67 РОБОЧИХ ДНЕЙ!?

Именно потому, что сегодня мы так далеко ушли от демократии и свободы, именно потому, что я не уверена в искренности европейских стремлений украинской власти, мне не верится, что Национальный круглый стол начнет свою работу, что 67 рабочих дней будут использованы на все сто процентов ради Украины, и мы, как сильная нация, выдержим экзамен на вступление в европейское сообщество.
Якщо вирахувати вихідні дні та офіційні літні парламентські канікули, то залишилося лише 67 робочих днів до вирішального саміту країн Східного партнерства, на якому є шанс підписати історичну Угоду про асоціацію між Україною та ЄС.
Ця угода, по суті, і є початком вступу України до Європейського союзу, першим етапом повернення нашої нації до своєї історичної цивілізаційної спільноти. Додому… Після глибокої історичної коми.
Хто має сміливість завадити цьому поверненню або бездарно провалити його, зупинивши наш природний розвиток? Можуть. І завадити, і безкарно провалити…
Бо, виявляється, вбивство можливості стати громадянами об'єднаної Європи не настільки вже і вагоме для більшості громадян. Не настільки вагоме, як вирубка дерев у стамбульському парку Гезі.
Виявляється, мільйонам українців зовсім не треба виходити на площі, подібні до стамбульської Таксім, заради свого європейського сьогодення.
Уже очевидно, що в Україні ніхто ні на які площі не вийде. Чи то організаторів немає, чи то організовуватися немає настрою, а якщо і вийде хтось, то обов'язково один проти одного, за гроші і на половину робочого дня.
Не досягли ми ще духовної єдності зі своєю незалежною країною, не злилися з нею на молекулярному рівні, як зі своїми дітьми, або батьками. Ще не вміємо вболівати за неї, як за своє життя.
Не вистраждали ми так важко, як інші народи, права мати свій клаптик безцінної землі у Всесвіті.
Не заплатили ми за це право ані кров'ю, ані стражданнями близьких нам людей. А тих, хто замість нас таки заплатив життям за нашу незалежність, ми або ненавидимо, або проклинаємо.
Такі ми є. І тому нас сьогодні безперешкодно можуть повести в будь-якому напрямку без особливих зусиль та пояснень. Хоч на стрижку, хоч на бійню. Будуть водити, поки ми не дозріємо, і не візьмемо все у свої руки.
А що робити саме зараз, коли залишилося всього 67 робочих днів для виконання десяти критеріїв, запропонованих Європейським союзом і без виконання яких не відбудеться підписання угоди.
Я говорю саме десяти критеріїв, бо той одинадцятий, який стосується мого звільнення, не потребує консолідації зусиль усього суспільства та залишається на совісті Віктора Януковича.
Усього за 67 робочих днів політики України повинні провести саме ті реформи з демократизації суспільства, які не спромоглися зробити за останні двадцять два роки незалежності, бо критерії, які ми мусимо виконати, саме про це. Не виконали не тому, що не знали що і як правильно робити.
Коли, нарешті, усе поділили - демократія знову не на часі, бо тепер виникла необхідність зберігати владу попри все, заради захисту нажитого "непідсильною" працею. Чи є в нас упевненість, що за таких умов у нашій авторитарній країні влада взагалі хоче чесно виконувати визначені ЄС критерії? Може, ми марно сподіваємося на ці 67 робочих днів?
Сотні офіційних осіб щодня повторюють мантри про безальтернативність європейського вибору та невідворотність членства в Митному союзі. Ці мантри парадоксально чергуються. На офіційних зустрічах із лідерами Євразійського союзу лунають українські заяви про безальтернативність шляху в ЄС, і навпаки, на самітах Європейського союзу попереджають про невідворотність вступу України до Митного союзу.
Кожого разу, коли зусиллями дипломатичних відомств керівників нашої країни заносить занадто близько до одного із двох інтеграційних полюсів, вони, як наші пращури, рефлекторно відстрибують від цієї природної небезпеки в діаметрально протилежний бік.
За цими стрибками цікаво спостерігати, як за мистецтвом безпорадності, але ці стрибки неможливо назвати державною стратегією.
Як за 67 робочих днів можна провести демократизацію країни згідно з десятьма критеріями ЄС, якщо достеменно невідомо, чи взагалі прийняв Янукович позитивні рішення щодо доцільності як самої демократизації, так і обрання європейського вектору розвитку?
Його справжні плани такі ж непрозорі, як і паркани в Міжгір'ї. Складається враження, що керівник країни зовнішньополітичний курс уже обрав. І цей курс - Межі вектор'є.
Як у такому цейтноті й за таких обставин не дозволити зірвати підписання угоди? А точніше, як не дати їм зірвати, провалити наше успішне майбутнє?
Я вважаю, що є тільки один шанс - треба негайно, практично зараз, вивести весь підготовчий процес до підписання угоди в публічну площину на загальнонаціональний рівень. Треба забезпечити прозорість кожної деталі переговорів, кожного кроку виконання критеріїв.
Шляхом повного суспільного контролю треба не дозволити правлячій партії кинути до парламенту законопроекти сумнівної якості, які під прикриттям своєї "європейськості", будуть проштовхувати посилення авторитарних тенденцій у нашій країні (наприклад, закон про загальнонаціональний референдум).
Опозиція, звісно, повстане проти такої фальші та буде призначена винною за зрив консенсусного голосування за "європейські" закони й у цілому за зрив підписання угоди.
Тільки максимально публічна, злагоджена, цілком скоординована робота влади, опозиції, громадянського суспільства, європейських структур та, нарешті, журналістів допоможе зробити диво за 67 робочих днів.
Тому я хочу ще разакцентовано повторити і ще раз більш чітко деталізувати план, який я запропонувала суспільству у своїй статті "День Європи" і який, на жаль, поки що не реалізований.
Я вважаю, що треба негайно створити нову організаційну структуру на кшталт круглого столу або асамблеї, яка буде активно та публічно діяти відсьогодні і до вступу в законну силу Угоди про асоціацію, включаючи підписання та ратифікацію цього документа.
Пропоную назвати цю структуру - Національний круглий стіл "Порозуміння заради європейського майбутнього", бо при такій роботі, як сьогодні, це майбутнє може просто ніколи не настати.
Хочу запропонувати ключові принципи організації та діяльності НКС
Перше. Повноправними учасниками Національного круглого столу мають стати: особисто президент України, визначені ним посадові особи його адміністрації та уряду, голова Верховної Ради та лідери всіх парламентських фракцій, керівники профільних комітетів Верховної Ради, які беруть участь в євроінтеграційних процесах, представники Венеціанської комісії, представники делегації Європейського союзу, лідери політичних груп Європарламенту та посли ЄС в Україні.
Доцільно запросити до роботи екс-міністрів закордонних справ усіх українських урядів. найголовніше - серцем цього Національного круглого столу має стати участь у його роботі моральних авторитетів націй, лідерів громадських рухів та організацій, які не дадуть політикам діяти безвідповідально або за подвійними стандартами.
Друге. Національний круглий стіл обов'язково мусить мати діючий виконавчий орган, який забезпечить його організацію та ефективну діяльність. Він може складатися з керівників секретаріатів Адміністрації президента та Верховної Ради, фракцій та комітетів.
Третє. На першому засіданні має бути затверджений план спільної роботи з виконання критеріїв ЄС. Кожне засідання має завершуватися прийняттям письмових рішень з усіх питань, обов'язкових для затвердження в парламенті та уряді.
Четверте. Національний круглий стіл варто скликати раз на тиждень та проводити його від початку до кінця в присутності представників засобів масової інформації, прозоро, конструктивно та відповідально.
Безумовно, треба відтермінувати літні парламентські канікули до завершення всіх справ з виконання передумов до підписання угоди. Я прошу українських парламентарів пожертвувати - ні, не життям, - лише черговою відпусткою заради України.
П'яте. Місце проведення Національного круглого столу має бути нережимним та територіально нейтральним для всіх учасників, легко доступним для журналістів та спостерігачів.
Таким місцем може бути Український дім. Особливо символічно, що він знаходиться на Європейській площі в центрі столиці України.
Шосте. Під час обговорення європейських законопроектів та прийняття рішень бажано мати по кожному принциповому питанню консенсусні рішення, безумовно, якщо учасники Національного круглого столу здатні мудро, відповідально та результативно працювати заради європейського майбутнього України.
Робота такої консолідуючої системи, як Національний круглий стіл, може, при бажанні, дати шанс швидко та публічно знайти порозуміння з усіх спірних питаннь, які стосуються виконання критеріїв ЄС.
Важливо, що цей процесу такому форматі буде знаходитись під постійним публічним контролем громадськості та засобів масової інформації. Завжди можна буде визначити рівень щирості політиків та справжності їх проєвропейської риторики.
Я пропоную сучасним політикам дослухатись до моєї поради, бо як би я була сьогодні на місці президента України, я б саме так і організувала роботу в ці останні 67 робочих днів перед самітом у Вільнюсі. Бо фраза "в листопаді життя не закінчується" - це не позиція лідерського тину. Але я не президент України і тому можу давати лише поради.
Саме тому, що сьогодні ми так далеко відійшли від демократії та свободи, саме тому, що я не переконана в щирості європейських прагнень української влади, мені майже не віриться, що Національний круглий стіл розпочне свою роботу, що 67 робочих днів будуть використані на всі сто відсотків заради України, і що ми, як сильна нація, витримаємо іспит на вступ до європейської спільноти.
Але моя надія - на керівну роль в цьому процесі моральних та інтелектуальних лідерів нації. Тільки вони змусять політиків діяти по-державницькі та започаткувати Національний круглий стіл, зроблять його роботу успішною.
Давайте, попри всі сумніви, з відданістю спробуємо цей план здійснити. Я все ж таки хочу вірити в успіх і буду працювати разом з вами, як зможу до останнього 67-го робочого дня.
censor.net.ua

Источник: ЗА КИЇВ | Прочитать на источнике