МОРАЛЬ, ЕРОТИКА і «МУДАКИ»

Мораль – не та суспільна категорія, якою нинішнє наше суспільство надто переймається. Більше говорять про кризу економіки, ніж про кризу культури, про вражаюче високий рівень злочинності, ніж про вражаюче низький рівень виховання. Тим часом у нашому суспільстві, на щастя, є люди, які переймаються якраз ключовим для нашого непевного часу питанням: як не допустити остаточного скочування українського суспільства у прірву моральної деградації. Саме з такою людиною, заступником міського голови Рівного Галиною Кульчинською, ця розмова. Як відомо, Галина Григорівна є членом Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі. Це та комісія, яку постійно хочуть ліквідувати і про яку важко почути десь гарне слово. Її антагоністи при цьому керуються думкою на зразок такої: «Ми сповідуємо демократичні принципи, а значить такі комісії Україні – не потрібні».
Власне, про це ми й збиралися поговорити з Галиною Кульчинською, але тут стало відомо, що Україна посіла 13-те місце в рейтингу аморальності, складеному міжнародним інформаційним агентством Bloomberg. Узагалі рейтинг аморальних країн очолила Чехія, до трійки «лідерів» увійшли також Словенія та Австралія. Україна ж виявилася на 13-му місці з п’ятдесяти семи та оголошена менш аморальною, ніж, наприклад, Росія і всі інші, хто опинився перед нами на ключових позиціях цього непривабливого рейтингу.
Відомо, що при його складанні аналітики враховували чотири показники: середню кількість випитого алкоголю, кількість викурених цигарок на душу населення, відсоток громадян, які вживають наркотики, а також загальні втрати від азартних ігор у відсотках до ВВП. Тож саме це дало нам інформаційний привід для розмови.
 – Галино Григорівно, чи вважаєте ви, що є заслуга Національної експертної комісії в тому, що Україна, принаймні, не вийшла в лідери з аморальності? А коли так, то навіщо її закривати?..
– По-перше, вважаю, що певна заслуга комісії є, однак я не схильна аж надто довіряти «аналітиці», яка зводить питання моралі та аморальності до чотирьох статистичних показників. Для мене це дивно.
– Чому? Не можете повірити, що Чехія аморальніша, ніж Україна?
– А також аморальніша, ніж Росія і, безперечно, Лівія чи Ірак, де щоденно убивають десятки людей, зате немає азартних ігор і пияцтва, бо там релігія забороняє алкоголь. Ні, я в таку аналітику не вірю. Тим паче коли ввечері вмикаю ТБ і дивлюся «Тільки страшні новини» (ТСН): убили-понівечили-закопали; задушили-зарізали-спалили; зґвалтували-пограбували-позбавили житла – і так по колу 30 хвилин. Це просто якась інформаційна війна проти України, але почни про це говорити на офіційному рівні, одразу прибіжать борці за свободу і т.д.
– Зачекайте, але хіба це не свобода слова?
– Ні, це заробляння грошей на експлуатації людської біди та наших ницих інстинктів. Знаю, що на Заході в журналістиці для такого типу новин і розслідувань років десять тому існувало поняття «соціальне порно». Принаймні, коли дивлюся БіБіСі чи Дойче Велле, то там такої інформаційної порнографії не бачу.
– І це притому, що там немає «Комісії з моралі», погодьтеся…
– Там чітко діє своє законодавство, і його, на відміну від нас, там чітко дотримуються. Аморальність є, але вона знає своє місце, і ніхто не стане заповнювати нею національні телеканали. До того ж там ніхто не буде панькатися з порушниками: обмеження дуже жорсткі, а покарання за них – суворі. Натомість у нас спробуйте когось покарати.
– Але хіба саме цим і не мала б займатися ваша комісія?
– Ні, це хибне уявлення про суть нашої роботи. Комусь здається, що ми накидаємо суспільству власну мораль. Інші вважають, що ми можемо контролювати дотримання моральних норм у різних сферах і повинні самочинно виправляти ситуацію. Це не так. Комісія позбавлена повноважень конт­ролю і тим паче не ухвалює «моральних» рішень.
Назва комісії показує, що вона є, перш за все, експертною і ухвалює експертні рішення. Для кого?.. Типово – для державних органів та різноманітних виконавчих структур, яким необхідні експертні роз’яснення для прийняття тих чи інших власних управлінських чи політичних рішень, які часто можуть тягнути за собою і певні судові наслідки. Саме тому, щоб мати певність у своїх діях, місцеві органи влади, наприклад, чи органи прокуратури звертаються до нашої комісії, її фахівці готують експертні висновки, а члени комісії їх розглядають і затверджують, чи відхиляють, чи подають на доопрацювання.
Власне, й штат комісії абсолютно недостатній, щоб здійснювати контроль. Усі її працівники розміщуються на одному поверсі 15-поверхової будівлі Міністерства юстиції на вулиці Артема в Києві. Там, до речі, відбуваються і наші засідання.
– А скільки загалом є членів комісії, хто ці люди?
– Треба розуміти, що експерти та спеціалісти – це штатні працівники, а члени комісії, як я, працюють у ній на громадських засадах, збираючись на засідання переважно раз на місяць. Загалом нас десь під сорок чоловік, серед яких багато відомих діячів мистецтва, культури, науковців, учених, лікарів.
Багатьом відомі імена Ігоря Лубченка, Лілії Григорович, Богдана Бенюка, Мирослава Поповича, Данила Яневського, Олександра Злотника. Але є і менш відомі широкому загалу, проте надзвичайно потужні особистості: керівники інститутів, університетів, профільних академій наук – надзвичайно виразні та сильні постаті з великим досвідом, досягненнями, знаннями.
Окремо треба сказати про Василя Костицького – голову комісії, на якому дуже багато тримається. Це надзвичайно фахова людина, дякуючи якій усі рішення комісії максимально вивірені юридично, що дуже дратує наших опонентів, які тільки й чекають нагоди, щоб нас підловити й закрити «моральну комісію».
– Гадаєте, їм це вдасться?
– Не виключаю… Знаєте, є класична фраза Миколи Бердяєва про те, що «російську революцію зробили троє – Гоголь, Достоєвський і Лев Толстой». Не Троцький, не Ленін і не Сталін, а письменники – своїми ідеями. Цю ж думку трохи іншими словами повторює у своїх памфлетах Микола Хвильовий. Чому? Бо ідеї та настрої мають більший потенціал, ніж зброя і підкуп. Існує безліч країн, прямо зацікавлених у занепаді України, її розчленуванні чи перетворенні на сировинно-харчовий придаток. І якщо дозволити подальшу моральну деградацію України, то її майбутнє саме таким і буде.
– Ну, але чим може зарадити комісія, якщо вона позбавлена реальних важелів впливу?
– По-перше, важелі є, просто вони не настільки потужні, як нам хотілося б. А по-друге, наведу приклад, на останньому засіданні комісії ми розглядали звернення кінорежисера Олександра Муратова стосовно фільму «Мудаки. Арабески». Це офіційна назва, і те, що ми побачили в стрічці, усіх членів комісії обурило. Не буду переказувати, бо словами це передати складно. Хто бачив, той зрозуміє, що це надзвичайно принизливий для всього українського фільм. А знаєте, хто дав гроші на створення цього «кіношедевра»?
– Хто?
– Держкіно України. Тобто на гроші України наші кіномитці знімають короткометражні фільми, просочені ідеєю приниження України і намаганням показати, що всі наші люди – «мудаки». Зрештою, можна не зважати на чиєсь збочене сприйняття реальності, але я не розумію – чому державні (бюджетні) кошти, взяті з людських податків, йдуть на те, щоб людей, їх історію та національні символи поливали брудом?
– І яким було рішення комісії?
– Оскільки Національна експертна комісія не має повноважень забороняти показ фільмів, ми прийняли звернення до профільного комітету Верховної Ради з вимогою розібратися, на що йдуть кошти і які фільми на них знімають? Адже є державна політика, яка полягає в тому, щоб за рахунок бюджетних коштів стимулювати відродження кіно, появу нових українських кіногероїв, цікавих історій і тому подібних речей. Сподіваюся, що надалі так воно і буде.
– Ви вірите в таку перспективу?
– Я вірю у дієвість багатьох малих справ і кроків, вірю, що не слід чекати глобальних зрушень, а варто більш вимогливо кожному запитувати з себе і менше йти на компроміси з собою. Як сказав хтось мудрий: «Все, що потрібно для перемоги зла, – це бездіяльність добра». Ось днями йду центром нашого міста і бачу за склом газетного кіоску чудове видання «Снігової королеви» від «А-ба-би-га-ла-ма-ги», а поруч – еротичний журнал із голою тіткою.
Можна було обуритися в душі і пройти повз це неподобство. Але вирішила витратити кілька хвилин і пояснити продавцеві, що за таке порушення він реально може бути покараним. Бо еротичні журнали заборонено виставляти напоказ. Тим паче – поряд з дитячою літературою. Знаєте, навіть двох хвилин не знадобилося, щоб дуже швидко той чоловік усе зрозумів і все прибрав. Тому важливо, аби кожен із нас, коли бачить якесь неподобство, все таки реагував на нього, не залишався байдужим.

Источник: Регiоальний портал - РIВНЕ | Прочитать на источнике