Людиною року-2014 був волонтер

«Аби не ці укропські волонтери, ….., уже б давно все закінчили»… Цю есемеску одного з російських найманців, що воював у Донецьку під прапором сепаратистів, перехопила українська розвідка. Здається, кращого і більш об’єктивного визнання, важливості, а може, й вирішальної заслуги волонтерів у блискавичному відродженні нашого війська, його моральної і бойової сили, попри старання «п’ятої колони» Москви і Януковича, не треба і шукати.
Цей рух почався від Майдану, бо масова стихійна допомога від людей харчами, одягом, наметами та дровами дала повстанцям на Хрещатику можливість вистояти і перемогти. Коли ж підступний ворог розв’язав агресію на сході і стало ясно, що в держави Україна фактично вже немає армії, а той іще радянський «сальний» генералітет спроможний у кращому разі на бездіяльність (наразі вже розслідуються справи за здирництво і саботаж військових функціонерів), знайшлися інтенданти від народу. Інакше би… Чомусь, як це не гірко, та віриться ворожій есемесці…
Продукти, форма і спорядження – бронежилети, шоломи, розгрузки для боєприпасів, термобілизна, теплі речі, «гражданські» джипи, автобуси і навіть бойові машини, відновлені в майстернях підприємців, акумулятори, бензин, дизпаливо, мобільні бліндажі та ще цигарки широкою рікою текли й течуть у батальйони добровольців, у бойові частини. Усе – для фронту, все для перемоги.
Тож, обираючи сьогодні «вирішальних» особистостей, які тримали на своїх плечах країну в страшному і трагічному 2014 році, ми вирішили спрямувати погляд не в бік політиків-балакунів чи олігархів-промисловців.
Бо людина року-2014 в Україні – це волонтери. Хто саме з них? Навряд чи хоч комусь під силу такого визначити. Їх тисячі і навіть сотні тисяч. І не важливо, скільки коштував чийсь внесок. Згадайте, що колись дві лепти бідної вдовиці Спаситель оцінив дорожче, аніж золоті динарії.
Наталію Самойлову в нашому місті добре знають як «афганську» активістку. Це – донедавна. Тепер – коли не йдеш увечері до супермаркетів «Сільпо» чи «Еко», вона вже тут як тут із волонтерськими візком і скринькою. Майже завжди з надійними помічниками, дванадцятирічним Назаром та п’ятнадцятирічною Надійкою. Дітей жінка виховує сама…
Ніколи не забуду ту картину, коли боєць «Горині» Віталій Тепляков (він був героєм наших публікацій) вклонився до землі й став на коліна перед волонтеркою на мокрому асфальті перед магазином. «Ви – наші ангели-рятівники, без вас були б ми всі голодні, голі й босі. Давно б пропали!»
– Як починала? – згадує вона. – Багато моїх друзів і знайомих пішли в АТО. Спочатку пакувала передачі їм: кому шкарпетки, кому тушонку. Зарплата в мене невелика, а хлопцям треба так багато. Якось потрібні були кошти на ліки – терміново. І раптом мій Назар (він був уже назбирав собі на ноутбук п’ять тисяч) кладе мені ті гроші. «Без ноутбука можна обійтися», – каже.
Згодом Наталія Самойлова знайшла і осередок однодумців – фонд «Руєвит». До осені, розповідає, за день назбирувала в скриньку по десять тисяч гривень. Тепер нема і половини того. Із бусами, заповненими допомогою військовим, Наталя двічі побувала на передовій: спочатку під Луганськом, потім – під Донецьком.
– Наприкінці червня схід України не був ще так, як зараз, весь у руїнах. Знайшли, нарешті, добровольців. Вони, хто в шортах, хто в гумових шльопанцях, в якихось майках воювали. Обід – бляшанка кільки на п’ятьох. Побачили, що їм привезли форму, шоломи, бронежилети – були такі щасливі. Просили все чогось смачненького: цукерок, шоколаду. Але найбільше тішилися дитячими малюнками й листами. Веселі такі хлопці. Хто старший, «броники» й шоломи повіддавали молодим. Такі от наші українці.
Адреса «Волонтерських співанок» – центральний продуктовий ринок, ріг вулиць Сагайдачного і Полуботка. Я чув про них давно, тепер і побував… А цей підзаголовок волонтери надрукували на банері, який розповідає перехожим, що ж тут відбувається, а одночасно служить декорацією для концертів.
– Ми якось йшли через базар, побачили, що тут збирають для військових кошти, то попросилися, щоб заспівати теж, підтримати, чим можемо. Тепер приходимо щоразу, бо грошей ще не маємо, ми ж п’ятикласниці, – розповіли Віра і Оля Дем’янчуки, маленькі й дуже симпатичні виконавиці колядок. – У нас нема в АТО нікого з родичів або знайомих, та це хіба важливо. Там наші воїни, хай вони швидше повернуться з перемогою, нехай в них буде все, що треба на війні.
– Це наше волонтерство довело не тільки єдність українського народу, – вважає їхній щасливий тато, Юрій Дем’янчук. – Воно щодня підкреслює ті негаразди й безпорадність, які панують посеред найвищого чиновництва. Адже повинне Міністерство оборони забезпечувати всім, що необхідно армії, не «намальованим», а справжнім героям України.
Наступним, посеред тісного кола, співав Андрій Ляшук, відомий рівненський кобзар, той, що знімався в фільмі «Поводир». Під неповторні і такі до болю українські переливи кобзи він заспівав Сковороду.
– Моя дружина – теж активний волонтер, одна з організаторок цієї співанки. Вона і привела мене сюди, – зізнався іменитий виконавець. – Чудове місце як для кобзаря – базар. Ти посеред людей, немає тих умовностей і рамок, що на концертах. Бо давні українські кобзарі завжди на ринках виступали, а у винагороду – хто скільки дасть. Для мене це розкішне місце, я радий, що мені дають можливість так пограти.
Христина Панасюк – також не початківець. Вона – вже знана авторка і виконавиця численних романтичних, а починаючи з 2014-го й патріотичних бардівських пісень.
– Тепер вся Україна – мої друзі, за хлопців, що в АТО, хвилююся, як за рідню, – так пояснила витоки своєї патріотичної поезії Христина. – Я їздила з волонтерами в АТО, співала для бійців, то присвятила ці пісні всім нашим воїнам. А також – волонтерам України. Хай вороги почують і зрозуміють: нам не все одно, що буде з країною. На сході тяжко, але солдати так радіють, коли до них приїжджають із концертами, коли народ підтримує їх, хто чим тільки може…
Тим часом волонтерка Тетяна Гонтар міняла скриньку для пожертв, бо попередню вже наповнили купюрами по вінця.
– Це – сьома співанка, й щоразу назбируємо понад десять тисяч, – відверто задоволена вона. – Все до копійки витратимо на зимові берці, уніформу, шоломи, бензин. А цього разу нам замовили тосол, акумулятори, котли для розігріву двигунів важкої бойової техніки, біноклі, приціли для нічного ведення вогню. Потрібні маскувальні сітки, а їх ніхто не виробляє. То наші волонтерки їх плетуть, хто на базарі, а хто вдома. Плетуть шкарпетки – їх потрібно теж багато, по кілька пар для кожного бійця. Бабусі сушать сухарі…
У цей час до гурту підійшли, непевно вже крокуючи, безхатченки. Їх волонтерки пригостили кавою, а ті… покопирсалися в кишенях і повкидали в скриньки пожмакані «п’ятірки» і «десятки».
– До нас приходять жертвувати на оборону всі, кому не байдуже, що станеться з Україною, – помітила моє щире здивування Тетяна. – Багаті й бідні, риночні торговці, чиновники, самі ж військові, що на ротації. А ще – донецькі і луганські переселенці, нерідко – білоруси, поляки, німці. Хоча повинні б стати в чергу олігархи, та поки їх не видно.
Про те, що під далеким Маріуполем боронить спокій України доброволець із Рівного, розвідник і стрілець Богдан Марчук, одна з учениць 5-Б класу НВК № 26 дізналася майже випадково. І не забула запитати в матері бійця, чи може передати синові хоча б листа. Та згодилася. А потім усе це вилилося в дитячу волонтерську акцію, бо кожен у цьому класі побажав намалювати, написати чи передати щось солдатам. Учнівську ініціативу підтримала Ірина Матейко, класний керівник. А потім приєдналися і восьмикласники.
«Любі наші воїни, я так хвилююся за вас! Будь ласка, повертайтеся живими і здоровими!» – так написала у листі солдатам Ганнуся Дергун. Усього ж дитячих послань понад тридцять.
…Посилка вже, мабуть, дісталася передової. Листи, малюнки, сувеніри, ялинки і синьо-жовті атласні гірлянди, що виплели дитячі руки, аби прикрасити бліндаж. Артемко Козачок передав найбільший свій хлопчачий скарб: справжнісіньку солдатську флягу. Малі позносили пів’ящика цукерок, аби солдатам трішечки підсолодити свято. Ви уявляєте собі це? Чи ж можна після цього мати сумнів, що й сам Господь позбавить захисту країну, де не дорослі дітям, а діти на Його Різдво передають захисникам свої смаколики…

Источник: Регiоальний портал - РIВНЕ | Прочитать на источнике