Перший міністр оборони України - про єдине, що захистить Україну краще за помилкову "буферну зону"

Костянтин Морозов - про російських агресорів, "буферну зону" і "відкати" при продажу зброї Він був першим міністром оборони після проголошення Україною незалежності.
Незаперечний авторитет серед людей у формі, генерал, якого побоювались і в Москві, міністр, котрий міг заперечити й Президентові. За що, зрештою, і поплатився посадою... Після відставки Костянтин Морозов працював у Брюсселі, зокрема, був главою місії України при НАТО, а потім -- сім років послом в Ірані.
Останнім часом екс-міністр оборони і дипломат зник із поля зору мас-медіа. Однак нам вдалося його розшукати та поставити кілька актуальних питань.
-- Костянтине Петровичу, як колишній міністр оборони, як ви оцінюєте нинішню стадію протистояння між Україною і Росією?
-- Як таку, що веде до нашої перемоги. Росія покладалася на сепаратистські настрої громадян Східної України, але не передбачила такого рівня патріотизму цілого народу, що з усіх областей люди долучаться до захисту України як суверенної держави.
Ставка московської пропаганди на різницю між сходом і заходом та на “єдність українського й російського народів” була хибною. Нині молодь із різних регіонів відважно воює із загарбником, захищаючи нашу цілісність. І ніяких згадок про єдність з агресором й бути не може...
Я думаю, не за горами той час, коли росіяни визнають, що мільйони мислячих людей опинилися у полоні хворобливих амбіцій свого вождя, і сором'язливо проситимуть прощення в українців. Але це можливо лише після нашої перемоги! -- Ви, мабуть, знаєте, що представники ОБСЄ уже працюють на сході над створенням "буферної зони". Як ви до цього ставитесь? -- ... Я проти "буферної зони". Це було б правочинним при пошуку механізмів припинення вогню, при сприянні переговорному процесові, пошуку компромісу в умовах внутрішнього, громадянського конфлікту.
У нас же зовнішня агресія, що, хоча й інспірована як внутрішній конфлікт, нічого спільного з ним не має. Ворога, загарбника, агресора мусимо вибити з нашої землі. Наступ українських військ у рамках оборонної операції має бути безперервним, наростальним і таким, що веде від однієї перемоги до іншої.
-- Багато хто зазначає, що росiйськi солдати втратили такi поняття, як честь i совiсть. Вони ведуть воєннi дiї на Донбасi, порушуючи всi писанi й неписанi правила. Ви згодні? -- Дії російської армії в Україні справді не мають нічого спільного зі звитягою, доблестю, конституційним обов’язком російських воїнів. Усі російські офіцери відповідальні за вторгнення їхніх солдатів на територію мирної, суверенної країни! Відтепер вони - не захисники вітчизни, вони - агресори. І я не знаю, як вони з цим будуть жити...
-- Перед нашим інтерв'ю прочитав у новинах: Нацгвардiї передали 10 танкiв Т-64Б, якi мали підсилити боєздатнiсть Конго. Факт, звичайно, позитивний, але у багатьох виникає питання: чому це зробили лише тепер та чому лише десять танкiв? I скiльки ще таких танкiв чекають вiдправки в iншi держави, а наші солдати не мають чим воювати? -- Корінь тут у сумнозвісній корупції. Контракти підписано давно, припускаю, що за них внесено відповідні хабарі, частково отримано "відкати", решта “надходжень” очікувалася або ж очікується з дня на день. Тому ламати встановлені схеми охочих було і є небагато. От чому лише тепер і лише десять. Мабуть, це перші результати принципових підходів нової влади. Думаю, далі буде... -- Перед виборами політики знову порушують питання вступу України до НАТО. Дехто каже, що сьогодні не варто дратувати Путіна. А яка ваша думка?
-- Наш шлях інтеграції в НАТО -- незворотний. Не тому, що маємо наміри когось “дратувати”, просто інакшого вибору не існує. Наша безпека не може бути гарантована нічим іншим: ані величезним військовим потенціалом (яким би він не був, його недостатньо проти Росії), ані чиїмись обіцянками допомагати нам у разі чогось... Проте я був проти організації референдуму тепер, бо вважаю, що спочатку треба підготувати країну, відновити той рівень співпраці з НАТО, який було загальмовано 2006 року, а потім, перед приєднанням, у разі потреби, звернутися за народною підтримкою. Та в будь-якому випадку для України членство в НАТО є безальтернативним гарантом її військової безпеки, територіальної цілісності та загалом державності.
-- Безумовно, ви бачите і розумієте чимало речей краще та глибше, аніж більшість із нас. Тому, виходячи з логіки нинішніх подій, можете сказати: що нас чекає?
-- Ситуація розвивається на нашу користь. З величезними втратами - людей, територій, але на нашу користь. Бог бачить, хто справедливий у цьому побоїщі, та допомагає нам. А якщо з нами Бог, то яка різниця хто проти нас! Вислів не мій, але мені подобається. Ми переможемо в цій війні. Захід, хоч і обережно, але однозначно нас підтримує. Та й з історії знаємо: усі справедливі й визвольні війни були переможними. Ми закінчимо війну цього або наступного року, але не слід забувати про величезний пласт проблем нашого народу, що їх висвітила ця війна і що був підступно використаний ворогом для її розв’язання... Нині багато суперечок на тему первинності військових перемог чи дипломатії. Я уособлюю і військового, і дипломата, тож можу заявити, що дипломатія має намагатися вигідно закінчити позитивні чи негативні наслідки воєнних дій. Ці дві державні функції ідуть поряд, і не треба їх протиставляти - то не на користь нашій перемозі. Перемоги на фронтах сприяють переможній позиції на переговорах... Слава Україні!
Богдан БОНДАРЕНКО, газета Експрес

Источник: Forenet Киевский регион | Прочитать на источнике