В чому відмінність української практики оподаткування нерухомості від досвіду країн ЄС?

Податок на нерухомість є одним із найпоширеніших місцевих податків у країнах ЄС. Такого податку немає лише на Мальті та в Ірландії, а в інших країнах єврейської спільноти зазвичай податок сплачується раз на рік.
Досвід європейських країн показує, що переважно податок на нерухомість розраховується виходячи із оціночної вартості нерухомого майна. Зокрема, такий принцип застосовується у Німеччині, Швеції, Данії, Голландії і т.д. В такому випадку, податок є в рази більшим, ніж коли він нараховується виходячи із розміру мінімальної заробітної плати та площі нерухомості (як в Україні).
Подібна українській методика розрахунку податку на нерухомість (виходячи із 1 кв. м.), також застосовується у Польщі, Словаччині, Чехії та частково в Угорщині. Разом з тим, у країнах ЄС та в Україні соціальні стандарти різняться, тож механізм який застосовується в Україні (тобто прив’язка до мінімальної заробітної плати) враховує дану відмінність і відповідно зменшує податковий тиск на власників нерухомості.
Як приклад, у Німеччині ставка податку на нерухомість зазвичай не перевищує 1,5% від оціночної вартості. Таким чином, з квартири площею 100 кв. м., і вартістю, наприклад, 40 тис. євро, доведеться сплатити податок майже 600 євро. В Україні, податок на подібну квартиру становитиме 487,2 грн або приблизно 24 євро: (100 кв. м. – 60 кв. м.) × 1218 грн × 2%, де 60 кв. м. – пільгова площа для квартир, що не підлягає оподаткуванню; 1218 грн – мінімальна заробітна плата в Україні станом на 1 січня 2015 року; 2% - максимальна ставка податку на нерухомість, у розрахунку на 1 кв. м. площі нерухомості.