Поховання за рахунок міського бюджету

Чи знаєте ви, хто такий Володимир Веремеєнко? А Борис Симончук, Марія Смирнова чи Олександр Ткачук? Добре, поставимо запитання по-іншому. Чи хотіли б ви опинитися в одній компанії з цими людьми? Не знаєте? А дарма. Названі люди, а також іще двадцять одна особа, є нині "почесними громадянами міста Рівного". Тепер вже хочете? Ще б пак! Бо ж "почесним громадянам", окрім пошани, рішенням міськради надано право на першочерговий прийом керівниками міста, на позачергове придбання квитків на всі види транспорту в касах Рівного та безплатне користування громадським транспортом. Також "почесні громадяни" мають право на часткову оплату комунпослуг, доплату до пенсії у розмірі половини мінімальної зарплатні, поховання і встановлення надгробка за кошти міського бюджету. Вражає, чи не так?
Особливо зворушливо виглядає останній пункт. Щоправда, хотілося би про всяк випадок знати, коли подавати документи на оте "поховання за рахунок міського бюджету"? До того чи вже по тому? А як бути тим, кого необачно встигли поховати до того, як їх удостоїли звання "почесних громадян"? Може, родичам компенсація яка належить? Суцільні непорозуміння!
Перш ніж ознайомити вас із новими претендентами на "поховання за рахунок міського бюджету", повернемось до історії питання. Думка про запровадження звання "почесний громадянин" прийшла у світлі голови наших місцевих керівників 47 років тому у лютому 1966 року. У ті часи влада у людей нічого не запитувала, тож кандидатури на присвоєння звання "почесних" приймали на засіданнях бюро міського комітету Комуністичної партії. Усього у комуністичні часи "почесними громадянами" нашого міста було названо 14 осіб, у тому числі ті четверо, з яких ми почали цю замітку і яких ви так добре пам`ятаєте і шануєте. Про те, кому і за що давали у ті часи "почесних громадян", міг би розповісти Віталій Луценко, який якраз 1966 року став секретарем міського комітету тої самої партії. Не виключено, що він це діло сам і придумав. У Луценків воно спадкове... Але Віталія Івановича з нами вже нема, а його сини, яким він, можливо, розповідав, щільно зайняті тепер "боротьбою із злочинним режимом".
Відомо, що Веремеєнко був бригадиром на високовольтному, Симончук — бригадиром будівельників, Смирнова — вчителькою другої школи, Ткачук — майстром у водоканалі. Дізнатися про внесок цих людей у історію Рівного, за який вони отримали право бути увічненими у списку "почесних громадян", без допомоги Луценка-старшого не видається можливим. Напевно, ці люди були або, може, досі є порядними та шановними громадянами. Але таких у нас у місті понад двісті тисяч!
Після "визвольних змагань" 1990-1991 років про запроваджений список "почесних громадян" ніби назавжди забули. Але прагнення до "поховання за рахунок міського бюджету" таки перемогло, і починаючи з 2002 року, наша вже зовсім не комуністична влада вирішила продовжити "справу Луценка". Список "почесних" дістали з горища, здули з нього пилюку і знову заходилися присвоювати звання "почесних громадян". Ними стали ще одинадцять громадян, у чиїх чеснотах ніхто не збирається сумніватися.
Сьогодні міська рада Рівного звання "почесних" збирається дати ще двом громадянам — колишньому директору школи "Центр надії" Надії Маринович (посмертно) та діючому директору Палацу дітей та молоді Ірині Первушевській, дай їй Бог здоров`я! Міський бюджет від цього не постраждає — від додачі до нього оплати ще одного поховання, яке, сподіваємось, буде ще дуже-дуже нескоро, Рівне не збідніє. А як же пошана вдячних рівнян? Вона або є, або її нема. І сьогоднішнє голосування депутатів на це аж ніяк не вплине. Згадайте імена, з яких ми почали цю замітку. Вже забули? Отож!
 
 
 
Список "почесних громадян Рівного" відповідно до років присвоєння звання
 

Источник: Регiоальний портал - РIВНЕ | Прочитать на источнике