Віктор Ющенко в Черкасах: "Демократичні сили отримали урок, який зробить їх сильнішими"

В ексклюзивному інтерв’ю "Прес-Центру" Віктор Ющенко розповів про те, з якими ідеями йде на вибори, порадив, як виборцеві протистояти тискові влади і розповів, чому сьогодні різні люди по-різному оцінюють "помаранчевий" період в історії України.
Ілюзія"всемогутності" влади
– Вікторе Андрійовичу, Ви часто буваєте на Черкащині. Які Ваші враження від теперішнього візиту?
– Сумно від того, що люди, які перебувають при владі, поводяться авторитарно, нахабно, з переконанням, що вони залишаться "біля керма" до кінця світу. Як на мене, це просто дикість. Мені здається, що на Черкащині важко дихати...
Пригадуєте, у 2003–2004 роках центральна влада казала, що вона "сильна як ніколи"? І пам’ятаєте, що тоді коїлося з правом громадян на вибір, на свободу слова, свободу зібрань? Це все повторюється. Ми маємо модель влади, яка сприймає життя країни через призму інтересів олігархів. Рано чи пізно це добром не закінчиться, і самі олігархи мали б розуміти це. Не можна в одні руки брати і фінансові, й політичні інструменти, бо виникає гримуча суміш, яка веде до авторитаризму, або й диктатури. У такої влади створюється ілюзія, ніби вона всемогутня. Думаю, що це – головна "клініка" сьогоднішнього дня. Таке хибне уявлення про "всемогутність" влади передається й на місця. Місцева влада, будучи лакеями олігархів, цього навіть не помічає. Впиваючись "всемогутністю", вона якось забуває, що її головне завдання – відпрацьовувати податки громадян, які є справжнім джерелом влади.
Як проголосувати правильно?
– Як Ви порадите кожній окремій людині протистояти незаконним діям з боку можновладців?
– Зараз дуже багато людей розчарованих. Але я б зацитував Святе Письмо: "Нічого не роби в печалі". І ще – В’ячеслава Чорновола: "Україна починається з тебе". Відповідай за все, до чого ти причетний, – за свою сім’ю, за двір, за вулицю, по якій ти ходиш, за свою роботу чи навчання, за владу, яку обираєш. Вибір, який треба зробити 28 жовтня, дуже важливий. Не орієнтуйтеся на "молоді" або "нові" обличчя. Це не завжди правильно. Орієнтуйтеся на цінності, з якими та чи інша політична сила йде на вибори. Обирайте політичний курс, в основі якого – ідеологія, яку ви поділяєте. Також враховуйте програмні положення, які показують, як, реалізовуючи ці ідейні засади, вийти на досягнення належних стандартів людського життя – гідних зарплат, пенсій тощо. Не вірте в пусті обіцянки. Якщо вам обіцяють високі зарплати – просіть пояснити, яким саме чином вони це зроблять.
Хочу сказати черкащанам: ось настав час, коли треба бути українцем, патріотом. Національне відродження і демократизація – ось два крила, які безмежно підносять можливості України. Ну, і безумовно – політика єднання українців. Я говорю про №14, номер "Нашої України" у виборчому списку. Такі засади я розвивав на посадах голови Нацбанку, Прем’єр-міністра, Президента України. Ми прагнемо зібрати жителів України у 46-мільйонну політичну націю, куди входять не лише етнічні українці, а й росіяни, євреї, румуни, угорці, люди різних національностей. Усі ми разом – Українці. Переконаний, що такий курс дасть найбільше результатів.
– А як зробити так, щоб таке національне об’єднання охопило всі частини України?
– Національне відродження – це тривалий процес. Не рік чи два, не чиясь каденція. Після 300 з лишнім років бездержавності на українську національну спільноту треба працювати десятиліттями. Треба мати на увазі, що цілі пласти нашого народу не зрозуміють і не зможуть прийняти цього процесу. До цього треба ставитися з розумінням. Якщо сьогодні донецький шахтар не говорить українською мовою, можливо, й не варто прагнути його змінити. Можливо, він у такому віці, що ми не знайдемо таких аргументів, щоб толерантно, коректно, з повагою привести його до теми національної мови. Можливо, важливіше, щоб українською мовою говорив його син або навіть онук. Національне відродження не може бути прямою лінією, на його шляху треба виявляти багато толерантності, йти на багато компромісів.
Але потрібно, щоб була поставлена оця національна надмета. Я переконаний, що її можуть поставити тільки патріотичні сили. Всі інші – "раціоналісти", які говоритимуть про деталі примітивного характеру, що опускатимуть вашу свідомість. Але вони будуть краще почуватися на виборах, бо їхня дискусія коротка і прямолінійна, дуже проста. Вона працює на рефлекси, а ми говоримо про душу, духовність, моральність...
Крім національного процесу, вирішальне значення має й політичний провідник. Я не думаю, що Партія регіонів чи "Батьківщина" є провідниками національної ідеї. Це – сили, які маніпулюють термінологією, інколи вдягають національні сорочки, але це – не більш ніж для зваби. Для них контекст політики – не національна ідея, а протистояння, боротьба, олігархічні клани. Моя ідея – консолідувати все можливе патріотичне. Це – національний проект для політичної нації.
Таємниця газової угоди
– Прихильники "Батьківщини" завжди стверджують, що уникнути газових угод, які уклала в Росії Юлія Тимошенко, не було можливості, адже Росія – газовий монополіст...
– Пригадайте, як за кілька днів до підписання угоди Тимошенко виступила з заявою, що у нас у запасах 24 мільярди кубічних метрів газу, чого Україні достатньо до травня включно. У 2009 році в нас справді були найбільші запаси газу. Це давало нам можливість спокійно провести тристоронню конференцію по газу за участю України, Росії і Європи. Ми могли розставити всі крапки над "і" не тільки в ситуації, що склалася на січень 2009 року, а й узагалі по принципах організації газових відносин.
Газова угода завжди укладається між країною-транзитером і країною-покупцем, а в нас ще з радянських часів зберігається традиція, що газ Європі продає Росія. Ми ж могли б укласти з країнами-споживачами угоду про постачання газу від імені України, це стало б гарним контактом для інтегрування в Європу й спростило б переговори з Росією. 12-13 січня 2009 року я домовився про організацію європейської конференції з газових питань із президентом Польщі Лехом Качинським, президентом Європейської Комісії Жозе Мануелем Баррозу, керівництвом Чехії, яка головувала в Євросоюзі. В нас не було жодних причин не піти цим шляхом. І раптом – двостороння угода Тимошенко з Росією.
Домовившись з Росією поза європейською конференцією, Тимошенко, вочевидь, сподівалася зібрати собі зайві очки в рік президентських виборів. Крім того, здаючи національні інтереси, вона зробила собі позитивний образ у європейських політиків – аякже, домовилася з самим Путіним! Тому для Європи вона – національний герой, тому ми й чуємо сьогодні з Європи стільки заяв щодо ситуації з Тимошенко.
Внаслідок політичного шоу, влаштованого Юлією Тимошенко, Україна втратила десятки мільярдів гривень і тепер входить у переддефолтний стан, в основі якого стоїть неможливість виконати московські газові угоди. Цього року з 42 мільярдів кумбометрів газу, передбачених угодою, Україна купляє тільки 27 мільярдів. По тих 15 мільярдах кубометрів, які Україна не купила, але мала купити, ми муситимемо заплатити штраф у 18-19 мільярдів доларів. Це плюс до тих 12 мільярдів штрафу, який у нас уже є. І це – за газ, якого ми не бачили! Очевидно, що цих ресурсів в Україні немає. Маємо два виходи: або політична капітуляція, або Стокгольмський суд. Обидва варіанти – не з найкращих.
Що підвело "помаранчеву" владу
– Вікторе Андрійовичу, якби у Вас зараз була можливість звернутися до самого себе, того, яким Ви були у січні 2005 року, з напутніми словами, що б Ви порадили?
– Думаю, це був великий час. В Україні п’ять років працювала демократія, ми почали привчати свій слух до українського, до демократичного, вийшли з міжнародної ізоляції, пройшли шлях від країни з невизнаною ринковою економікою до спільної зони вільної торгівлі з ЄС. Ми підняли економічні й соціальні показники на найвищий рівень за 21 рік незалежності. Притоки інвестицій були найвищі. Ми прийшли до "Євро-2012", ми стали країною Світової організації торгівлі. Це був прекрасний демократичний розвиток. Але...
Під час Майдану за моїми плечима стояли дуже різні політичні сили. Більшість із них були не "ідейники", а "попутники". Але щоб перемогти режим Кучми, потрібно було рахувати "кожного бійця"...
Завважте й те, що влада вважала, що вона всесильна, що перемога в неї в кишені. Як їй було прийняти рішення Верховного Суду, що другий тур виборів не відбувся, що він сфальсифікований? Як було Януковичу, коли вже було оголошено про його виграш, було прийняти це рішення? Це важко осмислити навіть сьогодні. Більше того, навіть якщо вони визнавали рішення суду, в Конституції ніде не йдеться про повторний другий тур виборів. Пішла демократична імпровізація: мої опоненти відмовилися від результату, який у них був у кишені, а я підтримав конституційну реформу, коли Президент передав значну частку повноважень Прем’єр-міністру. Та я мріяв, що Прем’єр-міністр буде моїм партнером, а не "кандидатом на пост Президента" з першого дня своєї роботи!
Те, що я призначив керівником Уряду Тимошенко, стало фатальною помилкою. Але це не тільки моя помилка. Соціологічні опитування давали мені посил: не забудь призначити Прем’єр-міністром України Тимошенко. Якби я її не призначив, десятки мільйонів людей зробили б висновок, що я вчинив нечесно.
Атаки з боку Прем’єр-міністра Тимошенко на інших членів команди розпочалися з першого дня. Спочатку на Порошенка, потім на Мартиненка, потім на Безсмертного... Врешті новини на телебаченні складалися не з того, як розбудовується країна, а з ким тепер гризеться Юлія Володимирівна. Демократична ідея, демократичні зміни були замінені на розбрат у самій команді...
Але це – урок. І яким би сумним він не був, я переконаний, що завдяки йому ми повинні стати сильнішими, мудрішими. Адже все, що з нами відбувається, робить нас сильшіними.
– І все-таки, яку пораду Ви дали б самому собі в 2005 році?
– "Не призначай Тимошенко"!

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике