Смертельна риболовля. На Звенигородщині селянина закатували за те, що хотів упіймати риби

На Черкащині вбивають за рибу. Це роблять власники орендованих ставків, для яких нерідко закони та правила суспільства не писані. Власники водойм і їхня охорона наводять страх на селян.
Запитайте в будь-якому селі місцевих жителів, і вони вам, щоправда пошепки, розкажуть про особливості ставкової охорони. Мовчки, нагнувши голови, селяни підкоряються правилам сільських феодалів. Але ж на той самий ставок люди колись спокійно і без перепон ходили з вудкою, рибалили, ловили раків, зрештою просто купались у задушливе літо, а тепер зась, тримай відстань, і дивись, аби, не дай Боже, не порушити межу та не потрапити на очі охоронцю.
Пригадується страшний випадок на Шполянщині, коли в селі Кавунівка місцеві охоронці за кілька карасиків убили 16-річного хлопця, єдину дитину своїх батьків. Їх не покарали. Мені постійно телефонують люди і розповідають, як в тому чи іншому селі Черкащини охорона б’є людей за рибу, як селянам і пожалітись нікому, бо їх ніхто не хоче слухати. Адже навіть якщо хазяї водойм з великою милістю дозволятимуть всього за 30 гривень на день половити рибу на вудку, тією рибою безробітному селянинові дітей не нагодувати, та й не кожен безробітний має нині ті гроші... Наприклад у Чичиркозівці на Звенигородщині, де сталась чергова ставкова трагедія, кишені селян напівпорожні, тихцем вони себе називають кріпаками одного пана, бо вголос про нього тут не говорять, бояться бути вбитими, як той рибалка, якого днями закатували на ставку. Але нехай про це розкажуть самі люди.
Трьох побитих рибалок відпустили, четвертого – викинули в провалля
Усе починалося з того, що четверо приятелів прийшли до ставу порибалити. Їхні знайомі закинули сітку, і чоловіки мали надію впіймати риби. Може, наїстись, може, продати, бо кожен з них – без постійного місця роботи, а відповідно і без великих заробітків. Але саме цю риболовлю Володимир Кравець запам'ятає на все життя: замість риби – зламана щелепа, перебиті ребра, ноги і загиблий товариш.
– Ми просто сиділи на березі, чекаючи, коли знайомі витягнуть сітку. Аж тут із-за дерева вийшли четверо охоронців. Спочатку вистрелили з газового пістолета в обличчя, збили нас з ніг, потім почали лупцювати битами.
Згодом – за версією рибалок – з'явився і власник ставка – місцевий бізнесмен. Уже разом, каже рибалка, потягнули їх до бару, який теж належить бізнесменові. Там, запевняє чоловік, продовжили знущання. Найбільше дісталося Вадимові Білоусу, який згодом від травм помер.
Далі розповідає Тамара – сестра загиблого:
– Дуже Вадима побили, рибою дохлою годували, з лускою заставляли їсти. У вухо вставляли газовий пістолет і стріляли. Дуже страшно його били, і піском засипали, і за ноги підвішували, перевіряли запальничкою, чи він щось відчуває. Брат увесь, чорний був, на нього дивитись було неможливо... – жінка починає плакати.
Двох рибалок за кілька годин таки відпустили. Вадима викинули у провалля, де його й знайшли місцеві селяни. Люди викликали "швидку". Лікарі Ватутінської міськлікарні повідомили в міліцію.
Вадим не встиг витягнути і рибини...
Завідувач хірургічного відділення Ватутінської міської лікарні Василь Човганюк приймав і оперував Вадима Білоуса. Медик каже, що наслідки побиття страшні: "На голові у нього були сліди від взуття, оскільки видно, його били по голові ногами і було розчавлення головного мозку, що є несумісним з життям. У нього в голові була каша, розумієте"...
Раїса Білоус свого загиблого сина ледь упізнала, жінка не повірила, що люди так могли вчинити з її дитиною:
– Я сама взяла, отак підняла його голову, кажу, синочок, а вона в нього теліпається, видно, відбита геть від шиї, розумієте. За що вбили моє дитя, він так хотів жити, він спішив жити. Я довгих вісім років відправляла своїй дитині на зону посилки, так його там поважали за його чесність, і ніхто не вчинив йому ніякої кривди, його зеки не вбили, а тут солідні люди, багатії, бізнесмени... Мій хлопчик теж не просто так опинився за ґратами, таких, як мій, садять, а винні гуляють. Може, він за чиїсь гріхи вже розрахувався сповна, але для чого було вбивати? Мені 63 роки, другого Вадима в мене вже не буде. Мені його ніхто не поверне. Краще б вони здали його в міліцію, краще б я знову слала посилки в тюрму, але б моя дитина була жива. Він ніколи нікого не ображав. Він навіть не встиг витягнути і рибини...
Власника ставка та охоронців, яких підозрюють у побитті людей, затримали. Проти них порушили кримінальну справу.
Валентин Короп – Звенигородський міжрайонний прокурор – розповідає, що наразі по справі проходить досудове слідство, винних чекає покарання від 7 до 10 років позбавлення волі.
Але це ще буде попереду. Поки що у Чичиркозівці у справедливість суду вірять мало.
Жителі Чичиркозівки про господаря ставка говорити бояться
У барі, де розправлялись з рибалками, ні душі, біля входу відра з водою і мийні засоби, на плитці ще видно сліди від крові... Назустріч вийшов чоловік із синцем під оком. Жодних коментарів, велів чекати директора. Поряд з баром, у загоні, двоє виснажених і до чорного загорілих чоловіків пасуть овець господаря. І знову ні слова. Утім, про власника ставка – черкаського бізнесмена – директор його бару Наталія каже лише хороше. На вбивство – запевняє – він не здатен. А рибалки, мовляв, постійно крадуть у нього рибу. "Він вкладає туди величезні кошти, він платить податки, а вони полізли в чужий город, полізли в чужий ставок. Да, побили, ну, переборщили, я розумію..."
От тільки самі жителі Чичиркозівки говорити про бізнесмена не хочуть. Майже всі працюють на нього, бо бар та ставки – єдині робочі місця в селі. Утім, анонімно, розповідають про крутий норов бізнесмена. Він, запевняють люди, і раніше застосовував силу до людей. Селяни не вірять, що його покарають, мовляв, відкупиться, у нього грошей вистачає, він добряче заробив на рідному селі, у Черкасах має немалий бізнес. А до односельців як ставиться? Та як до кріпаків...
Тим часом мати загиблого рибалки добиватиметься, щоби за смерть її сина таки відповіли:
– Я майже прожила своє життя, мені вже нічого не потрібно, я тепер бажаю тільки одного, аби вбивць мого сина покарали. Доки ж будуть знущатись над нашими дітьми! Ми не знали, що таке власники, ми ходили до ставу вільно, дихали в своєму селі вільно, а тепер нас і наших дітей перетворили на рабів, свої ж, рідні брати – українці, і не треба кивати на владу, наші біди – від наших же панів, які колись теж бігали разом з нами сільськими дорогами, босими ногами розганяли куряву і їли шматок хліба з олією і сіллю, вільно ловили рибу у ставку, та чомусь про це забули...

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике