Євген Гольцев – неперевершений працелюб і талановитий професіонал своєї справи

2013-2014 роки – особливі в історії Черкащини та України, насичені цікавими датами. Адже нині область активно готується до відзначення двох величних ювілеїв – 60-річчя Черкащини та 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. А майже 60 років тому, 7 лютого 1954 року, через місяць після утворення Черкаської області, вийшов перший номер обласної газети «Черкаська правда» (нині «Черкаський край»). Очолив тоді видання неперевершеного таланту чоловік – Євген Гольцев. Він був його головним редактором майже 20 років – до 1976-го.
26 серпня Євгену Миколайовичу виповнилося б 100 років. З нагоди вшанування пам’яті відомого журналіста днями в Черкаському обласному краєзнавчому музеї зібрались журналісти та ветерани професії, аби згадати цю неперевершену людину. Зустріч видалася справді теплою, насиченою особистими теплими спогадами учасників. Усі, кому пощастило знати й працювати з Євгеном Гольцевим, захоплено розповідали про його високі душевні якості та надзвичайний рівень професіоналізму. Сюди завітала й донька Євгена Миколайовича – Ніна Карловська, а також теперішній редактор газети Тетяна Калиновська, заслужений журналіст України Петро Жук, журналістка «Черкаського краю» Ганна Шквар, колишній редактор «Черкаської правди» Борис Педченко, товариші, колеги, знайомі. Вони розповідали, яким знали Євгена Миколайовича, чому він навчив інших.
Так, нинішній редактор «Черкаського краю» Тетяна Калиновська нагадала присутнім, що до 1954 року Євген Миколайович був журналістом столичного видання «Київська правда». 40-річним фахівцем, ставши редактором «Черкаської правди», за короткий час він вивів газету в ряди найцікавіших видань України. Вона виходила 6 разів на тиждень, поступово ставши часописом розвитку наймолодшого в Україні черкаського регіону.
Ветерани «Черкаської правди», які працювали поряд з Євгеном Гольцевим, говорять, що він був людиною від природи дуже інтелігентною і доброзичливою, ставився до колективу, як до дітей. До речі, цю рису характеру помітив Василь Симоненко, який свого часу пройшов практику в «Черкаській правді», й вирішив залишитися саме в цьому виданні. Редактор по-батьківськи ставився до Василя Андрійовича, в усьому допомагав. Багато журналістів сьогодні кажуть, що без «Черкаської правди» та Євгена Гольцева, ми б не знали такого поета, як Василь Симоненко. У виданні друкувалися твори витязя молодої української поезії, що були відхилені Київською цензурою. Тож пізніше, використовуючи тодішню газету, упорядники створювали книги поета, які маємо можливість нині читати.
Через 40 років після редакторства Євгена Гольцева ми все ж зберігаємо започатковані ним традиції, – говорить Тетяна Станіславівна. – Досі виходить рубрика «Година для шахів», й вийшло вже понад 1,5 тисячі таких годин. Збереглася традиція поважного ставлення до листів читачів; важливість роботи з сільськими юними кореспондентами, творчою молоддю. І найголовніше – головним автором «Черкаського краю» був і залишається читач. Саме він підказує нам найактуальніші теми та найцікавіші ідеї.
Євген Гольцев був непересічною людиною, гарним прикладом для наслідування в справі служіння журналістиці. Як воїна-фронтовика за звитяжні подвиги він був нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни III ступеня, а в мирний час відзначений орденами Трудового Червоного Прапора, Знаком Пошани, багатьма медалями. І саме за редакторства пана Гольцева газета «Черкаська правда» була удостоєна високої державної перемоги – Ордена «Знак пошани».
Між тим, Тетяна Калиновська в особі всього колективу «Черкаського краю» звернулась до колег з пропозицією створити журналістську премію імені Євгена Гольцева. Вона б увіковічнила його не лише в історії черкаської журналістики, а й стимулювала б працівників редакцій до праці, до кращої журналістської роботи.
Ділилася своїми спогадами і відома черкаська журналістка Ганна Шквар. Вона наголосила, що ті 5,5 років, під час яких жінка працювала пліч-о-пліч з талановитим Євгеном Гольцевим, були одними з найяскравіших сторінок її життя.
– Євген Миколайович керував у дуже непрості часи. Але ж дивна річ: ніхто не згадає, що бачив його колись розгніваним, – з посмішкою на вустах згадувала Ганна Яківна. – Якось, ще вранці, ми дізналися: у щойно випущеному номері ми припустилися жахливої, як на думку тих, хто був над нами, помилки. Вже не пригадаю, про що саме йшлося, однак редактора викликали «на килим», а після обіду він покликав колектив у повному складі чомусь не в свій, а в кабінет свого заступника Івана Матвієнка. Йдучи на цю явно нелегку розмову, Левко Хмельковський зняв зі стіни фотоплакат до стрічки Сергія Герасимова «Любити людину», згорнув його. На запитання, навіщо йому той плакат, винахідливий Левко загадково відповів: «Знадобиться». І от заходимо, сідаємо, понуро дивимося в підлогу. Редактор, високий, ставний, ходить, ніяк не наважується розпочати гірку розмову. Раптом Левко розгортає плакат із надрукованими словами «Любити людину». Обличчя Євгена Миколайовича враз світлішає, він звертається до присутніх:
– Усі все зрозуміли? Тоді йдіть, працюйте!..
Жодних нотацій, бо знав: та мимовільна помилка пройшла крізь серце кожного, навіть із кількості непричетних до її появи. Ми ж бо – однодумці, своєрідна сім’я, де не буває чужого горя, а радість ділиться порівну, щоб усім стало тепліше.
Заслужений журналіст України Петро Жук весело розповідав про пригоди свого молодечого життя, пов’язані з роботою в «Черкаській правді». Важливим, за словами Петра Миколайовича, було те, що Євген Гольцев намагався ввести практику одного тематичного напрямку в роботі журналіста, щоб кожен працівник постійно вів власну тему, відповідні рубрики. «Та якось, – говорить Петро Жук, – пішла мова поміж громадськістю про те, що в школах спостерігається збільшення кількості кишково-шлункових захворювань у дітей. Вирішено було створити рубрику «Склянку молока», аби кожен учень, починаючи з 1 по 4 клас, отримував у навчальному закладі щоденно склянку молока. Два роки вели рубрику. І таки досягли свого!».
Під час зібрання присутні на зустрічі говорили, що Євген Гольцев був справжнім працелюбом, власним відчуттям умів знаходити для висвітлення у виданні таких людей, які потім ставали відомими на весь тоді Радянський Союз. Мудрість редактора, глибокий патріотизм, дипломатичність, що проходили крізь його свідомість та серце, робили свою справу. Адже через 4 роки після заснування газета отримала Орден Леніна.
Колишній редактор «Черкаської правди» Борис Педченко згадував, як 1972 року його запросили на урочисте засідання з нагоди Дня журналістики. В сесійній залі адмінбудівлі Євген Гольцев вручив Борису Прокоповичу Почесну Грамоту.
 Ця перша журналістська нагорода, – замислено промовляв Борис Педченко, – була для мене, молодого тоді периферійного журналіста, дуже важливою. Багато маю Грамот, а ця – найдорожча. Коли Євген Миколайович її вручав, сказав: «Не поривай зв’язків із журналістикою. Їй потрібні відважні люди. А ще вірю, що ти свого часу очолиш «Черкаську правду». І дійсно, через 15 років, як тільки вийшов на пенсію Євген Миколайович, редактором видання став я, хоч ніколи й не уявляв, що таке станеться.
Як зазначив наостанок Борис Прокопович, найкращим вшануванням пам’яті видатного редактора було б наслідування його життєвої позиції, принципів, ідеалів, а саме  втілення їх у життя.
Між іншим, в обласному краєзнавчому музеї розміщена експозиція матеріалів, що розповідають про створення та розвиток газети «Черкаська правда». Їх люб’язно надали й дочка Євгена Миколайовича, Ніна Карловська, і журналіст Петро Жук, інші товариші та колеги редактора. Ця експозиція присвячена розвитку журналістської справи на Черкащині, починаючи саме з першого номера обласної газети «Черкаська правда». Тож після завершення зустрічі всі відвідали експозицію, розглянули фото, нагороди, які отримував Євген Гольцев, яких удостоєно було видання.

Управління інформаційної політики та зв’язків із ЗМІ облдержадміністрації

Источник: Черкаська обласна державна адміністрація | Прочитать на источнике