Регіонал–нардеп родом з Умані Вадим Колесніченко, який всюди, де може і де не може бореться за "угнєтьонний русскій язик", явився минулого тижня на прес–конференцію у Севастополі, грюкаючи чобітьми і похрускуючи портупеєю.
Представник правлячої партії держави Україна того дня був одягнений… у мундир офіцера НКВД – репресивного органа вже неіснуючої держави СРСР, "роботу" якого відчули на собі у 30–50 роках минулого століття мільйони українців. Пояснюючи причини маскараду з синіми галіфе і синім картузом з червоним околишем, Колесніченко сказав: "Я одел сегодня эту форму в противовес тому, что эсэсовская форма стала атрибутом молодежного движения на Западной Украине и в центральной части нашего государства".
Як співається у знаменитій пісеньці, "я вам нє скажу за всю Одєссу…", але ж на Черкащині, яка в самій що не є "центральной часті государства" – на кому він побачив есесівську форму?! Зате радянську символіку можна бачити все частіше. Хай купу червоних прапорів і портрети Леніна–Сталіна на вулицях Черкас у перші дні травня можна було б сприймати як пересувну музейну виставку. Якби ж не державний прапор СРСР, вивішений на обласній філармонії. До чого була ця дивна "самодіяльність", яка не вписується навіть у рамки постанови про використання "прапора Перемоги", тобто бойового прапора Ідрицької дивізії, але аж ніяк не країни, якої вже немає 22 роки?
В художній музей завезли плакати з "великими" цитатами Йосипа Сталіна і відкрили виставку. "Порадував" і комуніст Білоусов, призначений 40 депутатами виконуючим обов’язки мера замість посунутого з посади, а раніше обраного 35 тисячами черкащан міського голови Одарича. Віктор Федорович Білоусов каже, що місту дуже треба встановити туди, де він раніше стояв, звалений пам’ятник Леніну… Вражаюче твердження, чи не так? Бо у місті, де розвалені дороги, а комунальне господарство – на грані колапсу, чи ж головне завдання обтісування нових камінців для "вождя"?!
Як багато запитань і як мало відповідей на них… Скоро закінчаться абсолютно всі дешеві аргументи навіть для лівого електорату. В редакцію он пожалілися на затримку виплат пенсій для ветеранів армії – і аж ніяк не на те, що хочеться повернути червоні прапори на державні установи. Люди вже вивчили закономірність: колір знамен не впливає на добробут, лозунги на білбордах не можна намазати на хліб, а наявність двох чи більше державних мов може допомогти хіба що тим, хто не здатний вивчити і український букварик для першого класу!
Чому весь світ шукає перспективу у новітніх технологіях, а наші "реформатори" лише ворушать склади зі старими прапорами? Вирішенню проблем допомагає ж не "розпальцовка" рук, яка нині в моді – а як казали наші предки, для цього треба хоча б палець об палець вдарити.
Вже так багато часу минуло після "папєрєдніків": пора б показати, що самі зробили. А Перемогу 1945–го не нинішні організатори парадів здобували.
Їх так вже мало – справжніх ветеранів війни. Невже хоча б одиниці тих, хто залишився, не заслужили на краще, аніж червоний прапор на паркані і сто грамів горілки під кашу?.. І мова не лише про пенсії для них самих – бо кожен з ветеранів мріє, щоб дітям і внукам жилося краще: справді краще, а не у словах на транспорантах…
Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Що краще: коли влада вміє червоніти за прорахунки, чи коли вона "червоніє" ідейно?"