З-під Дебальцевого повернулись уманчани

Тиждень тому уманські волонтери штабу "До перемоги" повернулися із поїздки з під Дебальцевим. Це була їхня найважча поїздка. Через постійні обстріли волонтери не змогли дістатися до деяких військових.
Волонтери штабу "До перемоги" Ольга Ситник, Руслан Федоренко, Людмила Дащицька та Роман Решітник тиждень тому повернулися з-під Дебальцевського пекла. Вони в черговий раз возили гуманітарку нашим бійцям. Зізнаються, що це була найтяжча їхня поїздка.
Військові волонтерам розповідали, що їх постійно обстрілювали з градів. Вони відбивалися як могли. Ще й під обстрілами встигали збирати гільзи, аби прозвітуватися перед своїм керівництвом про "використання" боєприпасів.
– Я й досі не можу відійти від цієї поїздки, хоч вона була в мене вже сімнадцята, – розповідає нам Ольга Ситник. – Через постійні обстріли ми не змогли дістатися до всіх військових, яким планували передати іменні посилки. З деякими хлопцями навіть зв’язатися не могли. Там була дуже важка ситуація.
Саме в той час загинув уманчанин Анатолій Слонський. Коли його тіло перебувало в моргу Артемівська, волонтери їздили забирати особисті речі чоловіка.
– Ще навіть не доїжджаючи до моргу ми відчули жахливий трупний сморід. Нам не було чим дихати. Гори посіченого одягу в крові та маленькі іконки в червоних плямах крові лежали біля входу установи, – згадує Ольга. – Мені було страшно уявити, що робилося в самому моргу. Ця картина досі стоїть в мене перед очима.
Проте найбільше вразила волонтерів поїздка до Харківського інституту хірургії. Саме там перебував поранений житель Уманщини Юрій Дишкант.
– Юрій лежав весь посічений осколками. Йому прооперували ноги, витягували осколки від міни. Проте "забрали" не всі. Ще три залишилося біля серця, – продовжує Ольга. – Поряд з Юрою лежав 22-річний хлопчина із Кіровоградської області. Він отримав вогнепальне поранення в спину, живіт, перебитий 10-й хребець. Хлопець не то що рухатися, він навіть говорити не може. Ось це було для мене найтяжче. Бачити молодого хлопця і розуміти, що ми нічим не можемо йому допомогти…
Не дивлячись на "перемир’я", бої під Дебальцеве продовжувалися і сьогодні… В понеділок, 16 лютого, загинув ще один герой з Уманщини. Житель села Піківець Сергій Гаврилюк. Хлопцеві в неділю 15 лютого виповнилося 30 років…
ТОЧКА ЗОРУ
Людмила Дащицька: "Сьогодні війну на Сході від миру в Умані відділяє лише героїзм уманчан"
Щоб АТО не дісталося міста, сьогодні кожен має приймати в ньому участь. Якщо не можеш воювати, допомагай. Бо коли війна дістанеться міста, не врятують ні статки, ні слова. Снаряду усе одно, хто ти і за кого. А сепаратистам абсолютно все рівно, хто живе в будинках – пенсіонери, діти, чи дорослі. Вони просто знищують усе. Воюють найбільш варварським способом, використовуючи тактику випаленої землі… Їм не потрібні ми. Їм потрібні лише наші смерті…
В Умані було легко жити до поїздки в АТО. І неможливо – після повернення. Люди, йде ВІЙНА. І по той бік фронту немає моралі чи честі. У них лише одне бажання – знищити нас.
І зробити вони цього не можуть, бо ми стоїмо за плечима військових. Молодих, зрілих, у віці. Вони рятують країну.
Нам усім потрібно зробити три речі.
Перша – потрібно їздити до наших військових. Вони повинні відчувати, що їх люблять, пам’ятають. Що вони дуже потрібні тим, хто сьогодні в тилу.
Друге – потрібно молитися. Щоб вони вижили, щоб вони повернулися. Щоб їх не поранила, не вбила ця "безіменна" війна.
Третє – ми повинні пам’ятати кожного, хто назавжди пішов від нас… Я зрозуміла, що пам'ять про них це найголовніше. В цьому наша гордість, незалежність, єдність та джерело нашої перемоги.
Тепер я точно знаю, що буду робити. Збиратиму ешелони допомоги для наших уманчан і відправляти на фронт. Проситиму дітей писати листи, малювати листівки. Та увіковічувати пам’ять загиблих героїв. Кожна мати, кожна сім’я загиблого повинна знати і відчувати, що їхніх синів, батьків, чоловіків пам’ятають і шанують.
Я прохаю уманчан не залишатися байдужим. На жаль, це наша спільна війна. І навіть, якщо вона нас не стосується, ми зобов’язані допомогти нашим дітям, тим, хто на передовій. Це наш жіночий обов’язок – матерів, дружин, доньок та сестер.

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике