись додому живими. І нам тяжко, бо розуміємо, що сьогодні людям живеться із кожним днем гірше – але вони відривають останнє від своїх родин, віддаючи нам…Ця війна нікому не потрібна. Гинуть найкращі, гордість нації. Але перемогу буде здобуто: коли бачиш обличчя наших солдат, просто людей - розумієш: нас уже нікому не вдасться здолати.