Чиста вода Андрія Хіміча

Цю людину не треба рекомендувати: Андрія Хіміча добре знають у спортивному світі.
Він – перший на Черкащині заслужений майстер спорту СРСР, олімпійський чемпіон з веслування, неодноразовий чемпіон Європи і Радянського Союзу, призер першості світу, заслужений тренер України, переможець багатьох веслувальних регат, відмінник фізичної культури СРСР та володар ще багатьох спортивних титулів.
Дивлячись на юних веслувальників, Андрій Іванович згадує своє дитинство і юність в рідній Макіївці, що на Чернігівщині, на тихоплинній Удай-річці, де хлопцем з товаришами в різні пори року бігав, займався іграми, ходив на лижах, гріб на довбанці або перевозив сіно на саморобній плоскодонці. І вже від тих перших дитячих ігор, роботи по господарству (а сім'я була великою – семеро дітей у батьків Ксенії Костянтинівни та Івана Максимовича), перших тренувань наливалися силою руки, ширшали плечі, міцніла воля і гартувався характер.
На факультет фізвиховання Черкаського педінституту Андрій Хіміч прийшов розрядником з лижного спорту. Навесні, як і інші лижники, вихованці викладача Олександра Костюкевича сідали на шестивесельний ял. Це теж входило до тренувальної підготовки лижників. Андрій тоді вже став чемпіоном області, переможцем профспілкової спартакіади, учасником республіканських лижних змагань.
Та якось до Черкас привезли каное – невеличкий гостроносий човник, до того ж занадто хиткий, і викладач запропонував студентам випробувати новинку. От сміху було! Ніхто з хлопців не міг і п'яти метрів пропливти на каное, як опинявся у воді. А Андрій, на подив усім, без вагань відштовхнувшись від причального містка, старанно запрацював веслом. Не знав юнак, що це був його перший старт у велике спортивне життя, і відтоді серцем прикипів до нового виду веслування, до цього легкого хиткого човника, схожого на індіанські каяки, про які читав ще в дитинстві в книгах Фенімора Купера та Майна Ріда...
Потім були тренування. Ось так, як і у цих, тепер його підопічних хлопчаків і дівчаток, в негоду, незважаючи на настрій. "Більше тренувань" – девіз Хіміча. Бувало часом важко, хотілося кинути все, тільки вчитися, як і інші студенти, але вже кликала мета – перемога. Вона і ввела його у великий спорт.
Понад п'ятнадцять років активних занять спортом були для нашого земляка вкрай насиченими багатьма змаганнями. Залишились позаду міжнародні веслувальні регати на румунському озері Снагов, де черкасець приніс своїй команді першу золоту нагороду, перші всесоюзні і республіканські змагання, з яких повертався з медалями різного гатунку, на озері Альбано біля Риму, коли Андрій змушений був задовольнитися роллю запасного, і традиційна Копенгагенська регата та європейські першості на озері Мальта біля польської Познані, де юнак здобув дві золоті медалі. До речі, веслував разом зі своїм вихованцем Валерієм Дрибасом. Потім веслувальні траси світової першості в Югославії і Чехословаччині, срібні медалі та нагороди, знову безліч міжнародних змагань, першостей республіки, відомчих стартів, і всюди нагороди, квіти, радісні миті. А все це – сотні кілометрів, літри поту, зриви і... знову посилені тренування.
Коли б Андрія Хіміча запитали про те, що найбільше запам'яталося і вразило його в спортивному житті, він би, звичайно, відповів – Токійська олімпіада. Вона назавжди залишиться в пам'яті, ввійде в життя складовою частиною. Осінні дні 1964 року, озеро Сагамі, жовті води і часті, нудні дощі, тумани, що не видно й суперників на дистанції... Вони залишаються в серці спортсмена – ці дні XVIII Олімпійських ігор. Той звичайний день став для черкасця і його напарника по екіпажу каное-двійки Степана Ощепкова з Владивостока золотим. Вони завоювали країні золоту медаль. А яка гордість оповила серце, коли вологий японський вітер розгорнув на щоглі прапор Батьківщини, і в твою честь був зіграний державний гімн! Ось в той момент Андрій на мить згадав весь свій спортивний шлях: від вузенької річки в рідній Макіївці, де веслував хлопчиськом на батьківській плоскодонці, – до японського озера Сагамі, від новачка – до заслуженого майстра спорту.
Все було на цьому важливому спортивному шляху – не було тільки зневіри і смутку, коли навіть зраджувало примарне спортивне щастя. Не зраджували спокій, віра в те, що наполегливими тренуваннями всього можна добитися.
Спливали роки. Андрій Іванович стояв біля керма збірних команд колишнього СРСР, України, Болгарії, виховав багатьох здібних спортсменів, чемпіонів країни, Європи, призерів олімпійських ігор. Він організував і керував спортивною школою олімпійського резерву в Черкасах, обладнав перший зимовий веслувальний басейн, зібрав навколо себе тренерів-однодумців. Потім його запросили до Чорнобая, де й нині працює тренером місцевої ДЮСШ.
– Що спонукало покинути Черкаси і переїхати в Чорнобай? Я все той же сільський хлопець. Виріс на лоні природи, полюбив селянську працю змалку, чисте повітря, простір. Захотілося поближче до села. А тут цікава людина, голова місцевого колгоспу Семен Пхіденко настійно запрошував до себе, де збудував чудовий палац спорту, стадіон і водоймище – для веслувальників роздолля. Створив свою спортшколу. Ось я і "клюнув", як кажуть. Залишив Черкаси, переїхав сюди. Люди чудові. В селищі багато перспективних дітей, з ними тільки працюй. До мене потяглася юнь. Спливли роки – і тепер в збірних області є і мої вихованці, – говорить Андрій Хіміч. – Звичайно, зараз дуже скрутно жити. Допомагає агрофірма на чолі з нинішнім головою Анатолієм Івановичем Романенком. Доглядаю за невеличким господарством, маю городину біля хати. Що сказати молоді? Тепер багато моїх досягнень в минулому, але воно для мене незабутнє. І за все це я вдячний спорту, який подарував мені здоров'я, наснагу, здатність бачити найкраще, що є в житті, в людях, спроможність боротися з перешкодами і негараздами і знаходити сили та удачу, щоб виходити переможцем. Великий спорт – це важка робота. Але не всі приходять у велике спортивне життя. Та займатися спортом повинен кожен, для них він повинен стати стимулом життя.
Андрій Хіміч полюбив спорт у ранній юності і залишився вірним цьому покликанню назавжди.
Матеріал надано Черкаською обласною організацією Національної спілки краєзнавців України.

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике