Ще десять років тому чоловіка в пологове відділення могли пустити тільки підпільно, на кілька хвилин і по великому знайомству. Нині татусі в пологових залах – явище цілком буденне.
В пологовому будинку Черкас №1 90% всіх пологів – партнерські, хоч у 2008 році, коли офіційно почалося їх впровадження, було не більше 30%. Медики стверджують, що завдяки присутності рідних пологи скорочуються на 3 години. Втім, існують і скептики, котрі кажуть: усе це – данина моді та примхи надто пещених жінок-породіль.
Мамі не так боляче, а дитині – комфортніше
Про свій досвід запровадження партнерських пологів в пологовому будинку №1 розповідає акушер-гінеколог Ірина Дейнека.
Таких очей, як у наших татусів при появі на світ їхнього малюка, не побачиш ні до, ні після цього, – запевняє лікар. Вона переконана, що партнерські пологи – це реальна допомога і породіллі, і малюку, і всій родині.
Ірина Володимирівна говорить, що дослідження Всесвітньої організації охорони здоров’я показали: коли є партнер в пологовій кімнаті, зменшується тривалість пологів у середньому на три години та їх травматичність. Присутність рідної людини розслабляє жінку. Мамі не так боляче, а дитині – комфортніше. І – ніяких чудес, звичайна фізіологія. Коли жінка боїться, її організм виробляє велику кількість гормону адреналіну, який пригнічує вироблення гормону окситоцину, що відповідає за пологову діяльність жіночого організму. Нерідко у породіллі від страху пологова діяльність послаблюється. Наслідок – і травми пологових шляхів, і продовження тривалості пологів, і кесарів розтин.
В Україні зроблено багато для впровадження партнерських пологів. Пологові зали переобладнано, і тепер вони нагадують не операційну, а затишні кімнати. Є і спеціальна кімната для партнера, де він може випити чаю, перекусити – адже пологи можуть тривати понад 12 годин.
На Черкащині всі пологові будинки практикують партнерські пологи. Наказом Міністерства охорони здоров’я пологи визнано не стерильними, а чистими. А це знімає ряд обмежень, які діяли досі. Зараз єдина вимога до партнерів – зробити флюорографію. Ми просимо їх ще мати при собі чистий домашній одяг, але при потребі можемо видати медичний костюм. Партнерські пологи – безкоштовні, як і звичайні, – говорить Ірина Дейнека.
Отже, щоб потрапити на пологи, треба, щоб партнер хотів цього і знав, для чого він там. При першому пологовому будинку Черкас, який є базою для впровадження партнерських пологів в області, діє школа відповідального батьківства. Пройти її рекомендують, щоб чоловіка підготувати. Його навчать, як полегшити стан жінки і зняти больові відчуття. І тоді він має реальну можливість допомогти дружині – зводити її в душ, зробити масаж, підтримати морально. Коли пологи проходять під загальним наркозом, малюка викладають не матусі, а татові на груди. І тоді дорослі чоловіки плачуть...
Зрідка трапляється, – пригадує Ірина Володимирівна, – що партнера в пологовий зал не пускаємо. Наприклад, якщо він приходить напідпитку – і такі у нас бувають. Ще одне протипоказання – респіраторні захворювання. У період їх спалаху взагалі оголошуємо карантин.
Гінеколог переконана: негативні емоції пологи можуть викликати тільки у непідготовленої людини. В її практиці таких не було.
Чоловіки тримаються мужньо, допомагають дружинам. Та коли вони залишають пологову залу, більшість хапається за телефон і починає дзвонити. І треба бачити, з якими емоціями вони кричать у слухавку: "У мене народилась дитина! Я це бачив!", – розповідає вона.
Ірина Дейнека вважає, що партнерські пологи повинні стати основною формою пологів. А татусі-партнери взагалі не уявляють, як можна було не бути присутнім при народженні власної дитини.
На пологи йшли, як на добре підготовлений екзамен
Максим, 41 рік:
Народжували 8 років тому. Мені страшно не було, бо я жив з цією думкою довго – ще до вагітності дружина про це просила. Тоді партнерські пологи ще були екзотикою. Оточуючі напучували: дивись, не знепритомній. Та чого мені було боятися? Крові я не боюся, як людина віруюча знав, що все буде по волі Божій. Взяв із собою молитвослов, прямо над ліжком дружини висіла ікона, і ми молилися разом. Настрій був піднесений, таке відчуття, наче йдеш на добре підготовлений екзамен – хвилюєшся, звичайно, але знаєш, що добре складеш.
Дружина весь час намагалась жартувати. Пологи приймали дуже досвідчена акушерка і молодий лікар. В пологовому залі ми з лікарем стояли по обидва боки від породіллі, а акушерка керувала, даючи нам нескладні доручення.
Пологові зали тоді ще не були пристосованими для партнерських пологів. Все було буденно, в робочому порядку. Мене вразила мужність дружини. Вона жодного разу не скрикнула. Я бачив, як у неї від напруження на обличчі проступили червоні цятки. Відчував у цей час за неї ніжну гордість.
Після народження донечки я ще трохи побув з дружиною і дитинкою й пішов додому. А коли прийшов наступного дня – мене до них не пустили. Так що спілкувалися далі з дружиною по телефону.
"Першу дитину народила я сама, другу – вдвох, а третю сам народжуй"
Так жартує дружина 37-річного Віталія. Він розповідає:
До народження доньки я не встиг зробити аналізи, що тоді вимагалися, та й дружина сама не дуже хотіла, щоб я був присутній на пологах. Коли чекали сина, вона сказала: "Першу дитину народила я сама, другу – вдвох, а третю сам народжуватимеш".
Готуючись до пологів, ми відвезли молодшу доньку до дідуся і спокійно відправились в пологовий будинок власним автомобілем. Нам пощастило – пологи приймали кваліфіковані лікарі.
Тривало це 3-4 години. З лекції психолога пологового будинку я чітко запам’ятав, що не треба заважати лікарям, не треба метушитися, природа своє візьме. А ще нас навчали, що коли жінка попросить вийти – треба виходити.
Не скажу, що я чимось особливим допоміг. Там було не до того. Але, по-моєму, заспокоїти дружину мені вдалося. А що стосується мене, то момент появи на світ сина – просто незабутній.
Емоційний контакт з дитиною був найтісніший в перші місяці
Ігор, 35 років:
Хто сказав, що пологи – це страшно? Мабуть, жінки.
Пологи у нас тривали понад 12 годин. І весь цей час ми були удвох у передпологовій кімнаті, у пологовій залі провели не більше півгодини. Лікарі заходили час від часу. Казали: як відчуєте, що вже час – кличте. Так минула ніч. Я допомагав дружині зайняти ту позицію, в якій їй не буде боляче, водив її в душ. Спеціальних прийомів не знав, з курсами не склалося, але ми читали про пологи, дивилися фільми, та й інтуїтивно з нею відчували, що треба робити, щоб їй було легше. З емоційної точки зору дружині було комфортно – ми весь час були разом, як і вдома. Мені теж було спокійніше. Була й така хвилина, коли нам довелося приймати рішення. Через затяжні пологи лікарі пропонували проколоти навколоплідну оболонку. Ми відмовились.
Передати словами, що я відчував під час народження дитини, неможливо. Просто дух захоплювало! І, треба сказати, у перші місяці життя донечки у нас емоційний контакт був тіснішим, ніж зараз, коли я вже можу з нею поговорити.
Розумієте, для лікарів народження дитини – це буденна робота, конвеєр. А для батьків – найважливіша подія в житті. І мені б не хотілось, щоб воно перетворилось на щось тривіальне...
Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Партнерськi пологи: дорослi чоловiки пiсля народження малюка плачуть..."