Армія працюючих на Черкащині за 5 років скоротилася на 41 тисячу осіб
Півтора року провів у пошуках роботи скорочений із корпорації "Богдан" черкащанин Сергій. Він серед перших прийшов на підприємство і знайшов тут і достойну зарплату – понад три тисячі гривень, і офіційне працевлаштування, і соціальний пакет.
Попри те, що мав фах інженера–механіка, перевчився прямо на підприємстві і став інженером. Разом з тисячами таких, як і він, будував плани на майбутнє, взяв кредит, почав ремонт у квартирі, з’їздив із сім’єю на відпочинок. В минулому лишилося закриття заводу, де до цього кілька років працював, і 9 місяців пошуків роботи. Здавалося, той кошмар ніколи не повториться... Та перша ж хвиля скорочення знову викинула його на вулицю. Знову – випадкові шабашки, безнадія і думки про заробітки за межами міста або й за кордоном.
Втім, бажання залишатися з родиною виявилося сильнішим, і нині Сергій таки знайшов більш–менш стабільний заробіток, однак про офіційне оформлення на роботу може лише мріяти. "Звісно, хотілося б знайти постійну роботу. Та зараз треба думати про гроші, а не про пенсію", – каже чоловік.
Ненька–Україна постійно готує своїм громадянам подібні випробування. Головний редактор канівської газети "Віка" Валерій Рева пригадує: він прийшов на канівський завод "Магніт" майстром у 1983 році. А в 94–му, будучи начальником відділу вхідного контролю, звільнився і став видавати першу на Канівщині приватну газету.
"На підприємстві вже почалися затримки з зарплатою, – розповів він, – і тут я згадав, що колись мріяв стати журналістом, і ризикнув." Коли через два роки його вчорашні колеги опинилися без роботи, він вже був успішним видавцем.
На Черкащині безліч тих, хто міг би розповісти подібні історії. Міняються часи, влада, та не особливо міняються українські реалії. Відносним спокоєм і стабільністю можуть похвалитися хіба що ті українці, котрі добре влаштувалися за кордоном...
Завод "Богдан": втрачені надії
Свого часу завод з виробництва легкових автомобілів корпорації "Богдан" був справжньою надією області. На відкриття його у червні 2008 року приїздив Президент. Скрізь говорилося про те, що Черкащина перетворюється з регіону великої хімії у регіон машинобудування. На підприємство пішли працювати три тисячі сімсот черкащан. Корпорація витрачалась на їх навчання та підготовку, планували відкрити навчальний центр. Нині на "Богдані" працює усього 1358 осіб... Завод простоював у вересні, стоїть у грудні і невідомо, чи буде працювати взагалі.
– Ситуація стосується не тільки нашого підприємства, але й усього вітчизняного автопрому України, що є наслідком відміни податкових пільг у 2005 році, вступу України до СОТ, зниження купівельної спроможності населення та прийняття Закону про утилізацію в Російській федерації, що викликало автоматичне зростання ціни на наші автомобілі майже на 30%. Поліпшення ситуації на підприємстві можливе тільки якщо урядом буде вжито заходів, які ми пропонуємо, – каже директор ДП "АСЗ № 2" АО "АК "Богдан Моторс" Владислав Сопіт.
Працюючих стає все менше
І представники державних органів праці та соцзахисту, і фахівці кадрових агентств одностайні – ситуація на ринку праці на Черкащині невтішна. Після того, як криза "упоралася" з малим бізнесом, банками, офісами, настала черга промисловості. У попередні роки масово шукали роботу офісні працівники, юристи та економісти, а також приватні підприємці. Цього року до обласного центру зайнятості зверталися колишні працівники державних установ, переробної промисловості, сільського господарства. Спочатку криза позбавила роботи чоловіків, тепер до центрів зайнятості масово пішли жінки...
Підприємства області щороку зменшують кількість штатних працівників. Нині їх вже на 41 тисячу менше, ніж було у 2007 році, інформує Головне управління статистики в області.
Далі буде гірше?
– Далі буде гірше, – говорить екс–заступник керівника управління праці та соціальної політики облдержадміністрації Микола Ткаченко. – Проблеми має не лише корпорація "Богдан". На НВК "Фотоприлад" – заборгованість із зарплати. У Золотоноші будівництва заводу з виготовлення біоетанолу спинилося, бо не вистачає коштів. Сподівалися, що в Черкаському районі запрацює завод компанії "Бондюель", але інвестор відмовився від цього проекту. Ватутінський м’ясокомбінат більше року працює лише як забійний цех. У селі Носачевому на Смілянщині іноземні та українські підприємці вклали великі гроші у проект розробки родовища апатит–ільменітових руд, але на тому й скінчилося.
Шполянська швейна фабрика, викуплена іноземними інвесторами, зупинилася. Ледве животіють інші швейні фабрики – Золотоніська, Уманська. В Україні швейну промисловість витісняють "секонд–хенди".
Перед Євро–2012 черкащани працювали на будівництвах у Києві, проте зараз будівнича галузь переживає не кращі часи, а заразом зупинилися і черкаські заводи, що виготовляли цеглу та будматеріали. А в області за ці роки будувалися лише заправки, аптеки, магазини і Центри зайнятості.
Черкаських роботодавців не задовольняють працівники. А черкащан – робота
На Черкащині важко знайти роботу. І – працівників.
"Працівники соцзахисту не раз просили мене знайти роботу для їхніх рідних", – зізнається Микола Ткаченко.
Вакансії є, інформують у центрі зайнятості. Проте лише 7% потенційних роботодавців обіцяють платити зарплату вищу за середню по області, третина воліють обмежитися мінімальною. Роботодавців не задовольняє професійний рівень безробітних. А ті в свою чергу не бажають працювати за зарплату, яка дозволяє хіба що не померти з голоду...
Наші виші випускають безробітних
Роботодавці мають ще один клопіт – замість тих спеціальностей, які їм потрібні, ринок праці пропонує їм зовсім інші. І наші вищі учбові заклади, за кількістю яких з Україною не можуть конкурувати навіть найрозвинутіші країни світу, щороку випускають все нових безробітних. Цим юнакам та дівчатам не те, що працювати – практику пройти ніде, каже директор Консалтингового Агентства "Персонал" Ірина Кіркіна. Цього року 999 випускників вишів одразу опинилися у центрі зайнятості.
Без роботи людей залишає не лише економічна ситуація. В минуле відходять цілі професії. На ринку праці давно не шукають товарознавців, друкарок, операторів телефонного зв’язку, ліфтерів, кіномеханіків, вчителів російської мови. Інтернет поставив на межу зникнення ще ряд професій. Інтернет–магазини можуть стати фатальними для великих гіпермаркетів електроніки. Інформаційні технології незабаром відправлять "на пенсію" газетну й книговидавничу справи.
Звісно, можна перекваліфікуватися, та жодні курси не дадуть гарантії працевлаштування.
Профорієнтація по–українськи: час збирати торби
Ірина Кіркіна вважає, що Україна повинна знайти свою глобальну спеціалізацію. За її словами, увесь світ іде цим шляхом. Приміром, Німеччина позбувається великої промисловості на своїй території, продаючи інженерні рішення. В України поки що зі спеціалізацією не склалося. Вона не є промисловою країною, та й аграрною її назвати складно. Половина всіх безробітних у центрах зайнятості – жителі сіл. І це при обмеженні в наданні їм статусу безробітних.
"Сучасне сільгоспвиробництво великої кількості людей не потребує, а найбільш трудомістка його галузь – тваринництво – взагалі практично ліквідувалося", – каже Микола Ткаченко.
Поки що єдина очевидна наша спеціалізація – трудова еміграція, котра вже понад століття є "фірмовим стилем" України. На заробітки їхали і в кінці ХІХ століття, і після Першої, і в кінці Другої світових воєн, і в часи Радянського Союзу – до Сибіру, Далекого Сходу, Казахстану, і в 90–ті роки минулого століття. Якраз тоді редактор газети "Віка" Валерій Рева вчасно переорієнтувався, та це не врятує його через кілька років, коли газетна справа стане пережитком минулого. Він, звичайно, досяг пенсійного віку і особливо не переймається. А от що робити решті тих, хто залишиться "за бортом" – питання...
Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Українська спеціалізація – трудова еміграція"