Українці до "гуманного" суїциду не готові

Евтаназія – практика добровільного припинення життя людини, яка страждає на невиліковну хворобу, відчуваючи при цьому жахливі фізичні й психологічні страждання. Чи можливе таке в Україні? Цю непросту тему обговорювали днями учасники дискусії, яка пройшла 6 вересня під час міжнародної конференції в Черкаській обласній психіатричній лікарні (м. Сміла).
Власне, ініціаторами обговорення стали дві гості з Бельгії – президент благодійної організації "Україна – Два Люксембурга" Марі-Франс Барб’є Матіс та ще одна бельгійка – Марі-Луїс Гоберт. Остання є живим свідком цієї сумної процедури: її чоловік, який перебував у важкому стані, за кілька місяців до невідворотної смерті наполіг на цьому непростому у всіх аспектах для себе й для рідних рішенні – скоїти самогубство під наглядом лікарів.
Тема евтаназії завжди викликала у світовому суспільстві неоднозначну реакцію. Численні суперечки постійно спалахують серед медиків, юристів, психологів, політиків, релігійних діячів. Одним із головних і рішучих контраргументів проти евтаназії є потенційна можливість зловживань, як то сталося в гітлерівській Німеччині, де декретом від 1 вересня 1939 року було офіційно впроваджено в дію програму "Евтаназія". Ця програма мала жахливі наслідки: під неї підпадали сотні тисяч розумово відсталих, психічно хворих людей, епілептиків, пацієнтів зі старечою неміччю та важкими неврологічними розладами, а деколи й абсолютно здорові люди, але з позначкою "не гідний життя". Цих "зайвих" людей нацисти нищили тисячами в газових камерах.
Проте, незважаючи на цей важкий досвід, є країни, в яких евтаназія нині отримала юридичні права. Піонером в легалізації добровільної смерті стали Нідерланди. До евтаназії спокійно ставляться і в Бельгії. Кілька років тому тут у аптеках з'явилися спеціальні набори, що дозволяють спростити процедуру добровільного відходу з життя. У набір вартістю приблизно 60 євро входить одноразовий шприц зі смертельною отрутою та інші необхідні для ін'єкції засоби...
Категорично негативно ставиться до цієї практики православна церква, яка не може прийняти жодного доказу на користь суїциду навіть з найгуманніших міркувань та найгуманнішими методами.
– Наші вікові традиції – і суто народні, і суто православні, особливості нашої ментальності – категорично не сприймають евтаназії, – зауважив відомий на Черкащині священик, кандидат богословських наук Петро Дмитрук у своєму виступі (на фото). – Передсмертний відрізок часу, який є невідворотним для кожного життя, є підготовкою людської душі до зустрічі з вічністю, з Богом: лише Він Єдиний має право розпоряджатися життям і смертю, а тому людина не повинна прагнути вкорочувати собі віку з власних бажань. Не відмовляючись від допомоги лікарів, різноманітних благодійних організацій, які покликані полегшити фізичні й моральні страждання того, хто перебуває на порозі смерті, людина повинна прийняти все, що послав їй Бог, з глибокою покорою й смиренням. Той факт, що наша держава відмовилася від страти особливо небезпечних злочинців, свідчить про те, що навіть цим особам, яким, здавалось би, немає місця серед нормальних людей, дається шанс осмислити своє життя й закінчити його у покаянні за скоєні гріхи.
Альтернатива евтаназії – паліатив, тобто всебічна медична, соціальна, духовна допомога невиліковному хворому. Завдяки енергійній співпраці з бельгійцями, в обласній психіатричній лікарні активно впроваджується передовий європейський досвід паліативної терапії: догляду за невиліковно хворими пацієнтами. Старенькі, чий вік добігає свого кінця, зустрічають його, оточені теплом, доглядом, милосердям, молитвою, полишаючи цей світ із вдячністю: і тим людям, хто доглядає їх, і за свою долю.
Не лише церква, а й більшість лікарів та юристів України також вважають евтаназію абсолютно неприпустимою, більш того, кримінальною, навіть якщо вона робиться виключно "із співчуття", на наполегливу вимогу невиліковно хворого.

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике