Кредит МВФ: Чим ризикує Україна

Як і прогнозувалося, загострення політичної обстановки різко ускладнило економічну ситуацію в Україні, і з новою гостротою постало питання про залучення зовнішніх позикових ресурсів для підтримки економіки. Тим паче що невдовзі після недавнього переформатування центральної влади у Києві керівництво США, Євросоюзу, та й самого МВФ заявило про можливість швидкого відновлення співпраці з Фондом. Його глава Крістін Лагард уже оголосила про готовність виділити кошти у відповідь на звернення Києва, точніше, нового Кабміну. Нагадаємо, у 2013 р. велися переговори про нову лінію stand-by загальним обсягом $15 млрд.
Однак відомо, що кошти можуть бути виділені тільки в разі виконання певних умов. Розглянемо, що це може означати для нашої країни.
За рахунок народу
Однією із ключових вимог останнім часом було запровадження плаваючого курсу гривні. Але в лютому колишнє керівництво Нацбанку фактично вже запровадило такі зміни своїми відомими постановами, констатують експерти. Тепер офіційний курс гривні оновлюється щодня залежно від середньозважених ринкових значень попереднього банківського дня — це давно очікувалося ринком, а самому НБУ дозволило мінімізувати інвалютні інтервенції й економити золотовалютні резерви.
З іншими вимогами МВФ ситуація складніша. Фінансисти нагадують, що ядром умов, які потрібно виконати для отримання коштів, є різке скорочення різних видів соціальної підтримки населення, заморожування мінімальної зарплати та пенсії. У Фонді пояснюють це завданнями суворої бюджетної консолідації, що означає максимальне зниження витрат держбюджету, насамперед, за рахунок «соціалки». Неважко здогадатися, до чого це може призвести в умовах дестабілізованої економіки — до швидкого падіння реальних доходів громадян. У результаті ослабне внутрішнє споживання, а отже, та сама економіка і бюджетні доходи. Виходить, що заходи, начебто спрямовані на оздоровлення бюджетної системи, таять в собі серйозні ризики для цієї системи, підкреслює фахівець з економічної політики Віталій Кулик.
Такі ж ризики містить умова МВФ про 40%-ве підвищення побутових цін на газ, пов’язане з наближенням інших комунальних тарифів до ринкового рівня». Постійний представник Фонду в Україні Жером Ваше в одній із зимових заяв не приховує: «Ми вважаємо, що поточні вкрай низькі тарифи на газо- та теплопостачання для населення не можуть більше підтримуватися». Однак екс-міністр ЖКГ Анатолій Близнюк повідомляє нам, що українці і так витрачають на комунальні послуги в середньому 14-15% доходів, а у 18% платників на це йде більше половини заробітку. За даними експерта, 15% доходу на «комуналку» — це більше, ніж у багатьох європейських державах та в Росії. Додаткове підвищення витрат погіршить і без того непрості умови життя населення, які до того ж поставлені під удар політичною дестабілізацією.
Нові ризикиТак чи інакше, колишня влада виступала категорично проти перерахованих соціальних посилень, що називають ключовою причиною затримки переговорів з МВФ. Зокрема, робився акцент на зменшенні витрат на енергоресурси за рахунок програм енергозбереження та диверсифікації ресурсних джерел. Так, у 2013 р. країна скоротила імпорт природного газу аж на 15,1% приблизно до 28 млрд м3, тим самим продовживши тенденцію попередніх років (у 2011 — 40 млрд м3, у 2012 — 33 млрд м3). Паралельно внутрішній газовидобуток збільшився на 1,7% до 20,4 млрд м3.
А потужності вітчизняної «альтернативної» електроенергетики минулого року зросли на 81,7% до рівня в 1,2 ГВт; вироблено в 2 рази більше «зеленої» енергії (1,247 млрд кВт-год). Далі, в низці регіонів за участю міжнародних фінансових структур (ЄБРР, Світовий банк) стартували проекти енергомодернізації комунального сектора на загальну суму в мільярди гривень, частину цих проектів уже виконано. Нарешті, підсумком грудневих домовленостей з Москвою стало здешевлення імпортного газу до $268,5 за 1000 м3, що значно послабило навантаження і на держбюджет, і на споживачів.
Тим часом новий глава Нацбанку Степан Кубів уже заявив про готовність співпрацювати з Фондом, хоча останній зберігає низку вимог до української сторони. Аналітики свідчать: це той самий набір умов, що й раніше, хоч Лагард днями і припустила, що вони можуть бути пом’якшені. «У такому пом’якшення є сумніви. Навпаки, в Україні зараз для МВФ вигідний момент, коли можна виділити гроші на максимально вигідних для себе умовах. І справа тут далеко не тільки в критичній економічній ситуації, але і в зовнішньополітичних акцентах нещодавньої зміни влади», — акцентує незалежний економіст Руслан Павленко.
І додає, що вже відомі вимоги можуть поповнитися прискореним запуском вільного ринку землі. Донині до цього питання підходили обережно і з урахуванням інтересів простих селян, продовжує фахівець: завершується паспортизація ділянок, створено Держзембанк як ключовий розпорядник державних земель. Штучний же поспіх у цьому питанні — без наміченого перехідного періоду — буде на руку найбільшим «латифундистам», які прагнуть значно розширити контроль над національним АПК. А це складно назвати позитивом для основної маси пересічних аграріїв, упевнені експерти.
Крім того, зараз під час укладання нових угод з Фондом виникають і політичні ризики. Політолог Євген Лешан зазначає: з урахуванням дострокових президентських виборів частина коштів, які надійдуть із зовнішніх джерел, може бути використана для електоральної кампанії колишньої опозиції. «Колишні варіанти Кабміну, зі всіма недоліками, кинули б ці гроші на економіку хоча б з тієї причини, що її треба було терміново рятувати, а вибори очікувалися тільки у березні 2015 року. Тепер же в роботі з МВФ з’являється фактор виборів, гроші на які треба якось знайти. Це стосується і виборів загалом, і кампаній окремих переможців. І потім, навіть якщо будуть узгоджені відносно прийнятні для Києва умови кредиту – чи не доведеться і їх узгоджувати з Майданом? На тлі запеклого і конфліктного (на ділі) формування нового уряду до такої форми легітимації апелює все більше претендентів на посади. Може, і договір з МВФ доведеться, зрештою, затверджувати на мітингу, оскільки хтось звинуватить когось у зраді інтересів революції», — припускає аналітик.
Уроки історіїУ цьому контексті фахівці нагадують: базовий набір економічних вимог Фонду приблизно однаковий для більшості країн і формально спрямований на економічні реформи. Але під час детального розгляду стає зрозуміло, що ці реформи орієнтовані на підвищення зовнішньоборгової платоспроможності країни, бо МВФ зацікавлений у поверненні своїх кредитів. Ще один із стовпів його політики в державах-позичальниках — максимальна лібералізація ринків та їх відкриття для провідних гравців світової економіки, каже Кулик. А це послаблює країни економічно, різко ускладнюючи імпортозаміщення та підтримку внутрішніх виробників. Тому потрібно ретельно зважувати умови, які пропонуються, аналізувати їх довгостроковий економічний та соціальний ефект.
Одним із класичних негативних прикладів є Югославія 1980-х: за словами відомого канадського економіста Мішеля Чосудовського, залучені позики МВФ та афілійовані програми невдовзі призвели до послідовної деіндустріалізації Югославії — а потім і до її руйнації як держави. «Вже на початку 80-х років угоди Белграда з Фондом збільшили зовнішній борг і забезпечили мандат для девальвації югославського динара, що сильно вдарило по рівню життя югославів. Потім МВФ періодично прописував подальші дози гіркої «економічної терапії», соціальна політика демонтувалася, а економіка повільно впадала у кому. До 1990 р. промвиробництво докотилося до 10%-го падіння, з усіма передбачуваними соціальними наслідками», — розповідає експерт.
Зрештою, значна частина кредитів Фонду, виданих МВФ Белграду, пішла на обслуговування цього ж самого боргу і вирішення проблем, які спричинило виконання супутніх рекомендацій. Під кінець 80-х років Фонд змусив Югославію припинити міжрегіональне економічне вирівнювання, що незабаром призвело до зростання сепаратизму і до подальшої громадянської війни. І хоча потім в окремих промислово розвинених екс-югославських республіках економіка стабілізувалася (Словенія, Хорватія), інші лихоманить донині, підтвердженням чого стали недавні події в Боснії та Герцеговині.
Інший приклад — фінансова криза в Південно-Східній Азії у 1997-98 рр. Ця криза фактично була спричинена місцевими рецептами МВФ, які не враховували ряд найважливіших економічних трендів, нагадує Кулик. А в Мексиці діяльність Фонду в 90-ті роки призвела до швидкого зростання держборгу і безробіття, знищення підтримки фермерських господарств. «На обслуговування зовнішніх боргів йшло до 55-57% ВВП. Далі країну на нерівноправній основі змусили вступити в зону вільної торгівлі зі США і Канадою (т. зв. NAFTA) й надати колосальні пільги американським постачальникам, які в Штатах як і раніше мали держпідтримку. Доходи простих мексиканців моментально знизилися», — інформує аналітик.
Не дивно, що не тільки політика Фонду, але і саме його існування зазнає в світі активної критики. В Україні ж багато хто сприймає його не як манну небесну, яка врятує від економічних негараздів. Але, наприклад, Кремль за кредитом на $15 млрд не висуває ніяких зайвих умов, та й відсоток невисокий (5%), підкреслює Павленко. Нещодавно в РФ підтвердили готовність продовжити надання коштів після формування нового Кабміну. МВФ ж має низку системних вимог, але ставка майже така сама — 4%, як і обсяг. Не будемо забувати і про Китай, з яким у грудні була узгоджена ціла інвестиційно-кредитна програма на загальну суму понад $30 млрд і який також схильний надавати позикові ресурси під невисокі відсотки.
Все це не означає, що співпраця з Фондом взагалі не потрібна і неможлива. Але вона має бути взаємовигідною і максимально враховувати наслідки для простих громадян. Якщо вже залучати позики, то на збалансованих умовах, з позиції сильного, а не просто в інтересах тих чи інших закордонних центрів впливу. І заодно уникаючи помилок інших країн, помилок, які коштували деяким із цих країн їх існування.
Андрій Боярунець,«ForUm»

Источник: Регiоальний портал - РIВНЕ | Прочитать на источнике