У Костополі відновлюють військову техніку

Їх зустріч своєю теплотою, невимушеністю, щирістю виглядала якоюсь родинною. Скидалося на те, що зустрілись близькі родичі або дуже добрі приятелі. Проте ще півтора місяці тому вони й не здогадувалися про існування один одного.
Перше їх знайомство відбулося в телефонному режимі, після того як підполковник Анатолій Тимчина доповів командиру бригади полковнику Віктору Заболотному своє бачення удосконалення вогневої міці та зовнішньої захищеності командно-штабної машини на базі БТР-60. Як людина, що вже пройшла випробування у сучасній війні, Віктор В’ячеславович підтримав підлеглого та порадив звернутися до Сергія Григоровича Тершака, мешканця Костополя, як він себе скромно називає небайдужого активіста.
Коли Анатолій Мирославович зустрівся з добродієм Сергієм та ознайомив його зі своїми задумками, зерно, як мовиться, впало на підготовлений грунт. Справа в тому, що Сергій Григорович разом з однодумцями вже плідно співпрацювали з силовиками та добровольцями і мали певний досвід у підготовці техніки до застосування. На той час вони вже навіть мали подяку від командира батальйону «Донбас» Семена Семенченка.
Проте досвіду такого рівня вдосконалень ще не було. І тут, що називається на всі сто, спрацював талант Сергія Тершака – талант організатора, людини, здатної заради справи зкомунікувати найздібніших винахідників. Друзі та однодумці добродія Сергія брати Юрій та Геннадій Чижови звернулися з пропозицією долучитися до справи до Володимира Сальника.
Коли Володимир Олександрович вислухав братів, відразу ж зрозумів, що справа надважлива. Від роботи, що йому ще тільки належить зробити, залежатиме життя наших воїнів. Він пригадав свою строкову службу наприкінці 80-х років минулого століття, участь у збройних конфліктах, що виникали в різних місцях конаючої імперії. Щось подібне він вже тоді робив, правда застосовувати доводилося звичайну дерев’яну колоду, так як приварити до броні будь-що було просто нереально.
— Я згоден. Умова одна – мені ніхто не буде заважати.
Юрій Чижов, як власник приватного підприємства «Метизич» надав у розпорядження Володі свої виробничі потужності і робота розпочалася.
А тим часом Борис Звєрєв, Олексій Кокошко, Володимир Безнесюк взялися за виготовлення захисної решітки, що повинна стримати кумулятивний струмінь та не допустити ураження броні у випадку влучення з гранатомета, провели обслуговування акумуляторної батареї, перебрали карбюратор. Та вони вважають ці роботи дрібницями.
Щоденно разом з цивільними працювали над вдосконаленням «Бетмена» (а саме так назвали свою машину вояки) помічник начальника зв’язку капітан Валерій Яковлєв, командир відділення КШМ старший сержант Юрій Настащук та командир відділення КШМ солдат Петро Мельник. Хлопці пильно стежили, щоб захисний каркас був зроблений якомога якісно, надавали свої поради зварювальникам, тощо.
Слід похвалити і роботу Андрія Віталійовича Шупка, котрий малював «Бетмена». Зроблено на совість.
А тим часом минали дві неділі польоту творчої думки Володимира Сальника (до речі, заради втілення задуму Володя відмовився від участі у шести прибуткових проектах). Що цікавого, так це відсутність будь-яких креслень. Тобто вони були, але як стверджує сам маестро Володимир, тільки в його голові. Так ось з цієї уяви вирізалися заготовки, зварювалися окремі елементи і нарешті вся конструкція зайняла своє, тепер можна з впевненістю сказати, бойове положення на броні.
Автору цих рядків довелося на власні очі спостерігати, як за якісь лічені хвилини, до народженої в муках найвищого нервового напруження в поєднанні з блискучим інженерним рішенням конструкції Володимира Сальника, старший сержант Ю.Настащук та солдат П.Мельник закріпили станину автоматичного гранатомета.
Володимир під’їхав дещо згодом, зрадів, піднявся на броню де вони з Анатолієм Мирославовичем потиснули оди одному руки.
Мені здалося, що це рукостискання не прощальне, це скоріше запрошення до втілення нових ідей.
Любуючись «Бетменом» в компанії Сергія Григоровича та Геннадія Миколайовича продовжили розмову. Виявилося, що основними спонсорами таких проектів виступають зовсім незаможні костопільчани, а люди при грошах належної ініціативи та патріотизму не виявляють. І ще одне. Довго вмовляв добродія Тершака назвати імена та прізвища всіх, хто долучився до даного проекту. Люди, котрі своїми руками творять добро не потребують реклами, їм не потрібен піар.
Підполковник Анатолій Тимчина дякує Геннадію Чижову. Праворуч у камуфльованій куртці Сергій Григорович Тершак
На завершення дозволю собі від імені воїнів 53-ї бригади (надіюся вона колись носитиме горде ім’я Костопільська), від їх матерів подякувати цим скромним трудівникам, котрі вносять свій гідний вклад в спільну справу в ім’я нашої великої перемоги над ворогом. Слава Україні! Героям Слава!
 Офіцер (по роботі з засобами масової інформації) окремої механізованої бригади ОК «Північ» підполковник Богдан Опришко

Источник: Регiоальний портал - РIВНЕ | Прочитать на источнике