Банда малолітніх вимагачів тримала у страху Південно–Західний район Черкас

Щоб просто спокійно гуляти у рідному районі діти мали сплачувати банді малолітніх криміналітетів по 250 гривень.
Якщо таких грошей не мали, тоді малі рекетири вимагали виносили з дому цінноcті: техніку, коштовності. Або й просто відбирали в жертви ключі від помешкання, заходили і забирали що подобалося.
Минулого тижня суддя Соснівського районного суду Черкас Петро Грабовий оголосив вирок чотирьом малолітнім вимагачам, що працювали у Південно–Західному районі обласного центру в 2010–2011 роках.
Заправляв бандою на той час чотирнадцятилітній Ілля Є (прізвища голованя не зазначаємо, оскільки він неповнолітній). Незважаючи на свій вік, він вправно керував старшими хлопцями. Причому із різними напарниками працював по різних справах.
– Вперше вони напали на дорослого мужчину. Ілля попросив старшого друга відслідкувати у ігровому клубі одного з відвідувачів. Сам він до цього закладу зайти не міг, бо був малолітнім, — розповідає завідувач сектора профілактичної роботи служби у справах дітей Черкаського міськвиконкому Анжеліка Добровольська.
– Ілля обрав жертву. Це був дорослий чоловік, гарно одягнений, із золотим браслетом та печатками в норковій шапці. Він розважався у клубі і був вже трохи напідпитку. Хлопці дочекалися, коли той вийшов і довели його до найближчого темного закутку. Там напали, побили і обібрали. Вони працювали злагоджено, свідомо і організовано.
З цього моменту промисел Іллі набирав обертів. Він працював із 17–річними двійнятами Ванею та Дімою Руденками. 19–річним Богданом Савчуком та 16–річним Ярославом Цюпиком. Врешті уся компанія, окрім Богдана Савчука, потрапила на лаву підсудних. Богдан перебуває на підписці про невиїзд.
Ілля та його компанія тероризували підлітків 32–ої та 28–ої шкіл. Вони створили там цілу мережу і роками доїли дітей і їх батьків.
При чому вибирали жертв із неповних чи неблагополучних сімей, щоб не було кому заступитися за дитину, або й узагалі помітити, що у неї якісь неприємності.
Дехто з постраждалих місяцями носив своїм кривдникам гроші, коштовності, апаратуру. Були й такі, що винесли з дому добра на загальну суму 7–10 тис. грн. Серед постраждалих не лише школярі, є й студенти університету.
– Їх мами зі сльозами на очах просили тільки одного – "закрити" Іллю.
Його боялися найбільше. При чому остерігалися малолітнього рекетира й шкільні вчителі.
Серед його жертв є навіть учительський син, – розповідає провідний спеціаліст сектору профілактичної роботи служби у справах дітей Черкаського міськвиконкому Лариса Тимошина.
– Банда Є продовжувала промишляти навіть у той момент, коли по них вже йшло слідство. Складалося враження, що він нічого не боїться. Та він сам так і заявляв: "Мені нічого не буде – у мене дядя великий чиновник в міліції".
Банда хлопців–вимагателів обирала жертвами найслабших. Якщо в родині і був батько, то він або виїхав на заробітки, або був алкоголіком. Словом, мати навіть довідавшись про проблему сина, просто не знала куди з нею йти.
У такій ситуації опинилася і сім'я Світлани Карапась.
Жінка живе одна з сином, працює двірником у своєму ж СУБі. В сім'ї немає особливого достатку, але стараються як можуть. Син, самостійно вступив у вищий навчальний заклад, і це для матері була найбільша радість. Вона навіть подарувала йому з цієї нагоди золотий ланцюжок із хрестиком.
На момент, коли Роман потрапив під тиск вимагачів він вже був студентом–першокурсником. Хлопцеві було соромно зізнатися матері, адже думав, що не виправдав її довіри. Їй бідній і так скрутно, а тут ще він дав слабинку, не зміг постояти за власне добро.
– Вони тоді уже зовсім розпоясалися. Трусили хлопців у відкриту, не боялися по хатах ходить. Вони перестріли мого Рому на вулиці і сказали: "Хочеш у районі гуляти – плати нам 250 гривень кожного місяця, щоб тебе ніхто не трогав", – пригадує Світлана.
– Я тоді часто в село їздила – мама дуже хворіла. А це повернулася раніше у неділю. Печу на кухні печиво. Дзвінок у двері. Відкриваю – стоїть два хлопчики, невеличкі, худенькі, кажуть, що до сина прийшли. Я ж нічого не знала, гукаю Романа, а він не хоче виходить, зблід, нервує...
Насилу Світлана допиталася від сина, що відбувається.
До вимагачів вона його не випустила, а одразу ж пішла у райвідділ міліції і написала заяву. Того дня вимагачі зателефонували на мобільний Романа 22 рази.
Увечері дзвонили й Світлані. Погрожували й їй. Казали, що як не забере заяву, то і їй дістанеться. А врешті сказали: "Твій син терпіло, він буде сидіть у тюрмі і ти там будеш. Я підкину вам наркотики. Якщо хочеш по хорошому – плати. Дура, і ще подивись по хаті, чого у тебе не вистачає".
Єдине цінне, що було у жінки — це золото, зібране за все життя. На місці прикрас не було. Виявляється напередодні, вони силою увірвалися в помешкання, вдома був сам Роман, і поки той шукав старі мобільні телефони, щоб відкупитися від бандитів, вони забрали материне золото. Відібрали вони у Романа й золотий ланцюжок із хрестиком.
Добра Карапась так і не відбили. Повернути вдалося лише ланцюжок із хрестиком. За решту Світлана вже й не згадує. Жінка заспокоїлася, каже, головне, щоб Ілля Єремєєв не ходив вільно по району, а син був живий і здоровий.
З того часу як бандитів помістили під варту, до Світлана після кожних свят приходить мати Дмитра та Романа Руденків.
– Вона каже мені: "Довольна, Новий рік з сином відзначила? А я ні!", — ділиться Світлана.
Жінка знизує плечима. Суто по–материнськи вона співчуває матерям злочинців. Але ж хіба б хтось засуджував їх синів, аби ті не чинили зла???
PS:
У той час, коли суддя Соснівського районного суду Черкас Петро Грабовий зачитував вирок, хлопці стояли за гратами похнюпившись.
Плакали у залі матері підсудних, зітхали батьки постраждалих...
Незважаючи на скоєне їм, шкода життя цих дітей, що марнують його через дурощі. Лише Ілля стояв зі зверхньою ухмилкою. Посміхався він й коли суддя давав йому п'ять років.
Чи й дійсно йому було байдуже, чи за цією посмішкою ховав істинні причини своїх вчинків (бажання привернути батьківську увагу, чи заслужити авторитет серед однолітків) зрозуміти важко.
Це відомо лиш йому самому...

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике